Archive for Серпень, 2020

Проект Анатолія Мельника «Мамайчуки» в Херсоні

Написано lara в . Опубликовано в Статті

До дня народження майстра

У 2015 р. в Херсонському обласному художньому музеї ім. О.О. Шовкуненка більше трьох місяців тривав резонансний виставковий проект Народного художника України Анатолія Мельника «Мамайчуки. Погляд поза часом». Після виставки художник передав в дар музею драматичне за змістом живописне полотно «Порятунок».

Анатолій Мельник. Порятунок. 2009. Полотно, олія

Анатолій Мельник – художник великого формату, передусім, як майстер монументального образу, митець-філософ, правдивий аналітик культурологічного простору, так і як живописець, що обирає відповідний стиль для втілення свого задуму. Його художня промова, як мистецький пазл, є міксом різного типу художніх елементів. Сучасні алюзії, історичні ремінісценції, подвійна свідомість, навіть передбачення, позбавлені пафосності, складають його холодний, надто тверезий, логічно вибудуваний мистецький образ.

Мамайчуки (ця назва походить від імені легендарного козака Мамая) – дотепна авторська знахідка, уособлення українського народу. Хто він, козак Мамай? В народній картині – козак-вояка, що грає на бандурі – типове ставлення українців до метафізики буття, уособлення української ментальності. З іншого боку, це той героїчний дух предків, який боронив землю, оселю, родину. Розміщення такого зображення на стіні в кожній сільській хаті було підтвердженням наявності своєрідного культу.

В картинах Анатолія Мельника Мамайчуки – це потік історично забарвленої художньої свідомості автора, яка волає про трагічну долю українського народу, але без надриву і закликів, а як константа, що віддзеркалює цю даність в іншому вимірі, безпристрасній історичній перспективі, з’єднуючи таким чином минуле та майбутнє. Сучасність – жорстка, конкретна і свідома, неприхована художніми ефектами, яка наче зібрана з осколків протиріч – це підтекст творів Мельника, який відкритий до глядача, дискусії, діалогу.

Тоді в чому відображений особистий погляд автора, його ставлення до тієї невигаданої, болюче гострої сучасності? Відповідь на це питання лежить в площині того ж образу, який постає з картини. Художник начебто розчиняється в гучному племені мамайчуків, історичних нащадків загадкового пращура – невідомого козака Мамая, бо він також до них належить, і його ставлення – це погляд на себе із себе, з глибини свого родоводу. Саме тому він має право на іронію, бо це самоіронія, має право на гротеск, бо це є рефлексією на власне існування у світі.

Контрастне поєднання досить зрозумілого сучасного підтексту та площинно-узагальненої, лапідарної форми, що тяжіє до стилю монументального живопису – цікаве явище в розвитку українського мистецтва ХХ ст., яке ми можемо споглядати ще у «бойчукістів». Проте бажання автора саме так поєднати в своїх творах зміст та його втілення свідчить про намагання адекватно відобразити неоднозначність нашого суспільства, позначеного постійним стиканням взаємовиключних змістів, ідей, думок.

Вигідно відзначаються композиційні рішення автора, дуже влучно вихоплені типові ракурси чисельних фігур, які рухаються, діють, гуркотять в історичному процесі, лунають у часі. Справляє враження вишуканий лінійний ритм композиції, виразність силуетів, співвідношення головного цілого і суворо підпорядкованих тому окремих деталей.

Особливо привертає увагу колористична побудова творів, в якій зосереджена вся емоційна напруга образів, драматизм чи, навпаки, сатиричний запал картини. З іншого боку, відчуття гармонії поєднаних разом іноді протилежних кольорових плям вносить важливий художньо-естетичний компонент в інтелектуально насичений зміст виставки.

Виставковий проект Анатолія Мельника «Мамайчуки. Погляд поза часом» викликав неабиякий резонанс в Херсоні. Розворушене історичними колізіями та закроєне на реалізмі наше суспільство часом досить гостро сприймає виклики сучасного мистецтва. Проте, в даному випадку філософсько-художні, сатиричні та суспільно-значущі посилання автора знайшли розуміння в сприйнятті різних за типом та поглядами глядачів.

Справді, як би ми не ставилися до мистецьких творів Анатолія Мельника, його кричущі, експресивні образи мимоволі закарбовуються у пам’яті. І це природно, бо вони містять ту очевидну даність, те коло суспільних та ментальних негараздів, які ми всі разом добре відчуваємо і повинні гідно переборювати, зберігаючи разом з тим свою національну ідентичність. Саме в цьому полягає добра перспектива на історичне майбуття.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Валерій Моругін. Грані творчості

Написано lara в . Опубликовано в Статті

Валерій Михайлович народився 25 вересня 1946 р. в Ярославській області, в Росії. Вже в юнацькі роки визначився його майбутній професійний інтерес на все життя. Він почав працювати на Гаврилов-Ямському льонокомбінаті. Щасливої путівкою у світ творчості став його вступ у 1965 році до Московського технологічного інституту на факультет прикладного мистецтва, можливість відвідувати столичні музеї та виставки, вчитися у кращих майстрів-прикладників того часу, бути в курсі новітніх досягнень в цій області. Успішною дипломною роботою Моругіна став гобелен «Слово о полку Ігоревім», присвячений подіям історії Давньої Русі.

У 1972 р. Валерій Моругін переїхав до Херсону, по переводу оформився на Херсонський бавовняний комбінат, гігантське підприємство вітчизняної легкої промисловості, яке вважалося найбільшим в Європі. Там він пропрацював понад 30 років. У 1986 р. Моругін очолив художню майстерню комбінату, став членом Спілки дизайнерів СРСР. За свою роботу в якості художника-дессінатора, а потім головного художника ХБК він отримав величезну кількість дипломів і грамот, подяк, але, найголовніше, його чудові ескізи, малюнки, напрацювання втілилися у високоякісну продукцію комбінату, непомітно і міцно увійшовши в повсякденне життя.

Виставка Валерія Моругіна у Херсонському обласному художньому музеї ім. О. Шовкуненка, 2013 р.

Художник брав активну участь у виставках, які проходили в Києві та Москві, але багато зі своїх робіт він показував також в асортиментному кабінеті бавовняного комбінату. Однією з найяскравіших виставок стала серія розробок за мотивами японського мистецтва, яка народилася після творчого відрядження до Ленінграда і Москви, де художник відвідував музей етнографії народів світу і Державний музей мистецтва народів Сходу. Там він збирав матеріал для творчості, вивчаючи старовинні зразки одягу, тканини і особливості вишивок. Із задоволенням Валерій працював над цією серією, інтерпретуючи східні орнаменти з урахуванням можливостей сучасного виробництва і естетичних пріоритетів свого часу. Адже найкращі тканини виносилися на cуд республіканського і всесоюзного творчих рад, а після їхнього схвалення пропонувалися на ярмарки, що проходили в СРСР і за кордоном та міжнародні виставки художнього текстилю, для придбання магазинами, оптовими базами, торговими фірмами.

Валерій Моругін. Цвітіння. 1980-ті рр. Папір, гуаш

Валерій Моругін. Смарагдова зелень. 1980‑ті рр. Папір, акварель

Роздивляючись ескізи Моругіна, відзначаєш тонкий художній смак автора, вміння гармонійно вибудувати композицію, знайти правильне співвідношення між деталями і цілим. Його палітру відрізняє використання двох або трьох кольорів, простота і вишуканість поєднань. Художник вміло стилізує улюблені рослинні форми. У його композиціях вгадуються ніжні ромашки і легкі кульбаби, тонколисті хризантеми і розкішні лілеї. Творчому перетворенню кожного рослинного мотиву передує послідовне студіювання натури.

Валерій Моругін. Північне сяйво. Ескіз тканини. 1980‑ті рр. Папір, гуаш, олівець

Валерія Михайловича оточувала згуртована команда професіоналів, художників-колег: Г. Шемпелева, К. Стеценко, Н. Целуйко, Н. Амеліна, Л. Томашевська, С. Кузюра, які плідно працювали разом з ним, створюючи високохудожні зразки тканин. Втім, твори майстра – це не тільки художні розробки картонів для жакардового виробництва, ескізи рушників і кроки для тканин одягу повсякденного користування, це і трудомісткі авторські гобелени, в яких Моругін постає перед нами обдарованим майстром, що володіє технічними навичками ручного ткацтва, вишуканим дизайнером з текстилю.

Останні два десятиліття життя художника відзначені філософськими роздумами, пошуками сенсу і духовних основ буття. Вони втілилися у серіях живописних творів теософського характеру, які відображують світогляд автора. В них відчутна духовна спрага мислителя і людини, бунтівна динаміка його внутрішнього життя. Характерно, що навіть занурюючись у світ передчуттів і таємних візій, Моругін все ж залишається композитором орнаментальної стихії, продовжуючи формувати художній простір з квітів і зірок, ритмічно повторюваних елементів, улюблених візерункових схем. Експериментуючи з фактурою живописної основи, нерівностями поверхні, працюючи у змішаній техніці темпери і пастелі, використовуючи контрастні поєднання тонів, він надає своїм зображенням дещо фантастичного характеру.

Виставка Валерія Моругіна у Херсонському обласному художньому музеї ім. О. Шовкуненка, 2013 p.

Валерій Моругін пішов з життя 8 липня 2010 р. На жаль, значна частина його творчої спадщини, колишнє надбання Бавовняного комбінату, втрачено, за винятком ескізів, що зберігалися вдома в сім’ї художника. Більшість живописних творів знаходиться у приватних колекціях, зокрема у власності херсонського лікаря та ідейного послідовника Моругіна – Ірини Скіданової, яка успішно популяризує його творчий спадок в Україні та за її межами. Гобелен «Ранок» (1979) був придбаний Херсонським обласним художнім музеєм ім. О.О. Шовкуненка.

 

Валерій Моругін. Гобелен «Ранок». ХХ ст. Вовна, ткацтво.

А після посмертної персональної виставки творів майстра, яка відбулася у музеї у 2013 р. його донька Євгенія передала в дар до музейних фондів декілька його витончених акварелей.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

«Вишивальниця» Івана Лободи і зустріч через 50 років

Написано lara в . Опубликовано в Статті

Картину Івана Лободи “Вишивальниця” Херсонський художній музей отримав у 1981 році від Дирекції виставок Спілки художників України. Полотно часто експонувалось, але донедавна було невідомо, хто саме зображений на ньому. Дізнатися допоміг випадок — і виїзна виставка.

З 2019 року в головній адміністративній будівлі області триває виставковий проект «Мистецтво на зламі тисячоліть», координатором якого є Херсонський художній музей. “Вишивальниця” стала одним з експонатів виставки на поверсі облради. В дівчині на картині Василь Зеленчук, перший заступник голови облради, несподівано впізнав свою троюрідну сестру.

«Така зустріч через 50 років була для мене і хвилюючою, і якоюсь невеличкою пригодою», – зізнався пан Василь. І розповів цікаву історію.

Виявляється, Василь Зеленчук — з родини репресованих. Його діду свого часу розстріл замінили на 15 років каторги, а всю родину заслали до Хабаровського краю. Згодом вони перебралися до Іркутської області, а коли дідусь помер, у 1970 році батько вирішив покинути Сибір і перевезти всіх до Криму. Але спочатку переїхали в селище Кривопілля на Івано-Франківщині, бо звідти їхнє коріння.

“Близько місяця я жив у своєї тітки, двоюрідної сестри моєї мами, – розповідає пан Василь. — В неї було двоє дітей — 19-20-річна Катя і Іван, старший за мене на 2-3 роки. Катя дійсно була красивою дівчиною, гарнішою, ніж на картині. На моїх очах все і відбувалося: разів 5-6 приїздив художник, йому тоді було років під 40, невисокого зросту, худенький, ми з ним навіть потоваришували, він пригощав мене цукерками. Катю наряджали в гуцульський одяг, і він її малював. Картину я бачив майже готовою, раніше вона називалась “Гуцулочка”. Потім більше її я ніде не зустрічав”.

Також пан Зеленчук багато розповідав про фантастичну природу Верховини, яка знайшла своє відображення на полотні. Навіть показував, де схил, де гори, де річка…

Катерині Вережак зараз вже під 70 років, вона усе життя працювала в універмазі “Верховина”. А мати Катерини була знаною вишивальницею, до речі, в руках дівчина тримає її шиття. Вишивкою в тій місцині займалися споконвіч, Василь Зеленчук розповідає, що в домах там не тільки вишиті рушники – навіть штори вишиті.

Ім’я Івана Лободи (до речі, він учень Олексія Шовкуненка, Заслужений художник УРСР) більше відоме саме на Івано-Франківщині, де він працював дуже багато часу, і незважаючи на полтавське походження, його вважають художником саме івано-франківським. Портретист працював над типажами українців, відомих людей або представників різних місцин України. На Івано-Франківщині він шукав типовий образ гуцулки. Відтепер ми знаємо, що для картини “Вишивальниця” художник портретував красуню Катерину Вережак, доньку знаної вишивальниці з села Кривопілля Верховинського району Івано-Франківської області.

Іван Лобода. Вишивальниця. 1971. Полотно, олія

Лариса Жарких, наукова співробітниця

Владлен Ваганов. Пам’ять серця

Написано lara в . Опубликовано в Статті

13 серпня виповнюється 90 років від дня народження талановитого херсонського художника, графіка і живописця, Владлена Опанасовича Ваганова, творчість якого дуже різножанрова та багатогранна. Він плідно працював у станковій графіці, живопису, портретному і побутовому жанрах, пейзажі та натюрморті. Чудово володів різними графічними техніками: літографією, офортом і ліногравюрою, аквареллю і пастеллю, малюнком, виконаним олівцем, вугіллям, пером, тушшю і фломастером.

Чернігів. Пам’ятка архітектури. 1976 (1980). Папір, вугілля

Владлен Опанасович Ваганов

Владлен Ваганов народився в 1930 р. в місті Газимурський Завод Читинської обл. у родині службовця. В 1948 р. сім’я переїхала в Лисичанськ (Луганська обл.), де майбутній митець закінчив школу і вступив до художнього училища (живописно-педагогичне відділення). Продовжив навчання в Харківському художньому інституті (факультет графіки). Його педагогами були відомі українські майстри Василь Мироненко та Григорій Бондаренко, яки надали юнаку суттєву допомогу в оволодінні технікою офорту і літографії. Саме в цей час він зробив велику кількість «швидких» начерків і замальовок, виконаних з натури, в яких вже тоді проглядали гострота бачення молодого майстра, спостережливість та впевнене володіння різноманітними техніками.

Гість з Південної Африки. Із серії «На VІ Всесвітньому фестивалі у Москві». 1957. Папір, олівець, білила

Його природний талант рисувальника особливо яскраво проявився в серії малюнків «На VI Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Москві» (1957), в якому йому пощастило брати участь як одному з найкращих студентів закладу. В цих невеличких роботах з натури переважають щирі емоції та враження від зустрічей і спілкування з ровесниками з всього світу, відчувається артистична віртуозність штриха, яка просто неможлива в постановочних роботах.

Корабели. 1986. Папір, кольоровий офорт

Після закінчення навчання молодий митець разом з дружиною Надією Федорівною Вагановою переїжджає в Херсон. Надалі все його життя і творчість будуть нерозривно пов’язані з Херсонщиною.

Початок самостійного творчого шляху митця припадає на 60-ті роки минулого століття і збігається з утвердженням так званого “суворого стилю” в мистецтві. Велике місце в творчості Ваганова займає індустріальна тематика. Він створює серію робіт, присвячених кораблебудівникам, робочим – портовикам, трударям суднобудівного заводу, працівникам Каховського магістрального каналу. Його ліногравюри цього періоду розповідають про трудові будні земляків мовою силуетів, впевнених чітких ліній, виразних контрастів чорного і білого кольорів.

Багато творів майстра було присвячено героїчному минулому нашого народу. У ліричній серії “Придніпровські мотиви” червоною лінією простежується гармонійне єднання людини і природи. У серії “В’єтнамські мотиви”, виконаної в техніці офорту і акватинти, художник розповідає про повсякденне життя в’єтнамців в перервах між боями. Ці твори збагатили графічну мову митця живописною м’якістю. Він майстерно використав в них колірні й тональні співвідношення.

Завод «Азовсталь». 1977. Картон, вугілля

В 90-ті рр. Владлен Опанасович плідно і творчо працює як живописець. Його перевазі саме олійному живопису сприяли поїздки до сина в Ленінград, де він годинами працював на дачі, оточеній з усіх боків густим незайманим лісом. Створені ним пейзажі – дуже щирі, одухотворені, без краплі пихатості і виставкового лоску. Кожен мазок видає зрілого майстра, який все своє життя прагнув досконалості. Відчувається, що живописець працював “в задоволення”, невимушено і вільно. Невеликі ліричні мальовничі замальовки несуть відчуття чистоти, умиротворення і спокою.

Барви осені. 1992. Полотно, олія

Надія Федорівна Ваганова

Як часто це буває, творчість Владлена Опанасовича обірвалася раптово. Він пішов з життя в розквіті свого таланту, повний надій і планів… Шість років тому залишила цей світ (2014) і його дружина – сувора суддя творчості майстра, головна натхненниця й опора по життю. Багато років Надія Федорівна Ваганова була головним хранителем Херсонського художнього музею. Вона стояла біля витоків його створення. Після смерті чоловіка (1999) Надія Федорівна передала в дар музею більше ста графічних і живописних творів митця…

Співробітники музею, з великою пошаною та щирою вдячністю, завжди будуть пам’ятати талановитого майстра і дуже добру людину Владлена Опанасовича Ваганова та його дружину, неперевершеного музейного зберігача і справжнього музейника Надію Федорівну Ваганову.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозіційного відділу

«Жіночий погляд» її мистецтва

Написано lara в . Опубликовано в Статті

Творчість Венери Такаєвої – однієї з провідних майстринь акварелі та живопису на Херсонщині – завжди асоціюється з літом, жіночістю, красою. Адже вона співець щасливої жіночої долі, творчої і успішної жінки. Навіть саме ім’я художниці нагадує про чарівну міфічну красуню.

Венера Такаєва. Натюрморт з білою квіткою. 1988. Папір, акварель