Archive for Листопад, 2020

«Книжковий організм» Сергія Адамовича в ілюстраціях до «Землі» Ольги Кобилянської

Written by lara on . Posted in Статті

Серед багатої колекції книжкової графіки музей має серію ілюстрацій до повісті Ольги Кобилянської «Земля», яка стала першим символістським твором в українській літературі — це кольорові ліногравюри Сергія Адамовича, створені у 1960 році.

Сергій Тадейович Адамович (1922–1998) — відомий український і латиський художник, Заслужений діяч мистецтв України, Член Національної спілки художників України. Його ім’я належить до плеяди тих молодих зухвалих митців, чиї книжкові ілюстрації кінця 50-х – початку 70-х привели до оновлення і справжнього тріумфу української графіки. А в Україні книжкова графіка завжди була на високому рівні!

Випускник Київського державного художнього інституту (живописна майстерня Олексія Шовкуненка), Сергій Адамович раптово змінює напрям своєї творчості – і починає працювати в графічному мистецтві, насамперед, у сфері книжкової ілюстрації. Перші спроби відбулися ще під час навчання — студентом він почав співпрацювати з київськими видавництвами. Захопився — і досяг вражаючих успіхів. Робив чудові ілюстрації до книг українських та російських класиків. До речі, деякі дослідники вважають, що ілюструвати класичну літературу складніше, тому за цю справу брались лише ті майстри, які дійсно впевнені у власних творчих силах.

У графіці Адамовича відчутний вплив живопису (і це не дивно, якщо вчителем був сам Шовкуненко!). Художник мислить як живописець, тому активно включає у свої графічні твори колір та його декоративні можливості, постійно шукає нові засоби створення образів. Зокрема, він одним із перших, ще наприкінці 1950-х, звертається до ліногравюри в створенні ілюстрацій – а у 1960-ті лінорит вже стає улюбленою технікою українських книжкових ілюстраторів.

Як наслідок творчих пошуків Сергія Адамовича виник цикл ілюстрацій до повісті Ольги Кобилянської «Земля», що приніс художнику справжній успіх і визнання. Книга видавництва «Дніпро» вийшла 1960-го як подарункове видання до Декади української літератури і мистецтва у Москві, а 1971-го її перевидали з деякими правками та доповненнями ілюстративного ряду.

Гарна робота молодого митця не залишилась непоміченою, і у 1961 р. на третьому Всесоюзному конкурсі художнього оформлення книг була удостоєна диплома І ступеня і отримала схвальну оцінку. І досі ілюстрації до повісті Ольги Кобилянської «Земля» вважаються одними з кращих робіт у творчості Сергія Адамовича.

Ліногравюри Адамовича декоративні і в той же час гостро графічні, головна роль в них відводиться плямі та силуету. Контрастність ілюстрацій підкреслює драматичність сюжету. А емоційність літературного твору художник майстерно передає через надзвичайно виразну портретну галерею головних героїв, в яких розкриваються їхні характери. Сергій Адамович залюбки звертається до асоціацій, символів, метафор, але його асоціативний ряд, його символи зрозумілі читачеві, бо ясні та не переускладнені.

Працюючи над ілюстраціями до «Землі», Адамович, фактично, створював цілісний «книжковий організм». Його ілюстрації вважаються прикладом ідеальної співпраці художника з літературою. Адамович не вступав в конфлікт з письменником, не «доповнював», не «поглиблював», не «осучаснював» текст – але й не перекладав механічно літературний твір мовою графіки. І в кожному випадку знаходив потрібний ключ для розуміння образів і поетики твору.

Лариса Жарких, наукова співробітниця

Академік з Асканії

Written by lara on . Posted in Статті

У колекції Херсонського обласного художнього музею зберігається живописний портрет «Герой Соціалістичної Праці академік Гребень» роботи заслуженого художника України Федора Загороднюка. Федір Іванович був автором численних портретів, пейзажів і тематичних полотен. За свою творчу кар’єру він встиг створити цілу галерею портретів видатних людей Херсонщини, до яких по праву належить і Леонід Кондратійович Гребень. Художник зображає його у кабінеті за роботою з книгами. Перед нами вже не молодий учений, що сидить у півоберта вліво, руки складені на розкритій перед ним книзі, а на обличчі застигла задумливість. Робота написана крупними мазками пензля, і лише обличчя та руки портретованого мають більш делікатне пропрацювання. Колорит роботи побудований на поєднанні вохристо-коричневих, блакитно-зелених та чорного кольорів, що створює досить строгу і стриману, однак спокійну «атмосферу» інтелектуальної праці.

«Григорій Сковорода». Графічні образи Рюрика Браїлова

Written by lara on . Posted in Статті

До 300-річчя від дня народження видатного українського філософа, богослова, поета Григорія Сковороди

У дні вшанування 300-річчя Григорія Савовича Сковороди, видатного українського філософа і культурного діяча, розглянемо графічні роботи херсонського майстра офорту Рюрика Браїлова, який висловив своє ставлення до цієї важливої історичної постаті у своїх творах.

Живописна Україна. Очаків

Written by lara on . Posted in Живописна Україна

Подорожуючи живописною Україною, ми вирушаємо до старовинного міста, де здобувалась козацька слава, – на батьківщину видатного українського мариніста Руфіна Судковького. Пункт нашого призначення – місто Очаків.

Микола Скадовський. Біля Очакова (етюд). Полотно, олія

Живописна Україна. Село Малютинка на Київщині

Written by lara on . Posted in Живописна Україна

Невеличкі українські села… Ну здавалось би, а що цікавого могло там трапитись? Тиша та спокій довкола – й більш нічого. Та чомусь саме такі місця часто вподобували митці. Наче шукали для себе невеликий куточок «райського» затишку на цій грішній землі. І знаходили. А разом з ним і невичерпне джерело натхнення.

Одним з таких «джерел» було село Малютинка, розташоване за 30 кілометрів від Києва. Саме воно невпинно вабило до себе одного з класиків українського живопису Миколу Корніловича Пимоненка.

Микола Пимоненко. Село Малютинка (етюд). Картон олія

Село Малютинка має довгу, хоча і не сповнену бурхливих подій історію. Засноване воно було як сільськогосподарське поселення Михайлівського Золотоверхого монастиря, а перші документальні згадки про нього відносяться до 1565 року. Село було з усіх сторін оточене полями, а на річці, що протікає через нього, був збудований великий млин. Та з часом річка обміліла, і млин вже не міг функціонувати. У ХVІІІ століття землі, і саме село, були забрані у церкви на користь держави. Але у житті села це мало що змінило — буденна робота по господарству і ті самі працьовиті люди, а довкола – простори полів і мальовничі краєвиди.

Мабуть, саме це тихе просте життя та теплі дитячі спогади «змушували» раз за разом повертатись сюди Миколу Пимоненка. Тут, будучи 11-річним хлопцем, він допомагав своєму батькові розписувати церкву, сюди повернувся поправляти здоров’я, підірване важким санкт-петербурзьким кліматом, тут він проводив кожні весну та літо зі своєю сім’єю. Хтось може сказати, що ця місцина просто зачарувала художника, а його дружина, Олександра Володимирівна, згадувала, що тут Микола Корнілович знайшов все, що було так любо для нього у слові «Україна»: люди, звичаї, природа…

Щороку Пимоненко винаймав одну й ту саму садибу у Малютинці, де збудував в саду майстерню. Він часто спостерігав за буденним життя селян і робив замальовки сцен чи колоритних персонажів у блокнотах, які завжди були при ньому. Ці ескізи лягали в основу його картин. Сучасники згадували, що селяни чи їх нащадки часто впізнавали себе і рідних на полотнах Миколи Корніловича.

У нашій колекції зберігається сім робіт майстра. Один з етюдів носить назву «Село Малютинка» і зображає околицю села у літній день.

Анна Фурса, наукова співробітниця