Багата і давня українська історія. І свідків цієї давнини розкидано по всій її території. Стоять вони, наче могутні лицарі на сторожі давніх кордонів, щомиті готові стати знов на її захист. Хотинська фортеця — один з тих кам’яних стражів.

Із сивої давнини ріки були не лише водними артеріями, що «дарували життя» довколишнім територіям, а й своєрідними торованими шляхами для переміщення людей і товарів. Дністер, одна з найбільших річок свого регіону, якнайкраще відповідав таким критеріям, перетворюючи цю місцевість на бажану для будь-якого володаря. Мабуть, саме тому на одному з ключових відрізків Дністра постав могутній Хотин — ключ і головний захисник такої жаданої території.

В експозиції представлено твори декоративно-ужиткового мистецтва з колекції Херсонського обласного художнього музею ім. О.О. Шовкуненка. Виставка присвячена 30-річчю Незалежності нашої держави й дає уявлення про різні види та напрями української народної творчості.

Основою та невичерпним джерелом декоративно-ужиткового мистецтва є старовинні традиції, пісні та фольклор. Мистецтво кожного майстра завжди пов’язане з реальною дійсністю, яку він витворює в індивідуальній формі. Велич і краса природи, закони безперервного оновлення життя, уявлення про добро і зло знаходять своє втілення у ритмах і формах, багатстві колірних сполучень керамічного посуду й народного розпису, різьбленні по деревині, склоробстві, виробництві порцеляни тощо. Народному і професійному мистецтву притаманні декоративність, стилізація зображень, узагальненість образів, композиційна ясність. Особливість пейзажу, рослинного та тваринного світу, природні ресурси обумовили виникнення осередків ужиткового мистецтва в різних регіонах нашої держави.

Чи хотіли б ви потрапити у минуле? Потрапити без складних механізмів і могутніх чарів? Це цілком можливо. Варто лише знати місця, де минуле готове відкрити двері допитливим і наполегливим. Недарма ж кажуть про деякі куточки, що там стоять свідки минулого, а час наче зупинився. До одного з таких місць ми з вами сьогодні і відправимось — на нас чекає Білгород-Дністровський.

До 30-річчя незалежності України в рамках кураторського проєкту «Мистецтво на зламі тисячоліть» Херсонський обласний художній музей ім. О.О.Шовкуненка репрезентує виставку «Моя живописна Україна»

Відкриття: 17 серпня у приміщенні Херсонської обласної ради

На виставці представлено понад півсотні робіт провідних херсонських мисткинь, які є представницями художньої еліти нашої області. Це майстрині живопису Яна Голуб’ятникова, Ольга Гуляєва, Оксана Оснач, Ксенія Стеценко та Ганна Кашуба. Авторки репрезентують свої кращі роботи останніх років, які присвятили урочистій державній даті.

6 серпня 1856 року народився живописець, графік і педагог Аполлінарій Васнецов, молодший брат Віктора Васнецова. Якщо Віктор був зачинателем казкового жанру, то Аполлінарій став основоположником жанру історичного пейзажу, він першим зробив головним героєм своїх картин старовинну архітектуру. Але своєю справжньою пристрастю митець вважав зовсім не живопис. Він зізнавався, що найбільше любить науку: «Збирати матеріал, класифікувати факти, вивчати їх…»

У 13 років хлопчик залишився круглим сиротою, і старший брат став його головним наставником. Віктор на той час був вже студентом Академії мистецтв і, побачивши малюнки брата, розгледів у ньому живописця. Але Аполлінарію отримати систематичну художню освіту так і не вдалося, що, однак, не завадило стати йому відомим художником і навіть отримати звання академіка, а потім і дійсного члена Петербурзької Академії мистецтв. Та й у тіні свого відомого брата він не загубився.

Навчаючись ще у вятському духовному училищі, він брав уроки у польського художника Міхала Андріоллі, засланого у Вятку. Потім, після переїзду до Петербургу, його школою стало безпосереднє спілкування і спільна робота з видатними російськими художниками – братом, Іллєю Рєпіним, Василем Полєновим і іншими.

Однак можливістю вступити до Академії Аполлінарій Васнецов знехтував — натомість здав іспит на звання народного вчителя та поїхав працювати в російську глибинку. Але, швидко розчарувавшись у ідеях народництва, повернувся до брата, тепер у Москву, та повністю присвятив себе мистецтву. Васнецов-молодший був близьким до абрамцевського гуртка, став членом Товариства пересувних художніх виставок, працював як театральний художник і викладач (у 1901—1918 роках керував пейзажним класом Московського училища живопису, скульптури та архітектури).

Більше десяти років Аполлінарій Васнецов присвятив роботі у Комісії з охорони стародавніх пам’яток. Йому часто доводилося обстежувати старі будівлі, спускатися до підвалів і підійматися на горища старовинних будинків, під дахи церков, також він вивчав стародавні ікони і керував їхньою реставрацією.

Історією Москви, яка з першого погляду підкорила художника з провінції, Васнецов захопився з 1890-х, і за 20 років створив її унікальний художній літопис. Стара Москва стала однією з головних тем у його творчості. Але митець не займався реконструкцією вигляду міста, а воскрешав стародавні образи. І показав він Москву дуже різну — і похмуру, і радісну. Саме ці роботи і принесли молодшому Васнецову популярність, хоча ними він вирішував більшою мірою історико-археологічні, ніж суто художні завдання.

Ще в Абрамцевому Васнецов починає писати невеличкі етюди хмар, закарбовуючи їхню мінливу форму, нюанси освітлення, тональні переходи. Небо він завжди сприймав як один з найяскравіших елементів пейзажу, який передає не тільки час доби, а й настрій. Написаний у вільній манері етюд «Собор Василя Блаженного» також насичений зображеннями хмар — полотно просто дихає повітрям та сонцем. Широкі мазки, сміливо покладені на полотно, та відсутність дрібних деталей дарують враження швидкого погляду на собор. І хоча художник дивився на споруду з висоти, чомусь не покидає враження, що ти проносишся повз неї на трійці коней…

Аполлінарій Васнецов. Собор Василя Блаженного (етюд). Полотно на картоні, олія

Другий твір Васнецова з музейної колекції, «Стара Москва. Книжковий ряд», відтворює жваву торгівлю на Спаському мосту, який з 1516 по 1812 роки був перекинутий через Алевизів рів, саме навпроти Спаської башти Московського кремля (звідси і назва споруди). Міст був кам’яним, мав зубчасті стіни та чотири арки, перекинуті через наповнений водою рів. Міські мости були дуже зручним місцем для торгівлі, і Спаський не став виключенням. Його вподобали крамарі, що пропонували різні книжки, тож місце це отримало назву «книжковий ряд». Рукописні та друковані книги, часто релігійного змісту, букварі, травники, різні збірники, лубочні картини — все це знаходило свого покупця.

Але після реконструкції Червоної площі у 1814-1815 рр. рів був засипаний, Спаський міст розібраний, і місцеві книгопродавці остаточно переїхали. А художник намагався дослідити, яким було це місце — у різні часи, у різні пори року.

Аполлінарій Васнецов. Стара Москва. Книжковий ряд. Папір на фанері, акварель, гуаш, вугілля

Картина «Стара Москва. Книжковий ряд» передає тісняву занесеного снігом книжкового ряду, де одночасно і йде купівля-продаж, і готуються до спорудження нові місця для торгівлі. Недобудовані дерев’яні споруди на першому плані скоро перетворяться на щільний ряд лавок з односхилими дахами та відкидними прилавками, які з усіх боків обступлять вузький прохід. Такі ми бачимо на другому плані, але ззаду. У самому центрі розташувалася велика лавка багатого купця з двоскатним дахом, а поруч з нею — маленька дерев’яна церква.

Похмура погода зовсім не заважає торгівлі, адже місце це дуже вдале, і кожен, хто йде до Кремля, може знайти собі чи то читання до душі, чи картинку, щоб прикрасити оселю. Люди, що «заселили» цей історичний пейзаж, живі та природні, вони зайняті своїми справами, і пензель художника немов просто переніс їх з далекого минулого на полотно.

І наостанок, невеличкий акцент, про який дуже рідко згадують. Жовтневий переворот 1917-го року Аполлінарій Васнецов прийняв радісно, але дуже швидко прийшло «протверезіння», і було воно надзвичайно болючим. Незабаром він скаже: «Комунізм атрофує особистість. Божевілля – вручати долі народу своєї країни темним масам низів».

Лариса Жарких, наукова співробітниця