Художні співи Олени Рибальченко

Кожний художник має свій шлях і призначення. Кожний вносить у світ власне надбання. І повсякчас неодмінно загадковим виглядає той шлях, який приводить наївного майстра до натхнення, коли він раптом лишає буденні справи, бере пензель і починає малювати.

Херсонська мисткиня Олена Рибальченко – типовий художник-самородок. Вона ніколи не мала спеціальної художньої освіти, проте з самого дитинства відчувала до малювання особливу пристрасть. Вона народилась 27 грудня 1928 року у м. Павлограді Дніпропетровської області. Закінчила Бородинське педучилище в Одеській області, працювала вихователькою у дитячому садку, вчителькою у школі. Пережила війну, голод, розруху. Потім більше 30 років жила у Харкові і працювала на станкобудівному заводі. Коли вийшла на пенсію, переїхала до Херсону, де проживає і тепер.

Олена Рибальченко. Херсонський художній музей

Тут, в Херсоні, з 1985 року і почалося її справжнє заняття малюванням, якому вона присвятила себе цілком і назавжди. Першою спробою був пейзаж на балконній стіні у власній квартирі, про який схвально відгукнулися друзі та сусіди, потім Олена Павлівна починає писати сюжети на картоні олією. Картини спочатку нікому не показувала, проте доленосний випадок привів її до місцевого клубу художників-аматорів, де вона брала участь у виставках. На початку 1990-х Рибальченко вже виставляє свої твори в експозиційних залах музеїв Херсону, в 1993 р. – в «Українському домі» у Києві на Всеукраїнській виставці художників-аматорів, де отримує диплом І ступеня. Так, раптово, як і диво натхнення, прийшло творче визнання.

Сьогодні творчий доробок Олени Рибальченко налічує понад півтисячі живописних творів, які знаходяться у художниці вдома або подаровані друзям, близьким, знайомим. В Херсонському художньому музеї ім. О.О. Шовкуненка зберігається понад 100 живописних робіт Рибальченко, які також є щедрим подарунком мисткині. Значна частина творчого доробку зберігається також у Павлоградському краєзнавчому музеї та Музеї Івана Гончара в м Києві, у приватних колекціях України та за кордоном.

Олена Рибальченко. Сватай мене, козаченьку

Твори здебільшого присвячені українському селу, українській родині, коханню. Ліричні мотиви гармонійно доповнені сюжетними композиціями на побутову тематику, є у художниці також історичні твори, присвячені добі козацтва, та міські краєвиди, в яких відбито образ міста Херсона, яке для Олени Павлівни давно стало рідним.

Цікавою особливістю картин Рибальченко є тісний зв’язок з фольклором, народною поезією, піснею. Вона зображує народні гуляння, свята та звичаї, які були розповсюджені в Україні з давніх часів. Головні персонажі її картин – дівчата та парубки у національному одязі, які зустрічаються на побаченнях, сумують та мріють, радіють життю. Віршовані назви її картин запозичені з пісень або вдало укладені самою авторкою («Несе Галя воду…»).

Олена Рибальченко. Несе Галя воду…

Сама художниця є успішною авторкою багатьох чудових віршів, пісень, присвячень, казок і притч, невеличких оповідань, в яких відображена народна мудрість, особистий життєвий досвід, віра у перемогу добрих сил, Божий суд та справедливість.

Кожна картина Рибальченко відзначається щирістю художнього вислову, піднесеним національним духом, безпосередністю образотворчої мови. Усталені елементи її улюблених композиційних мотивів наче ноти в партитурі музики, що повинні пролунати у просторі. Козак «Мамай», золота солом’яна стріха і мальви за вікном або чорноока дівчина у віночку біля низького плетеного тину, відчайдушний гопак і народні свята – все це для Рибальченко не просто типова українська картина, а своєрідні символи того буття, в якому панує гармонія людини і природи, народних потреб і життєвих задоволень, свят і будень, поезії і дійсності, того буття, яке нестримно потребує її серце і пензель.

Добре знання української літератури надихає Олену Павлівну на сюжетні композиції символістського характеру, як наприклад, картина «Земля», що є ілюстрацію до однойменного роману Ольги Кобилянської. Проте, вміння художниці знаходити певні паралелі, алюзії відносить цей сюжет до прадавнього конфлікту Авеля та Каїна, перегукується із сучасним протистоянням у нашому суспільстві.

Олена Рибальченко. Дари осені

В яскравих натюрмортах Рибальченко оспівує красу та стиглість фруктів: розсипи винограду, рум’яні яблука та груші. В них відображені багатства української землі, її плодючі відтворюючі сили («Дари осені»). Неодмінну увагу привертають також чарівні куточки затишних сільських краєвидів, де квітнуть дерева, ростуть кульбаби, літають бджілки.

Олена Рибальченко. Херсонський кавун

Захоплюючись красою матеріального світу Рибальченко не намагається копіювати натуру, а навпаки пише картини за допомогою розвиненої уяви і гострої пам’яті. В подібних творах вона нерідко звертається до техніки, яку називає «двуколір». Її основою є монохромне зображення предметів чи пейзажного мотива з використанням як додаткових лише ахроматичних кольорів.
Своєрідним за образним ладом в її картинах виглядає місто, забудоване класицистичними спорудами різних епох, починаючи від імперського стилю російських царів до тріумфальних сталінських «палаців» («Морехідне училище»).

Олена Рибальченко. Морехідне училище

Окрім живопису, цікавим захопленням мисткині є флористика. Вона використовує переважно ті рослини і природний матеріал, що дарує їй місцева степова природа. Це декоративні панно квіткових натюрмортів, постаті казкових героїв тощо. Кожна суха пелюстка, травинка, гілочка у цих творах отримують нове, повносиле життя у мистецтві.

Олена Рибальченко. Розговіння перед Великоднем

Незважаючи на видове і жанрове різноманіття, усі роботи Рибальченко об’єднує спільна риса. В них живе співуча народна душа, любов до рідного краю, культури, побуту. Попри всі колізії нашого часу і нелегкі випробування долі, Олені Павлівні притаманне святкове сприйняття світу, її внутрішній зір налаштований на вічний пошук світла, істини, правди. Потужним акордом її художніх співів має бути картина «Розговіння на Великдень», де зображена спільна молитва української родини на Христове Свято, за одвічно бажане людське щастя та добробут.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця