Карпатський портретист Андрій Коцка

Представник Закарпатської школи живопису, народний художник України Андрій Андрійович Коцка (1911-1987) народився в Ужгороді у сім’ї робітника. Шукаючи свій шлях у житті, Андрій Андрійович вступає до Ужгородської вчительської семінарії, де навчається з 1927 по 1931 рік. Саме там на нього чекало доленосне знайомство з його першим, і мабуть, найголовнішим вчителем малювання — Адальбертом Ерделі. Помітивши талант юного Коцки, Ерделі запрошує його відвідувати Ужгородську художню школу. Там розкривається його талант до образотворчого мистецтва, там він поступово починає вливатися у мистецьке життя, там знаходить собі друзів і колег-однодумців з числа учнів школи. Та пройде ще майже десять років перш ніж Андрій Андрійович зможе присвятити себе виключно мистецтву…

Народний художник України Андрій Андрійович Коцка

Отримавши диплом народного вчителя, у 1931 році Коцка покидає рідний Ужгород та відправляється вчителювати до гірських сіл у Карпатах. Враження, яке справило на молодого вчителя місце його першого призначення, село Тихий, було дещо гнітючим. Після вируючого життя у місті Андрій Андрійович опиняється у невеличкому, майже відірваному від світу, верховинському селі високо у горах, поринає в усі тяготи сільського життя. Але за всіма складнощами життя в селі він все ж розкриває для себе довколишню красу гірської природи та чарівні образи людей, що живуть у гармонії з нею.

Поза своєю вчительською працею Коцка також встигає активно займатися живописом та брати участь у мистецькому житті Закарпаття. Так у 1933 році він стає членом Товариства діячів образотворчого мистецтва Підкарпатської Русі. У тому ж році організовує першу виставку разом з А.Борецьким. А за участь у Всеугорській виставці 1939 року приносить Андрію Андрійовичу стипендію на навчання у Римській академії мистецтв у класі Ф.Ферраці (1940-1942). Після ІІ Світової війни Коцка повертається до Ужгороду і 1946 року стає одним із засновників Закарпатського відділення спілки художників.

За цей час (1930–40-ві роки) Коцка активно працює як художник, його живопис швидко набуває зрілої сили, формується притаманна йому стилістика, що тяжіє до експресіонізму. В його творах завжди присутня певна декоративність та образність світобачення, зображення постатей і розмежування планів дещо узагальнено. Та все це у поєднанні з чітким гармонійно підібраним колоритом, створює логічно зважені цілісні композиції. Тематика періоду 30–40-х років — це багатофігурні композиції, з представленими у них верховинськими типажами, та гірські панорами, в яких епічність краєвидів поєднано з ліричною камерністю та поетичним баченням природи.

У 50–60-х роках на перший план у творчості Коцки виходить портретний жанр. В цей час Андрій Андрійович створює свої знамениті серії портретів, здебільшого жіночих. Досить часто у своїх портретах художник вдається до рішучих узагальнень, прагнучи створити ідеальний образ представника Закарпаття, виявити типові для цього регіону національні риси.

Андрій Коцка. Старий гуцул

Проілюструвати цю тенденцію можна на прикладі двох робіт, що належать до колекції нашого музею, «Старий гуцул» та «Дід з онуками». У цих роботах представлено типові образи гуцульських чоловіків. Постаті зображено узагальнено, конкретні риси облич ніби «розмиваються». Натомість ми бачимо збірний образ горянина — сильного та впевненого володаря гір. На абстрактному світлому фоні (що відтворює засніжений пейзаж) контрастно виділяється традиційне гуцульське вбрання, у якому зображено чоловіків. Саме ці костюми можна вважати тим елементом, що об’єднує представлених персонажів і водночас стає символом зв’язку поколінь, зв’язку людини з природою.

Андрій Коцка. Дід з оуками

Пізніше цей пошук «ідеальних образів» та символів, що пов’язували б минуле і сьогодення, вилився у створену в 60-70-х роках серію робіт, пов’язаних з дерев’яною архітектурою Закарпаття. Андрію Андрійовичу вдалося досить точно передати своєрідну поетичність цих пам’яток та їх нерозривний зв’язок з оточуючою природою.

У 1987 році художника не стало, та він залишив по собі яскравий світ художніх образів, що сповнені його любов’ю до рідного краю.

Анна Фурса, наукова співробітниця