Виставка православної ікони та церковної старовини

Написано Vlada в . Опубликовано в Новости

Вставку «Православна ікона та церковна старовина» приурочено до Дня апостолів Петра і Павла, який відзначається 12 липня. В експозиції представлені твори іконопису кінця XVII — початку XXст. із зібрання Херсонського художнього музею.

Мистецтво іконопису має свої особливості. Воно набуло найбільшого розповсюдження у православ’ї, як один з провідних жанрів живопису. З прийняттям у 988 році християнства, до Київської Русі з Візантії прибувають перші ікони, які були невід’ємним атрибутом релігійного християнського культу. Місцеві майстри вчилися на високих взірцях візантійського іконопису, переймаючи досвід, нові для них естетичні та художні канони.

Слово «ікона» походить від грецького «ейкон» — образ, зображення. Іконографічне різноманіття священних зображень, їх тематичний розвиток займає чималий відрізок часу задовго до появи власне ікони — художньо виконаного священного образу на стійкій, твердій, невеликого розміру, як правило, дерев’яній основі. Поступово ікона змістовно збагачувалась і духовно поглиблювалась. За своїм призначенням вона наділена великою сакральністю, бо несе в собі максимальне наближення до божественного прототипу. За уявленням віруючих, ікона не замінює святого, а свідчить про його присутність, має властивості благодаті, захищає і зцілює. Образи, втілені в іконах, вважаються взірцем моральної чистоти і одухотвореності.

Матеріали, які використовуються в іконописі, можуть мати рослинне (дошка), мінеральне (пігменти фарб) і тваринне (яєчна основа темпери, рибний клей) походження.

Релігійний зміст ікон визначив не тільки строго канонізований характер зображення, а й вироблення своєрідної системи прийомів, які підпорядковуються смисловій суті образу, його духовному початку. Для ікон характерне умовно-площинне трактування зображення, ритмічність строгої композиції, виразність ліній і кольору.

В експозиції представлені різноманітні ізводи з зображенням найбільш шанованих в християнській релігії образів: Іісуса Христа, Діви Марії, євангелістів і апостолів (Спас у Силах. XVII ст.; Богоматір Феодоровська. XIX ст.; Богоматір Одигітрія. Поч. XXст.; Миколай Чудотворець. XIX ст.).

Широкого розповсюдження на Русі набули так звані «житійні ікони», де зазвичай, в середині композиції зображувався святий, а на полях, у прямокутних клеймах, події, які ілюструють його життя (Святий Миколай Чудотворець з житієм у срібному окладі. XIXст.; Страждання святих вликомучеників Киріака і Улити. ХІХст).

Прикладами ікон «північного письма» XVIIст. є образи Апостола Пилипа, Євангеліста Луки, Євангеліста Марка. Приземкуваті, міцні фігури святих втілюють у собі народні смаки та уявлення.

Кілька ікон експозиції дають уявлення про українську ікону, для якої характерним стає прагнення вийти на самостійний шлях, знайти власний стиль, не відриваючись від художніх традицій та спираючись на могутній пласт народних естетичних уявлень. Не зраджуючи духовним ідеалам, українські ікони демонструють своєрідне живописне трактування образів, ліричну та поетичну інтерпретацію релігійних сюжетів (Богоматір Вгамуй мої печалі. XIXст.; Апостол Андрій Першозваний. XIX ст.).

Експозицію доповнено зразками церковного декоративно-ужиткового мистецтва  (хрести, свічники, складні, натільні образки та ікони).

 

Тэги:, , , , , , , , , ,

Оставьте комментарий