Posts Tagged ‘#ArtMuseumKherson’

Олександр Варнек. Шляхом Ван Дейка

Написано lara в . Опубликовано в Статті

Пройшло вже більше сорока років, але колекція Марії Іванівни Корніловської, що у свій час надійшла до Херсонського художнього музею згідно її заповіту, все ще продовжує інтригувати історіями про художників, чиї твори стали окрасою музейного зібрання.

Невеличке полотно «Портрет Бантиш-Каменської в чорному береті», виконане художником Олександром Варнеком, не так часто виставляється на виставках, бо потребує суттєвої кваліфікованої реставрації, яка обов’язково здійсниться.

Олександр Варнек. Портрет Бантиш-Каменської Єлизавети Іванівни в чорному береті. І половина ХІХ ст. Полотно, олія

Олександр Григорович Варнек (1782-1843), видатний історичний живописець і портретист з німецьким корінням, пройшов творчий шлях, досить типовий для художників ХІХ століття. Син меблевого майстра, він кілька років навчався в петербурзькій Академії мистецтв, де і було виявлено його неабиякий талант портретиста. Після закінчення навчання юнака, згідно традицій, відправили в пансіонерську поїздку по Італії. За свої чудові портрети, що вражали сучасників схожістю із зображуваними, Варнек отримав почесне прізвисько «російського Ван Дейка». В 1810 р. митець здобув звання академіка, а в 1831 — професора Академії, де надалі він дуже плідно працював.

Уважний фізіономіст, він добре відчував і розкривав характер людини, передавав поставу, жести, міміку, робив акцент на індивідуальну особистість портретованого, його неповторність. Портрети майстра відрізняються великою стилістичною різноманітністю, несхожістю манери, що було притаманне художникам романтичного напряму, особливо Оресту Кіпренському.

Прекрасно володіючи типологічними можливостями портрета, живописець знаходив для кожного з полотен індивідуальне художнє рішення, що дозволяло уявити модель в найбільш «вигідному світлі», підкреслити її суспільне становище або передати душевний стан, розкрити внутрішній світ.

Всі ці якості ми бачимо в портреті Єлизавети Бантиш-Каменської – представниці вищого суспільства, дружини таємного радника, чиновника та історика Дмитра Миколайовича Бантиш-Каменського. Перед нами вже немолода, трохи втомлена жінка з обличчям, сповненим внутрiшньоï гiдностi i шляхетностi, без особливих прикрас (тільки скромна нитка перлів на шиї), у вишуканому, але при цьому досить стриманому вбранні, що підкреслює і специфічна колористична вохристо-зелено-чорна гама, в якій написаний портрет.

Портрет Бантиш-Каменської, але в молодому віці, було виконано і відомим російським живописцем Миколою Івановичем Аргуновим (1771-1829). Дуже цікаво порівняти обидва зображення, щоб побачити зміни в зовнішності, які з часом відбулися з жінкою.

Микола Аргунов. Портрет Є.І. Бантиш-Каменської. (? 1815/1823). Полотно, олія. Ярославський художній музей

Микола Аргунов. Портрет Є.І. Бантиш-Каменської. (? 1815/1823). Полотно, олія. Ярославський художній музей

З роками популярність Варнека пішла на спад, і новий виток інтересу до його робіт знову виник тільки у ХХ столітті.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозиційного відділу

Художнє скло в колекції музею

Написано lara в . Опубликовано в Статті

Колекція художнього скла є істотним доповненням музейного зібрання предметів декоративного-ужиткового мистецтва. Більшість виробів датуються другою половиною минулого століття і виготовлені на київських та львівських підприємствах. Вони свідчать, що українські митці досконало володіли прийомами обробки скла, відчували його пластичні якості, були талановитими і неперевершеними майстрами своєї справи.

Павло Авєрков. Набір «Він та Вона». 1967. Гутне скло
Микола Воїнов. Набір «Жарт». 1967. Скло, гутна обробка

Живописна Україна. Путивль

Написано lara в . Опубликовано в Живописна Україна

Кожне старовинне місто має своїх «героїв» і персонажів, з якими воно асоціюється і які одразу приходять на згадку. А яке місто спадає на думку, коли кажуть про «Плач Ярославни»? Звісно Путивль. Саме туди ми і відправимось.

Вперше Путивль згадується в Іпатієвському літописі під 1146 роком, але дата його заснування може бути на декілька століть «старшою» за літописну згадку. Розташований на перехресті торговельних шляхів, Путивль відігравав важливу торгівельну та фортифікаційну роль як одна з фортець, що захищали Київську Русь від половців, був центром удільного князівства та за майже 900 років свого «офіційного» існування встиг неодноразово побувати в самому центрі історичних перипетій.

Євген Чуйков (1924-2000), народний художник України. У Путівлі. ХХ ст. Картон, олія

Живописна Україна. Кам’янець-Подільський

Написано lara в . Опубликовано в Живописна Україна

В рамках проекту «Живописна Україна» ми з вами відправляємось у подорож на Західну Україну — до міста, яке майже цілком можна назвати архітектурним заповідником. Пунктом нашого призначення буде Кам’янець-Подільський.

За легендами, першу фортецю на цій території було засновано ще за часів Київської Русі як один із форпостів держави. А буквально за її «спиною» поступово виросло місто, що стратегічно розташувалось на острові, утвореному каньйоном річки Смотрич. Старе місто, як його прийнято називати, обнесено мурами, і до нього вела лише одна дорога через фортецю та арочний Замковий міст. Все це в купі з природним ландшафтом утворювало майже неприступний комплекс укріплень. За всю історію існування фортеці її було завойовано лише кілька разів.

На фото Кам’янець-Подільська фортеця має майже той самий ракурс, що й на роботі Володимира Масика (див. нижче)