Posts Tagged ‘художники херсона’

Олексій Шовкуненко. Фрагменти спогадів з ілюстраціями

Written by lara on . Posted in Статті

ДИТИНСТВО

…Я народився на околиці Херсона, яка з катерининських часів зберегла назву Військовий форштадт. Пам’ятаю старовинну фортецю й вали, які я сходив уздовж і впоперек. Та більше вабила мене малого не давнина, а порт, річка Кошова — притока Дніпра. Я міг цілі години дивитись, як входять у порт і швартуються пароплави, як увечері запалюються й переморгуються вогні за річкою. Мов приворожений, спостерігав я в пору осінніх зелених базарів, як сновигають Кошовою вантажені капустою, баклажанами, кавунами човни — дубки, і мені здавалося, що то ожилі гори — сріблясті, жовто-гарячі, зелені — ковзають по воді, віддзеркалюючись у їх синяві. Не відриваючи очей, я дивився на бронзові, засмаглі тіла чоловіків, що веслували, на швидких у рухах жінок, що перегукувалися на березі.

Олексій Шовкуненко. Херсон. Зелений базар. 1928. Дошка (фанера), олія

Олексій Шовкуненко. Херсонський базар. 1950 (за ескізами 1921 р.). Картон, олія

А Дніпро! А зелена стіна комишів на лиманах!

Олексій Шовкуненко. На Дніпрі. В плавнях. Херсон. 1914

Олексій Шовкуненко. На Дніпрі. В плавнях. Херсон. 1914

А мальовничі Олешки (як чудово оспівав їх у своїх незабутніх «Вершниках» Юрій Іванович Яновський!).

Олексій Шовкуненко. Портрет Юрія Івановича Яновського (письменник). 1954. Полотно, олія

А рибалки на Карантинному острові за Кошовою! <…>

Олексій Шовкуненко. Біля ріки. 1960. Полотно, олія

Усе це назавжди закарбувалося в пам’яті. І згодом не раз — у довоєнні часи з натури, а в післявоєнні — по пам’яті — я писав ескізи з повними овочів дубками, що мчать під вітрилами, зелені базари на березі Кошової, ставних баб біля величезних кошів з жовто-гарячими, аж червоними баклажанами…

Олексій Шовкуненко. Херсон. Зелений базар. 1921. Полотно, олія

Олексій Шовкуненко. Херсон. Зелений базар. Ескіз. 1950 (за ескізами 1921 р.). Картон, олія

НА ДНІПРОБУДІ

<…> Остаточне рішення виїхати на Дніпробуд прийшло тоді, коли звідти повернулася група студентів Одеського художнього інституту, які перебували там під час літньої практики. Те, що я побачив на студентських етюдах, захопило мене (це вже були не чорно-білі фотографії, а живописні твори — колір і сонце, небо, простори Дніпра, потужні споруди, що виростали на його берегах!).

Я тут же зібрався й виїхав. Це було восени 1930 року. Десять акварельних малюнків з тих, що я виконав тоді, я показав на Третій Всеукраїнській художній виставці, яка відкрилася в Одесі в березні 1931 року. Там же експонувалися три мої акварелі, написані 1930 року на Одеському суднобудівному заводі. У наступні два роки я знову виїздив на Дніпробуд, тепер уже влітку і на довший строк. <…>

Олексій Шовкуненко. Будівництво греблі Дніпрогесу. Папір на картоні, гуаш

Великі, розміром в аркуш ватманського паперу акварелі писалися протягом одного сеансу: освітлення швидко змінювалося, сподіватися на те, що завтра о цій порі воно буде таким же, не доводилося. Та й натура, самі мотиви — захоплююче чудові — спонукували до роботи «на одному подиху».

Писав на сухому папері. Я люблю писати «по мокрому», це дозволяє домогтись великих, часом несподіваних, живописних ефектів. Та в даному разі не було ні можливості, ні терпіння чекати, поки зволожений папір трохи висохне, щоб продовжувати роботу далі.

ПОРТРЕТИ

З юнацьких років мене приваблював образ людини. <…>

Олексій Шовкуненко. Робітфаківка. 1920. Папір, пастель

…Мої портрети середини 20-х років становлять, здається мені, досить цілісну групу. Це головним чином зображення близьких мені осіб, а також портрети, виконані на замовлення. За характером це те, що звичайно називають інтимними портретами.

Олексій Шовкуненко. Жіночий портрет. 20-30 рр. ХХ ст. Папір, пастель

<…> Я не визнаю живопису нематеріального, кольору нематеріального. Тим більше, що і глядач в матеріальності живопису, кольору справедливо бачить один з проявів правди, реалізму. Я переконаний, що коли глядач каже «як живе»,— це не завжди через поганий смак або прихильність до натуралістичної фотографічності.

Олексій Шовкуненко. Інтер’єр з дівчиною. 20-і рр. ХХ ст. Папір, пастель

<…> Портретів М.М. Фадєєвої я тоді намалював декілька. Той, про який вже йшлося,— у квітчастій хустці, пов’язаній навколо голови,— написаний олією. Хотілося, щоб соковиті фарби контрастно підкреслювали класично строгі риси обличчя. Де тепер цей портрет, не знаю. З виставки його купив італійський консул в Одесі і, мабуть, вивіз за кордон. Інший портрет М.М. Фадєєвої — в хустці, накинутій на голову й плечі,— так само виконаний олією. Але тут стримані барви (сполучення фіолетового із сріблясто-сірим) мали становити гармонію зі строгими рисами та матовою шкірою обличчя молодої жінки. В Державному музеї українського образотворчого мистецтва в Києві є ще один, незавершений портрет М.М. Фадєєвої — в українському вбранні («Українка»).

Олексій Шовкуненко. Портрет Марини Михайлівни Фадєєвої. 1920. Папір, пастель

М. М. Фадєєва позувала мені для картин «Біля басейну» (є два варіанти: один виконаний олією, другий — змішаною технікою акварелі, гуаші й пастелі) та «В парку».

Олексій Шовкуненко. Етюд. 1924. Папір на картоні, олія

<…> Цикл портретів молдавських колгоспників і колгоспниць складається з кількох творів, написаних у 1936—1937 роках. Це — «Портрет молдавського колгоспника тов. Осадчого», «Портрет Декіци Фрунзе», «Портрет Наталуци Слюсар», «Молдаванка перед дзеркалом», «Молдаванка з відром», «Молдавський колгоспник. Етюд». Для «Молдаванки перед дзеркалом» позувала Декіца Фрунзе.

Олексій Шовкуненко. Портрет молдаванки біля дзеркала. 1936. Полотно, олія

У Молдавію виїздили бригадами — по декілька українських Живописців, скульпторів і графіків. Нас вразила краса природи цього краю, його людей, картини їхньої праці на виноградниках та тютюнових плантаціях. Усе це я хотів передати в портретах. Звідси їх яскрава барвистість — сполучення червоних, зелених, синіх, вохристих, звідси й декоративність, яка нечасто є в моїх роботах. А втім, це стосується лише робіт, писаних олією; акварелі «Молдаванка з відром» та «Молдавський колгоспник. Етюд» вирішені тонально. Декіца й Наталуца позували в школі, де ми мешкали, а інші — на відкритому повітрі.

Олексій Шовкуненко. Портрет молдаванки біля дзеркала. 1936. Полотно, олія

<…> У роки війни — в Уфі та в Москві — я, як ніколи доти, з захватом працював над портретами. Якось по-новому вдивлявся я в людей. Та вони й справді були інші.

В Уфі ми жили з липня 1941 по липень 1943 року. Першого року перебування тут написано портрет льотчика Калениченка, президента Академії наук УРСР О. О. Богомольця, скульптора Г. С. Теннера (два етюди: один — аквареллю, другий — кольоровими олівцями); наступного — віце-президента Академії наук УРСР О. В. Палладіна, академіка АН УРСР Б.С. Чернишова, українських письменників Івана Ле та Л. С. Первомайського, башкирського поета Сайфі Кудаша, архітектора В. Г. Заболотного, знатного сталевара Бєлорєцького металургійного заводу В.Т. Рябова та ін. У ці роки я намалював аквареллю декілька етюдів башкирів — робітників Бєлорєцького заводу.

Олексій Шовкуненко. Льотчик Калениченко. 1943. Папір, акварель

Портрет льотчика Калениченка, який прибув до Уфи на лікування (точніше — етюд у двох варіантах — поколінний та погрудний) писався швидко: кожен варіант протягом двох сеансів. Я вперше малював кадрового військового, працювати було цікаво. Льотчик поривався на фронт, позував у шоломі, з яким не розлучався, та в шкіряному реглані.

Олексій Шовкуненко. Льотчик Калиниченко (етюд). 1942. Папір, акварель

Характерна річ: не тільки письменників-фронтовиків, які прибували до Уфи на короткий час, Івана Ле та Л.С. Первомайського, а й академіка Б.С. Чернишова, архітектора В.Г. Заболотного, скульптора Г.С. Теннера я малював у верхньому одязі: в шинелі, кожушку, пальті.

Олексій Шовкуненко. Портрет академіка Бориса Сидоровича (Ісидоровича) Чернишова. 1943. Папір на картоні, акварель

Опалювали тоді не дуже добре, в приміщеннях було холодно, та справа навіть не в тому: всі були немов у поході, готові йти, діяти. На обличчі Г.С. Теннера, опріч усього іншого, відбилися і горе, і недуга: він сильніше за інших переживав окупацію України, його рідної Одеси, хворів від тяжких переживань.

Олексій Шовкуненко. Портрет скульптора Григорія Самойловича Теннера. 1942. Папір, кольорові олівці

<…> Майже водночас, того ж 1947 року, я написав олією портрет Наталії Михайлівни Ужвій у ролі Раневської в драмі А.П. Чехова «Вишневий сад». Я пишу портрети без попередніх ескізів — одразу на полотні чи папері в попередньому рисунку знаходжу композицію, розташування постаті на площині і в просторі. Але в даному разі я зробив невеличкий попередній ескіз олією на папері. Адже завдання було важке: передати властиве видатній артистці вміння, перевтілюючись, залишатися самою собою.

Олексій Шовкуненко. Портрет Наталії Михайлівни Ужвій в ролі Любові Андріївни Раневської (за п’єсою А.П. Чехова «Вишневий сад»). 1947. Полотно, олія

<…> Роком раніше, так само на відпочинку, в Хості, я написав аквареллю портрет мого давнього друга, співучня по Академії мистецтв Георгія Костянтиновича Савицького. На жаль, він залишився незавершеним, та мені, здається, вдалося якоюсь мірою передати широкий російський характер цієї чудової людини й визначного художника.

Олексій Шовкуненко. Портрет художника Георгія Костянтиновича Савицького. 1946. Папір, акварель

Олексій Шовкуненко. Спогади

Декортивний розпис на папері

Written by lara on . Posted in Статті

Декоративний розпис – це не лише прикраса житла, а й особливий символічний код українського мистецтва, в основі якого лежить поетично-образне світосприйняття автора, його любов до рідної землі й довга і копітка праця. У цьому виді декоративно-ужиткового мистецтва найповніше втілені естетичні уявлення, ключові цінності й художня культура української нації. Протягом тривалого часу вироблялись прийоми і технічні засоби зовнішнього оздоблення сільських будівель, хатнього інтер’єру, речей побуту. Залежно від цього, у кожній місцевості поступово створився свій усталений характер орнаментальних мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою і фантазією народних майстрів.

Людмила Вітковська. «А у селах у веселих і люди веселі…» 1987. Папір, акварель, гуаш

З кінця ХІХ століття настінні розписи все більше стали замінюватися так званими «мальовками», які виконували на аркушах паперу і прикрашали ними стіни, печі та міжвіконня оселі. Згодом, «відірвані» від стін хати, вони стали самостійним видом народного мистецтва, набули своїх композиційних та колористичних особливостей і стали першими паростками народної графіки, яка знайшла свій новий розвиток у творчості численних майстрів українського народного розпису. Серед них чинне місце займають і херсонські майстрині, такі як Людмила Петрова, Людмила Вітковська, Віра Семенюк, Марія Гусак.

Людмила Петрова. Панно «Гніздо з пташенятами». 1980. Картон, гуаш

Людмила Олександрівна Петрова (1923-1997) – за фахом медичний працівник. Декоративним мистецтвом почала займатися у зрілому віці. У своїх роботах дотримувалась старовинних традицій розпису, в композиційній основі яких лежать квітково-рослинні та квітково-пташині мотиви, такі як «квітка у вазоні», «віночок», «килим». Художниця працювала гуашевими фарбами на тоновому картоні та акварельними – на білому папері. Її твори легко впізнати. Для них характерні прозорість, живописність, яскравість.

Людмила Вітковська. «Зацвіла у лузі червона калина…» 1987. Папір, акварель, гуаш

Людмила Владиславівна Вітковська (1951 р. н.) закінчила Херсонське культурно-освітнє училище. До мистецтва декоративного розпису прийшла, вивчаючи творчість майстрів петриківської школи. Сюжети творів майстрині пов’язані з життям українського села, народними піснями та поезією Тараса Шевченка. Свої роботи Людмила Вітковська виконує темперними або гуашевими фарбами. В її композиціях важливу роль відіграє інтенсивний, насичений колір, який створює складну гаму почуттів та настрою. Доповнення композицій рослинно-квітковими елементами вносить в них відчуття казкової фантастичності.

Віра Семенюк. Думи Мамая. 1979. Картон, гуаш, темпера

Народна майстриня Віра Михайлівна Семенюк (1957 р. н.) народилась у родині хліборобів на Херсонщині. Малювати почала з дитинства. Після закінчення середньої школи працювала художником-оформлювачем у Горностаївському Палаці культури. В основному, темою її творів є народні обрядові свята, в яких органічно поєднуються фігуративні та рослинно-орнаментальні елементи. Композиціям Семенюк притаманні чіткість малюнка, свіжість колориту та глибока змістовність.

Марія Гусак. Польові квіти. 1986. Кольоровий папір, гуаш

Традиції старшого покоління підтримує Заслужений майстер народної творчості України Марія Михайлівна Гусак (1963 р. н.). Майбутня художниця навчалась у дитячій студії декоративного розпису «Чонгар-сад» під керівництвом Людмили Вітковської. У 1986 р. у селі Сиваське створює дитячу студію «Сиваський віночок», яка згодом отримала звання «Народного самодіяльного колективу». Провідна й улюблена тема творчості Марії Гусак – фантастичні та яскраві квіти, які художниця символічно асоціює з рідною землею та її красою.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозиційного відділу

Художник і теоретик Микола Писанко

Written by lara on . Posted in Статті

Микола Писанко. Веселка. 1980. Папір, акварель, гуаш

Відомий український художник-живописець, графік, аквареліст, теоретик мистецтва, філософ, педагог Микола Писанко, який жив і працював на Херсонщині, народився 21 січня 1910 р. в м. Александрії, що на Кировоградщині. В 1935 р. закінчив живописний факультет Одеського художнього училища, після чого працював в Одеському художньому музеї.

На Різдво до Львова

Written by lara on . Posted in Живописна Україна

Мабуть, так собі уявляє ідеальне Різдво більшість тих, хто віддає перевагу подорожам на новорічні свята. Тож саме туди ми сьогодні і відправимось у рамках рубрики «Живописна Україна». А допоможуть нам у цьому два відомих українських художники – Ларго Михайлович Бальзак та Валентин Львович Бунов. Роботи двох митців по-різному, але в той самий час однаково «закохано» зображають Місто Лева.

Більша частина туристів віддають перевагу прогулянкам містом удень, коли майже всі міські музеї та пам’ятки архітектури відкриті для відвідувань, менша — ввечері, коли місто показує свій «святковий» образ і запалюється міріадами вогнів. І майже всі гості Львова побачать його саме таким. Але на нас із вами чекає абсолютно незвичний погляд на це давнє місто, овіяне сотнями легенд і не меншою кількістю правдивих історій. Ми з вами відправимось на особливу прогулянку святковим містом, не без допомоги Бальзака та Бунова, — на нас чекає нічний Львів.
Ми побачимо найвідоміші пам’ятки міста, але у незвичному вигляді. Світло дня вже згасає, і у вечірніх тінях оживають старовинні легенди… Тож, не гаючи часу, вирушаймо до першого пункту нашого маршруту – і наша подорож починається.

Біля більшості туристичних принад міста завжди досить людно — тут і екскурсійні групи, й індивідуальні відвідувачі. Але мало кому приходить на думку відійти від звичних маршрутів і подивитись на всім відомі місця з іншого ракурсу. А варто лише зробити кілька кроків від второваних стежок – і здається, що у тінях старих міських кварталів починають оживати легенди, а булижники мостових відкривають дорогу до цікавих, а іноді і героїчних сторінок історії Львова.

Одна з таких сторінок — будівництво Кафедрального собору Святого Юра, святині Української греко-католицької церкви. Цей архітектурний пізньобарочний комплекс складається із самого собору, митрополичих палат, капітульних будинків, дзвіниці, владичих садів та огорожі. До створення цієї пам’ятки доклали зусиль два архітектори — Бернард Меретин та Клеменс Фесингер, а частину соборного оздоблення створив відомий український скульптор Іоган Пінзель. Із Собором Святого Юра також тісно пов’язана сім’я Шептицьких — фундатори храму та активні церковні діячі.

Силует Собору елегантною громадою видніється на фоні вечірнього неба. Ми йдемо через соборні сади у напрямку центру, а навздогін нам лунає давній монастирський дзвін, що так само дзвонив століття тому для Галицьких князів, закликаючи вірян на вечірню службу.

Валентин Бунов. Березень. З серії «Львівська сюїта». 1971. Папір, монотипія

За садами нас зустрічають старі квартали, чиї мощені вулички ведуть до давнього серця Львова. Останнє денне світло згасло, і тепер лише світло ліхтарів то тут, то там вихоплює, наче частинки пазлу, фрагменти міської реальності: кругляки мостових, фрагменти вивісок кафе, старовинні двері будинків… І так, немов по сліду з хлібних крихт, саме місто веде нас далі, грайливо показуючись у світлі ліхтарів і швидко ховаючись у нічну темряву, аби вже за десяток метрів з’явитись знову.

Попереду ліхтарне світло привело до затишної площі, у центрі якої височіє колонна. Підійшовши ближче, бачимо, що на постаменті біля основи колони стоїть чоловік із плащем на плечах. Та то не просто чоловік, а один з найвідоміших поетів ХVІІІ століття Адам Міцкевич, а до нього вздовж колони, немов від самого неба, злітає його муза. Так і застигли вони вдвох на площі, освітлені ліхтарями. А перед нами знову «розступаються» будинки, а ліхтарі ведуть нас далі.

Ларго Бальзак. Серія Львів вечірній. 1988. Лист V. Папір, меццо-тинто, суха голка

Вже за першим рогом відкривається картина величавого Латинського кафедрального собору (Успіння Пресвятої Діви Марії), що виситься над довколішними будинками. Масивні готичні громади міцних стін встигли побачити майже півтисячолітню зміну поколінь і навіть «забути» як дату власного заснування, так і ім’я свого фундатора. А башта-дзвіниця височіє у небі над історичною частиною Львова. Вночі складається враження, що вона є одним зі «стовпів», які підтримують небо над містом.

Ларго Бальзак. Серія Львів вечірній. 1988. Лист VІ. Папір, меццо-тинто, суха голка

Варто лише зайти за собор – і погляду відкривається «серце» Міста Лева — його центральна площа Ринок, де висока і строга башта Ратуші стереже спокій жителів міста. У світлі нічних ліхтарів цей головний з міських «атлантів» немов оживає і дивиться на перехожих з якоюсь суворою батьківською ніжністю.

Проходимо через площу – і вже на виході, на самому її розі, світло вихоплює фонтан, увінчаний статуєю античної богині полювання Діани в «компанії» двох собак. Цей фонтан є частиною архітектурної композиції площі Ринок, що складається ще з трьох подібних. Свого часу ці фонтани відігравали важливу роль у забезпеченні міста водою та були частиною системи її розподілу.

Ларго Бальзак. Серія Львів вечірній. 1988. Лист ІІ. Папір, меццо-тинто, суха голка

А далі, за площею Ринок, на нас вже очікує так званий Латинський квартал. І у проміжку між будинками, ще з площі, видніється темний силует Домініканського собору. Мабуть тіні, що ховаються по фасаду цього пізньобарочного собору, могли б розповісти багато цікавого про минулі події: і про «війну» за наречену, і про своїх будівничих, і навіть про своїх «попередників», що стояли на цьому місці…

Ще трохи — і від всієї цієї архітектурної краси голова піде обертом. Тож можливість отримати невеликий перепочинок прийшлась як раз доречно — неподалік від собору розкинулась паркова зона, а з собою була передбачливо захоплена гаряча кава (яка у Львові неперевершено смачна). Тиша нічного парку, легка та елегантна альтанка, а з неба світить повна луна — все це створило майже романтичну атмосферу.

Валентин Бунов. Вночі у зимовому парку. З серії «Львівська сюїта». 1987. Папір, змішана техніка

За парком відкриваються все нові міські квартали, над якими видніється силует увінчаної двоскатним дахом і вежами по боках Церкви святого архістратига Михаїла. Колись цей храм, заснований ще на початку XVІІ століття орденом кармелітів босих, знаходився за межами тодішніх міських стін, а зараз — став частиною історичного центру.

Ларго Бальзак. Серія Львів вечірній. 1988. Лист ІV. Папір, меццо-тинто, суха голка

Та наша дорога веде нас у протилежному від церкви напрямку. Наша прогулянка розтяглась на всю ніч, і небо на сході вже почало жевріти. Дорога привела нас вгору — туди, де, за легендами, і було закладено Місто Лева — на пагорб, що височіє над містом і носить горду назву Високий замок. Поки ми піднімались, перед нами поступово відкрилась панорама всього центру старого Львова. Небо вже майже розвиднілось, а на його світлому фоні ще по-нічному темніють башти та куполи соборів, які лише починають ловити перші промені нового дня.

Валентин Бунов. Башти Львова. З серії «Львівська сюїта». 1970. Папір, фломастер, пастель.

Анна Фурса, наукова співробітниця

Живописна Україна. Кримські гори

Written by lara on . Posted in Живописна Україна

Сьогодні наш маршрут пролягає на південь нашої країни, де на нас чекають вершини Кримських гір. І першою з них нас зустрічає Кара-Даг, з яким пов’язана різні легенди. Одна з них розповідає про загадковий церковний дзвін, що доноситься з-під води біля скель лише в ніч на Великдень. Інша, що з’явилась вже на початку ХХ століття, каже, що у водах біля Кара-Дагу живе величезне морське чудовисько, що полює на дельфінів. Дехто з тогочасних науковців повірив у легенду настільки, що навіть проводив дослідження цього «феномену».