Posts Tagged ‘художники херсона’

Шляхами війни

Written by lara on . Posted in Новини

Про історію вчорашніх днів можуть розповісти не тільки кінохроніка й архіви. Жива пам’ять Другої світової війни відображена в малюнках тих художників, хто, відклавши пензель і фарби мирних часів, знаходячись в окопах разом з солдатами, розчерками сухого і жорсткого олівця відображав сувору правду фронтового життя.

На виставці представлені роботи херсонських художників Івана Ботька та Бориса Лавриненка. В їхніх олівцевих і акварельних малюнках відчутна особлива переконлива сила, живий, напружений нерв.

Борис Лавриненко: художник-солдат

Written by lara on . Posted in Статті

Борис Лавриненко. На Захід. З серії «По дорогам війни». Папір, олівець

Борис Лавриненко. Малин. Після страшного бомбування (з фронтового альбому). 1943. Тонований папір, вугілля, червоний олівець

У колекції Херсонського обласного художнього музею зберігаються 70 творів херсонського художника-фронтовика Бориса Івановича Лавриненка (1919-1985), які у свій час подарував сам автор, були передані Дирекцією художніх виставок України, а в 2016 р. майже половина з них були подаровані музею вдовою художника Ганною Іванівною Лавриненко і дочкою Валентиною Олегівною Плішко.

Борис Лавриненко. Політрук батальону майор Меркулов. 1945. Папір, олівець

Борис Іванович народився у 1918 р. в місті Конотопі Сумської області. У віці близько 20 років вступив до Київського художнього училища прикладного мистецтва (1938-1957). З початком війни пішов на фронт. З олівцем у руці пройшов всю війну простим солдатом, фіксуючи всі події, свідком яких був сам, у своїх фронтових малюнках. В них відображені бої за Київ, Краків, Прагу, Дрезден, Берлін, повсякденні військові будні. Особливий інтерес представляють портрети олівцем його бойових товаришів, виконані з великою правдивістю і щирою симпатією до цих людей.

Після війни Лавриненко деякий час працював у Конотопі, з 1965 р. переїхав на постійне проживання до Херсона. Працював в Херсонському художньому фонді, малював доки Херсонського суднобудівного заводу, будівництво Каховської ГЕС, рибрадгосп Генічеська. Брав участь в республіканських та обласних художніх виставках 1976, 1977, 1978, 1980 рр. У 1985 р. був рекомендований художником Костянтином Московченком до вступу в Національну спілку художників України. В цьому ж році Борис Лавриненко помер і був похований в Херсоні.

Борис Лавриненко. На переправу. 1984. Папір на картоні, гуаш, олівець

Роботи художника зберігаються також в Національному музеї історії України у Другій світовій війні.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Олексій Шовкуненко. Фрагменти спогадів з ілюстраціями

Written by lara on . Posted in Статті

ДИТИНСТВО

…Я народився на околиці Херсона, яка з катерининських часів зберегла назву Військовий форштадт. Пам’ятаю старовинну фортецю й вали, які я сходив уздовж і впоперек. Та більше вабила мене малого не давнина, а порт, річка Кошова — притока Дніпра. Я міг цілі години дивитись, як входять у порт і швартуються пароплави, як увечері запалюються й переморгуються вогні за річкою. Мов приворожений, спостерігав я в пору осінніх зелених базарів, як сновигають Кошовою вантажені капустою, баклажанами, кавунами човни — дубки, і мені здавалося, що то ожилі гори — сріблясті, жовто-гарячі, зелені — ковзають по воді, віддзеркалюючись у їх синяві. Не відриваючи очей, я дивився на бронзові, засмаглі тіла чоловіків, що веслували, на швидких у рухах жінок, що перегукувалися на березі.

Олексій Шовкуненко. Херсон. Зелений базар. 1928. Дошка (фанера), олія

Олексій Шовкуненко. Херсонський базар. 1950 (за ескізами 1921 р.). Картон, олія

А Дніпро! А зелена стіна комишів на лиманах!

Олексій Шовкуненко. На Дніпрі. В плавнях. Херсон. 1914

Олексій Шовкуненко. На Дніпрі. В плавнях. Херсон. 1914

А мальовничі Олешки (як чудово оспівав їх у своїх незабутніх «Вершниках» Юрій Іванович Яновський!).

Олексій Шовкуненко. Портрет Юрія Івановича Яновського (письменник). 1954. Полотно, олія

А рибалки на Карантинному острові за Кошовою! <…>

Олексій Шовкуненко. Біля ріки. 1960. Полотно, олія

Усе це назавжди закарбувалося в пам’яті. І згодом не раз — у довоєнні часи з натури, а в післявоєнні — по пам’яті — я писав ескізи з повними овочів дубками, що мчать під вітрилами, зелені базари на березі Кошової, ставних баб біля величезних кошів з жовто-гарячими, аж червоними баклажанами…

Олексій Шовкуненко. Херсон. Зелений базар. 1921. Полотно, олія

Олексій Шовкуненко. Херсон. Зелений базар. Ескіз. 1950 (за ескізами 1921 р.). Картон, олія

НА ДНІПРОБУДІ

<…> Остаточне рішення виїхати на Дніпробуд прийшло тоді, коли звідти повернулася група студентів Одеського художнього інституту, які перебували там під час літньої практики. Те, що я побачив на студентських етюдах, захопило мене (це вже були не чорно-білі фотографії, а живописні твори — колір і сонце, небо, простори Дніпра, потужні споруди, що виростали на його берегах!).

Я тут же зібрався й виїхав. Це було восени 1930 року. Десять акварельних малюнків з тих, що я виконав тоді, я показав на Третій Всеукраїнській художній виставці, яка відкрилася в Одесі в березні 1931 року. Там же експонувалися три мої акварелі, написані 1930 року на Одеському суднобудівному заводі. У наступні два роки я знову виїздив на Дніпробуд, тепер уже влітку і на довший строк. <…>

Олексій Шовкуненко. Будівництво греблі Дніпрогесу. Папір на картоні, гуаш

Великі, розміром в аркуш ватманського паперу акварелі писалися протягом одного сеансу: освітлення швидко змінювалося, сподіватися на те, що завтра о цій порі воно буде таким же, не доводилося. Та й натура, самі мотиви — захоплююче чудові — спонукували до роботи «на одному подиху».

Писав на сухому папері. Я люблю писати «по мокрому», це дозволяє домогтись великих, часом несподіваних, живописних ефектів. Та в даному разі не було ні можливості, ні терпіння чекати, поки зволожений папір трохи висохне, щоб продовжувати роботу далі.

ПОРТРЕТИ

З юнацьких років мене приваблював образ людини. <…>

Олексій Шовкуненко. Робітфаківка. 1920. Папір, пастель

…Мої портрети середини 20-х років становлять, здається мені, досить цілісну групу. Це головним чином зображення близьких мені осіб, а також портрети, виконані на замовлення. За характером це те, що звичайно називають інтимними портретами.

Олексій Шовкуненко. Жіночий портрет. 20-30 рр. ХХ ст. Папір, пастель

<…> Я не визнаю живопису нематеріального, кольору нематеріального. Тим більше, що і глядач в матеріальності живопису, кольору справедливо бачить один з проявів правди, реалізму. Я переконаний, що коли глядач каже «як живе»,— це не завжди через поганий смак або прихильність до натуралістичної фотографічності.

Олексій Шовкуненко. Інтер’єр з дівчиною. 20-і рр. ХХ ст. Папір, пастель

<…> Портретів М.М. Фадєєвої я тоді намалював декілька. Той, про який вже йшлося,— у квітчастій хустці, пов’язаній навколо голови,— написаний олією. Хотілося, щоб соковиті фарби контрастно підкреслювали класично строгі риси обличчя. Де тепер цей портрет, не знаю. З виставки його купив італійський консул в Одесі і, мабуть, вивіз за кордон. Інший портрет М.М. Фадєєвої — в хустці, накинутій на голову й плечі,— так само виконаний олією. Але тут стримані барви (сполучення фіолетового із сріблясто-сірим) мали становити гармонію зі строгими рисами та матовою шкірою обличчя молодої жінки. В Державному музеї українського образотворчого мистецтва в Києві є ще один, незавершений портрет М.М. Фадєєвої — в українському вбранні («Українка»).

Олексій Шовкуненко. Портрет Марини Михайлівни Фадєєвої. 1920. Папір, пастель

М. М. Фадєєва позувала мені для картин «Біля басейну» (є два варіанти: один виконаний олією, другий — змішаною технікою акварелі, гуаші й пастелі) та «В парку».

Олексій Шовкуненко. Етюд. 1924. Папір на картоні, олія

<…> Цикл портретів молдавських колгоспників і колгоспниць складається з кількох творів, написаних у 1936—1937 роках. Це — «Портрет молдавського колгоспника тов. Осадчого», «Портрет Декіци Фрунзе», «Портрет Наталуци Слюсар», «Молдаванка перед дзеркалом», «Молдаванка з відром», «Молдавський колгоспник. Етюд». Для «Молдаванки перед дзеркалом» позувала Декіца Фрунзе.

Олексій Шовкуненко. Портрет молдаванки біля дзеркала. 1936. Полотно, олія

У Молдавію виїздили бригадами — по декілька українських Живописців, скульпторів і графіків. Нас вразила краса природи цього краю, його людей, картини їхньої праці на виноградниках та тютюнових плантаціях. Усе це я хотів передати в портретах. Звідси їх яскрава барвистість — сполучення червоних, зелених, синіх, вохристих, звідси й декоративність, яка нечасто є в моїх роботах. А втім, це стосується лише робіт, писаних олією; акварелі «Молдаванка з відром» та «Молдавський колгоспник. Етюд» вирішені тонально. Декіца й Наталуца позували в школі, де ми мешкали, а інші — на відкритому повітрі.

Олексій Шовкуненко. Портрет молдаванки біля дзеркала. 1936. Полотно, олія

<…> У роки війни — в Уфі та в Москві — я, як ніколи доти, з захватом працював над портретами. Якось по-новому вдивлявся я в людей. Та вони й справді були інші.

В Уфі ми жили з липня 1941 по липень 1943 року. Першого року перебування тут написано портрет льотчика Калениченка, президента Академії наук УРСР О. О. Богомольця, скульптора Г. С. Теннера (два етюди: один — аквареллю, другий — кольоровими олівцями); наступного — віце-президента Академії наук УРСР О. В. Палладіна, академіка АН УРСР Б.С. Чернишова, українських письменників Івана Ле та Л. С. Первомайського, башкирського поета Сайфі Кудаша, архітектора В. Г. Заболотного, знатного сталевара Бєлорєцького металургійного заводу В.Т. Рябова та ін. У ці роки я намалював аквареллю декілька етюдів башкирів — робітників Бєлорєцького заводу.

Олексій Шовкуненко. Льотчик Калениченко. 1943. Папір, акварель

Портрет льотчика Калениченка, який прибув до Уфи на лікування (точніше — етюд у двох варіантах — поколінний та погрудний) писався швидко: кожен варіант протягом двох сеансів. Я вперше малював кадрового військового, працювати було цікаво. Льотчик поривався на фронт, позував у шоломі, з яким не розлучався, та в шкіряному реглані.

Олексій Шовкуненко. Льотчик Калиниченко (етюд). 1942. Папір, акварель

Характерна річ: не тільки письменників-фронтовиків, які прибували до Уфи на короткий час, Івана Ле та Л.С. Первомайського, а й академіка Б.С. Чернишова, архітектора В.Г. Заболотного, скульптора Г.С. Теннера я малював у верхньому одязі: в шинелі, кожушку, пальті.

Олексій Шовкуненко. Портрет академіка Бориса Сидоровича (Ісидоровича) Чернишова. 1943. Папір на картоні, акварель

Опалювали тоді не дуже добре, в приміщеннях було холодно, та справа навіть не в тому: всі були немов у поході, готові йти, діяти. На обличчі Г.С. Теннера, опріч усього іншого, відбилися і горе, і недуга: він сильніше за інших переживав окупацію України, його рідної Одеси, хворів від тяжких переживань.

Олексій Шовкуненко. Портрет скульптора Григорія Самойловича Теннера. 1942. Папір, кольорові олівці

<…> Майже водночас, того ж 1947 року, я написав олією портрет Наталії Михайлівни Ужвій у ролі Раневської в драмі А.П. Чехова «Вишневий сад». Я пишу портрети без попередніх ескізів — одразу на полотні чи папері в попередньому рисунку знаходжу композицію, розташування постаті на площині і в просторі. Але в даному разі я зробив невеличкий попередній ескіз олією на папері. Адже завдання було важке: передати властиве видатній артистці вміння, перевтілюючись, залишатися самою собою.

Олексій Шовкуненко. Портрет Наталії Михайлівни Ужвій в ролі Любові Андріївни Раневської (за п’єсою А.П. Чехова «Вишневий сад»). 1947. Полотно, олія

<…> Роком раніше, так само на відпочинку, в Хості, я написав аквареллю портрет мого давнього друга, співучня по Академії мистецтв Георгія Костянтиновича Савицького. На жаль, він залишився незавершеним, та мені, здається, вдалося якоюсь мірою передати широкий російський характер цієї чудової людини й визначного художника.

Олексій Шовкуненко. Портрет художника Георгія Костянтиновича Савицького. 1946. Папір, акварель

Олексій Шовкуненко. Спогади

Декортивний розпис на папері

Written by lara on . Posted in Статті

Декоративний розпис – це не лише прикраса житла, а й особливий символічний код українського мистецтва, в основі якого лежить поетично-образне світосприйняття автора, його любов до рідної землі й довга і копітка праця. У цьому виді декоративно-ужиткового мистецтва найповніше втілені естетичні уявлення, ключові цінності й художня культура української нації. Протягом тривалого часу вироблялись прийоми і технічні засоби зовнішнього оздоблення сільських будівель, хатнього інтер’єру, речей побуту. Залежно від цього, у кожній місцевості поступово створився свій усталений характер орнаментальних мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою і фантазією народних майстрів.

Людмила Вітковська. «А у селах у веселих і люди веселі…» 1987. Папір, акварель, гуаш

З кінця ХІХ століття настінні розписи все більше стали замінюватися так званими «мальовками», які виконували на аркушах паперу і прикрашали ними стіни, печі та міжвіконня оселі. Згодом, «відірвані» від стін хати, вони стали самостійним видом народного мистецтва, набули своїх композиційних та колористичних особливостей і стали першими паростками народної графіки, яка знайшла свій новий розвиток у творчості численних майстрів українського народного розпису. Серед них чинне місце займають і херсонські майстрині, такі як Людмила Петрова, Людмила Вітковська, Віра Семенюк, Марія Гусак.

Людмила Петрова. Панно «Гніздо з пташенятами». 1980. Картон, гуаш

Людмила Олександрівна Петрова (1923-1997) – за фахом медичний працівник. Декоративним мистецтвом почала займатися у зрілому віці. У своїх роботах дотримувалась старовинних традицій розпису, в композиційній основі яких лежать квітково-рослинні та квітково-пташині мотиви, такі як «квітка у вазоні», «віночок», «килим». Художниця працювала гуашевими фарбами на тоновому картоні та акварельними – на білому папері. Її твори легко впізнати. Для них характерні прозорість, живописність, яскравість.

Людмила Вітковська. «Зацвіла у лузі червона калина…» 1987. Папір, акварель, гуаш

Людмила Владиславівна Вітковська (1951 р. н.) закінчила Херсонське культурно-освітнє училище. До мистецтва декоративного розпису прийшла, вивчаючи творчість майстрів петриківської школи. Сюжети творів майстрині пов’язані з життям українського села, народними піснями та поезією Тараса Шевченка. Свої роботи Людмила Вітковська виконує темперними або гуашевими фарбами. В її композиціях важливу роль відіграє інтенсивний, насичений колір, який створює складну гаму почуттів та настрою. Доповнення композицій рослинно-квітковими елементами вносить в них відчуття казкової фантастичності.

Віра Семенюк. Думи Мамая. 1979. Картон, гуаш, темпера

Народна майстриня Віра Михайлівна Семенюк (1957 р. н.) народилась у родині хліборобів на Херсонщині. Малювати почала з дитинства. Після закінчення середньої школи працювала художником-оформлювачем у Горностаївському Палаці культури. В основному, темою її творів є народні обрядові свята, в яких органічно поєднуються фігуративні та рослинно-орнаментальні елементи. Композиціям Семенюк притаманні чіткість малюнка, свіжість колориту та глибока змістовність.

Марія Гусак. Польові квіти. 1986. Кольоровий папір, гуаш

Традиції старшого покоління підтримує Заслужений майстер народної творчості України Марія Михайлівна Гусак (1963 р. н.). Майбутня художниця навчалась у дитячій студії декоративного розпису «Чонгар-сад» під керівництвом Людмили Вітковської. У 1986 р. у селі Сиваське створює дитячу студію «Сиваський віночок», яка згодом отримала звання «Народного самодіяльного колективу». Провідна й улюблена тема творчості Марії Гусак – фантастичні та яскраві квіти, які художниця символічно асоціює з рідною землею та її красою.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозиційного відділу

Художник і теоретик Микола Писанко

Written by lara on . Posted in Статті

Микола Писанко. Веселка. 1980. Папір, акварель, гуаш

Відомий український художник-живописець, графік, аквареліст, теоретик мистецтва, філософ, педагог Микола Писанко, який жив і працював на Херсонщині, народився 21 січня 1910 р. в м. Александрії, що на Кировоградщині. В 1935 р. закінчив живописний факультет Одеського художнього училища, після чого працював в Одеському художньому музеї.