Posts Tagged ‘портрет’

Олександр Варнек. Шляхом Ван Дейка

Написано lara в . Опубликовано в Статті

Пройшло вже більше сорока років, але колекція Марії Іванівни Корніловської, що у свій час надійшла до Херсонського художнього музею згідно її заповіту, все ще продовжує інтригувати історіями про художників, чиї твори стали окрасою музейного зібрання.

Невеличке полотно «Портрет Бантиш-Каменської в чорному береті», виконане художником Олександром Варнеком, не так часто виставляється на виставках, бо потребує суттєвої кваліфікованої реставрації, яка обов’язково здійсниться.

Олександр Варнек. Портрет Бантиш-Каменської Єлизавети Іванівни в чорному береті. І половина ХІХ ст. Полотно, олія

Олександр Григорович Варнек (1782-1843), видатний історичний живописець і портретист з німецьким корінням, пройшов творчий шлях, досить типовий для художників ХІХ століття. Син меблевого майстра, він кілька років навчався в петербурзькій Академії мистецтв, де і було виявлено його неабиякий талант портретиста. Після закінчення навчання юнака, згідно традицій, відправили в пансіонерську поїздку по Італії. За свої чудові портрети, що вражали сучасників схожістю із зображуваними, Варнек отримав почесне прізвисько «російського Ван Дейка». В 1810 р. митець здобув звання академіка, а в 1831 — професора Академії, де надалі він дуже плідно працював.

Уважний фізіономіст, він добре відчував і розкривав характер людини, передавав поставу, жести, міміку, робив акцент на індивідуальну особистість портретованого, його неповторність. Портрети майстра відрізняються великою стилістичною різноманітністю, несхожістю манери, що було притаманне художникам романтичного напряму, особливо Оресту Кіпренському.

Прекрасно володіючи типологічними можливостями портрета, живописець знаходив для кожного з полотен індивідуальне художнє рішення, що дозволяло уявити модель в найбільш «вигідному світлі», підкреслити її суспільне становище або передати душевний стан, розкрити внутрішній світ.

Всі ці якості ми бачимо в портреті Єлизавети Бантиш-Каменської – представниці вищого суспільства, дружини таємного радника, чиновника та історика Дмитра Миколайовича Бантиш-Каменського. Перед нами вже немолода, трохи втомлена жінка з обличчям, сповненим внутрiшньоï гiдностi i шляхетностi, без особливих прикрас (тільки скромна нитка перлів на шиї), у вишуканому, але при цьому досить стриманому вбранні, що підкреслює і специфічна колористична вохристо-зелено-чорна гама, в якій написаний портрет.

Портрет Бантиш-Каменської, але в молодому віці, було виконано і відомим російським живописцем Миколою Івановичем Аргуновим (1771-1829). Дуже цікаво порівняти обидва зображення, щоб побачити зміни в зовнішності, які з часом відбулися з жінкою.

Микола Аргунов. Портрет Є.І. Бантиш-Каменської. (? 1815/1823). Полотно, олія. Ярославський художній музей

Микола Аргунов. Портрет Є.І. Бантиш-Каменської. (? 1815/1823). Полотно, олія. Ярославський художній музей

З роками популярність Варнека пішла на спад, і новий виток інтересу до його робіт знову виник тільки у ХХ столітті.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозиційного відділу

Портрет художника. На згадку про тих, кого немає…

Написано lara в . Опубликовано в Статті

Колекція творів херсонських майстрів у зібранні музею представляє творчість кількох поколінь наших талановитих митців, які взяли і продовжують брати активну участь у художньому житті України, збагачують свій досвід, формують традиції, що відображають розвиток мистецтва нашого краю.

Єгор Толкунов. Художник. 1978. Полотно, олія

Портрет Марії Валентинівни Шаляпіної

Написано lara в . Опубликовано в Статті

У зібранні Херсонського художнього музею серед жіночих портретів пензля старих майстрів є один, історію якого буде дізнатися особливо цікаво. Це полотно відомого живописця, майстра портрету, іконописця, графіка, сценографа Миколи Васильовича Харитонова (1880–1944).

Майбутній митець народився в селянській сім’ї. Закінчив школу в Ярославській губернії. Переїхав до Петербурга, де працював в майстерні з виготовлення вивісок. Близько 1895 р. виїхав на Валаам, став послушником-іконописцем у монастирі.

Через деякий час Харитонов повернувся в столицю, де відвідував заняття в Художній школі Товариства заохочення мистецтв. Як вільний слухач навчався також у Вищому художньому училищі живопису, скульптури і архітектури при Академії мистецтв (1901-1909), в майстерні Іллі Рєпіна.

У 1912 р. він здійснив подорож країнами Європи, довгий час працював у Парижі, удосконалювався в майстерності в учбових класах Мюнхенської Академії мистецтв. Молодий митець писав композиції жанрового змісту, портрети, пейзажі, натюрморти. Був близький до передвижників та майстрів Спілки російських художників.

В роки Першої світової Харитонов був мобілізований. На замовлення так званої Трофейної комісії він створював портретні замальовки воєначальників. Трохи пізніше виконав серію олівцевих начерків і два живописних олійних портрета Федора Шаляпіна, з яким його зв’язували дружні стосунки, що мабуть і пояснює появу чудового портрета другої дружини співака — Марії Валентинівни Шаляпіної (1882-1964), уродженої Марії-Августи Елухен, овдовілої після першого шлюбу з заводчиком Едуардом Петцольдом.

Марія Елухен-Петцольд в молоді роки

Вперше Шаляпін зустрівся з молодою красунею-вдовицею, матір’ю двох дітлахів від першого шлюбу, на Московському іподромі. Федору Івановичу було 33 роки, Марії – 24. До знайомства з Шаляпіним Марія Валентинівна мешкала в Казані. Вона походила з давнього ліфляндського роду, з родини відомого лютеранського пастора Рейтлінгера — полкового проповідника в Страсбурзі та Відні. Дівчина була сьомою дитиною в сім’ї Елухен, мала чудову зовнішність і після закінчення казанської Маріїнської гімназії отримала звання домашньої вчительки.

Федір Шаляпін і Марія Валентинівна Шаляпіна (Елухен-Петцольд)

Практично з цього моменту, співак почав жити на дві родини. Петцольд невідступно слідувала за коханим всюди, куди б він не помандрував. Пізніше, разом з нею та їхніми спільними дітьми, Шаляпін виїхав в еміграцію. Марія Петцольд-Елухен не мала можливості офіційно носити прізвище Шаляпіна — їхній шлюб не був зареєстрований, тому що перша дружина співака відмовила йому в офіційному розлученні. І хоча це дратувало її, вона все одно завжди вважала себе вправі носити прізвище свого геніального чоловіка. «Шаляпіна Марія Валентинівна» – вона представлялася тільки так, по-іншому для неї було просто неможливо…

Промайнули роки… Померли в еміграції Федір Шаляпін і його дружина. Така ж доля склалася і у прекрасного художника свого часу Миколи Харитонова. В 1920 р. він емігрував з Росії до Королівства Сербів, Хорватів і Словенців (колишню Югославію). Оформлював спектаклі в Хорватському народному театрі в Загребі. Пізніше переїхав до Америки, прийняв американське громадянство. Оселився в Нью-Йорку, де і похований.

Микола Харитонов. Портрет Шаляпіної Марії Валентинівни.

Камерний «Портрет Марії Валентинівни Шяляпіної» (приблизно десяті-п’ятнадцаті роки ХХ ст.) вражає своєю витонченістю, колірною гармонією, якоюсь несподіваною елегантністю і коректністю розкриття образу Шаляпіної, її тонкого душевного складу. З полотна дивиться закохана і щаслива молода жінка, одягнена з великим смаком. Кожна деталь прописана художником дуже ретельно. І, скоріш за все, це не тільки тому, що Харитонов був неперевершеним, просто фантастичним, портретистом. Відчувається довірливість відносин майстра та молодої красуні, якому вона дозволила стати свідком свого особистого щастя…

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозиційним відділом