Posts Tagged ‘українське мистецтво’

На Різдво до Львова

Written by lara on . Posted in Живописна Україна

Мабуть, так собі уявляє ідеальне Різдво більшість тих, хто віддає перевагу подорожам на новорічні свята. Тож саме туди ми сьогодні і відправимось у рамках рубрики «Живописна Україна». А допоможуть нам у цьому два відомих українських художники – Ларго Михайлович Бальзак та Валентин Львович Бунов. Роботи двох митців, які по-різному, але в той самий час однаково «закохано» зображають Місто Лева.

Більша частина туристів віддають перевагу прогулянкам містом удень, коли майже всі міські музеї та пам’ятки архітектури відкриті для відвідувань, менша — ввечері, коли місто показує свій «святковий» образ і запалюється міріадами вогнів. І майже всі гості Львова побачать його саме таким. Але на нас із вами чекає абсолютно незвичний погляд на це давнє місто, овіяне сотнями легенд і не меншою кількістю правдивих історій. Ми з вами відправимось на особливу прогулянку святковим містом, не без допомоги Бальзака та Бунова, — на нас чекає нічний Львів.
Ми побачимо найвідоміші пам’ятки міста, але у незвичному вигляді. Світло дня вже згасає, і у вечірніх тінях оживають старовинні легенди… Тож, не гаючи часу, вирушаймо до першого пункту нашого маршруту – і наша подорож починається.

Біля більшості туристичних принад міста завжди досить людно — тут і екскурсійні групи, й індивідуальні відвідувачі. Але мало кому приходить на думку відійти від звичних маршрутів і подивитись на всім відомі місця з іншого ракурсу. А варто лише зробити кілька кроків від второваних стежок – і здається, що у тінях старих міських кварталів починають оживати легенди, а булижники мостових відкривають дорогу до цікавих, а іноді і героїчних сторінок історії Львова.

Одна з таких сторінок — будівництво Кафедрального собору Святого Юра, святині Української греко-католицької церкви. Цей архітектурний пізньобарочний комплекс складається із самого собору, митрополичих палат, капітульних будинків, дзвіниці, владичих садів та огорожі. До створення цієї пам’ятки доклали зусиль два архітектори — Бернард Меретин та Клеменс Фесингер, а частину соборного оздоблення створив відомий український скульптор Іоган Пінзель. Із Собором Святого Юра також тісно пов’язана сім’я Шептицьких — фундатори храму та активні церковні діячі.

Силует Собору елегантною громадою видніється на фоні вечірнього неба. Ми йдемо через соборні сади у напрямку центру, а навздогін нам лунає давній монастирський дзвін, що так само дзвонив століття тому для Галицьких князів, закликаючи вірян на вечірню службу.

Валентин Бунов. Березень. З серії «Львівська сюїта». 1971. Папір, монотипія

За садами нас зустрічають старі квартали, чиї мощені вулички ведуть до давнього серця Львова. Останнє денне світло згасло, і тепер лише світло ліхтарів то тут, то там вихоплює, наче частинки пазлу, фрагменти міської реальності: кругляки мостових, фрагменти вивісок кафе, старовинні двері будинків… І так, немов по сліду з хлібних крихт, саме місто веде нас далі, грайливо показуючись у світлі ліхтарів і швидко ховаючись у нічну темряву, аби вже за десяток метрів з’явитись знову.

Попереду ліхтарне світло привело до затишної площі, у центрі якої височіє колонна. Підійшовши ближче, бачимо, що на постаменті біля основи колони стоїть чоловік із плащем на плечах. Та то не просто чоловік, а один з найвідоміших поетів ХVІІІ століття Адам Міцкевич, а до нього вздовж колони, немов від самого неба, злітає його муза. Так і застигли вони вдвох на площі, освітлені ліхтарями. А перед нами знову «розступаються» будинки, а ліхтарі ведуть нас далі.

Ларго Бальзак. Серія Львів вечірній. 1988. Лист V. Папір, меццо-тинто, суха голка

Вже за першим рогом відкривається картина величавого Латинського кафедрального собору (Успіння Пресвятої Діви Марії), що виситься над довколішними будинками. Масивні готичні громади міцних стін встигли побачити майже півтисячолітню зміну поколінь і навіть «забути» як дату власного заснування, так і ім’я свого фундатора. А башта-дзвіниця височіє у небі над історичною частиною Львова. Вночі складається враження, що вона є одним зі «стовпів», які підтримують небо над містом.

Ларго Бальзак. Серія Львів вечірній. 1988. Лист VІ. Папір, меццо-тинто, суха голка

Варто лише зайти за собор – і погляду відкривається «серце» Міста Лева — його центральна площа Ринок, де висока і строга башта Ратуші стереже спокій жителів міста. У світлі нічних ліхтарів цей головний з міських «атлантів» немов оживає і дивиться на перехожих з якоюсь суворою батьківською ніжністю.

Проходимо через площу – і вже на виході, на самому її розі, світло вихоплює фонтан, увінчаний статуєю античної богині полювання Діани в «компанії» двох собак. Цей фонтан є частиною архітектурної композиції площі Ринок, що складається ще з трьох подібних. Свого часу ці фонтани відігравали важливу роль у забезпеченні міста водою та були частиною системи її розподілу.

Ларго Бальзак. Серія Львів вечірній. 1988. Лист ІІ. Папір, меццо-тинто, суха голка

А далі, за площею Ринок, на нас вже очікує так званий Латинський квартал. І у проміжку між будинками, ще з площі, видніється темний силует Домініканського собору. Мабуть тіні, що ховаються по фасаду цього пізньобарочного собору, могли б розповісти багато цікавого про минулі події: і про «війну» за наречену, і про своїх будівничих, і навіть про своїх «попередників», що стояли на цьому місці…

Ще трохи — і від всієї цієї архітектурної краси голова піде обертом. Тож можливість отримати невеликий перепочинок прийшлась як раз доречно — неподалік від собору розкинулась паркова зона, а з собою була передбачливо захоплена гаряча кава (яка у Львові неперевершено смачна). Тиша нічного парку, легка та елегантна альтанка, а з неба світить повна луна — все це створило майже романтичну атмосферу.

Валентин Бунов. Вночі у зимовому парку. З серії «Львівська сюїта». 1987. Папір, змішана техніка

За парком відкриваються все нові міські квартали, над якими видніється силует увінчаної двоскатним дахом і вежами по боках Церкви святого архістратига Михаїла. Колись цей храм, заснований ще на початку XVІІ століття орденом кармелітів босих, знаходився за межами тодішніх міських стін, а зараз — став частиною історичного центру.

Ларго Бальзак. Серія Львів вечірній. 1988. Лист ІV. Папір, меццо-тинто, суха голка

Та наша дорога веде нас у протилежному від церкви напрямку. Наша прогулянка розтяглась на всю ніч, і небо на сході вже почало жевріти. Дорога привела нас вгору — туди, де, за легендами, і було закладено Місто Лева — на пагорб, що височіє над містом і носить горду назву Високий замок. Поки ми піднімались, перед нами поступово відкрилась панорама всього центру старого Львова. Небо вже майже розвиднілось, а на його світлому фоні ще по-нічному темніють башти та куполи соборів, які лише починають ловити перші промені нового дня.

Валентин Бунов. Башти Львова. З серії «Львівська сюїта». 1970. Папір, фломастер, пастель.

Анна Фурса, наукова співробітниця

Живописна Україна. Кримські гори

Written by lara on . Posted in Живописна Україна

Сьогодні наш маршрут пролягає на південь нашої країни, де на нас чекають вершини Кримських гір. І першою з них нас зустрічає Кара-Даг, з яким пов’язана різні легенди. Одна з них розповідає про загадковий церковний дзвін, що доноситься з-під води біля скель лише в ніч на Великдень. Інша, що з’явилась вже на початку ХХ століття, каже, що у водах біля Кара-Дагу живе величезне морське чудовисько, що полює на дельфінів. Дехто з тогочасних науковців повірив у легенду настільки, що навіть проводив дослідження цього «феномену».

Живописна Україна. Чернігів

Written by lara on . Posted in Живописна Україна

Цього разу ми відвідаємо одне з найстаріших міст нашої держави. Інколи його називали молодшим братом Києва, але частіше казали, що це його конкурент. Місто князів і козацької старшини — Чернігів.

Анатолій Платонов. Чернігів. Околиця. Блакитний день. 1982. Полотно, олія

Перші письмові згадки Чернігова датуються 907 роком у «Повісті минулих літ», однак поселення тут виникло ще у VІІ столітті. Розкинулось воно на високому березі біля місця впадіння річки Стрижень у Десну. З часом природно укріплене місце перших поселень перетворилось на дитинець (центральну укріплену частину) великого міста. А вигідне розташування на торговельних шляхах дозволило Чернігову швидко рости, розвиватись і багатіти. Особливого розвитку місто досягло за часів правління династії Ольговичів.

Від епохи Київської Русі у місті збереглось не так багато пам’яток архітектури, і всі вони знаходяться на території дитинця, що частково також обумовлено активно перебудовою міста у ХІХ столітті. Серед пам’яток тієї епохи варто відзначити Борисоглібський собор, який було засновано Давидом Святославовичем. За століття свого існування він встиг побувати усипальницею чернігівських князів, в тому числі і свого засновника, монастирським храмом ордену домініканців, стати резиденцією чернігівських єпископів і здобути статус кафедрального.

На самому початку ХVІІІ століття, у 1700 році, при Борисоглібському соборі було засновано один із визначних осередків освіти і культури України того часу — Чернігівський колегіум. Його засновником був Іоан Тобольський за підтримки та фінансуванні Івана Мазепи.

Незважаючи на те, що собор і колегіум зведені у різних архітектурних стилях – давньоруському та українського бароко, – вони надзвичайно гармонійно доповнюють один одного, створюючи єдиний архітектурний комплекс.

В нашій колекції зберігаються одразу дві графічні роботи із зображенням Борисоглібського собору — Георгія Петрова та Владлена Ваганова. Художники для виконання своїх робіт обирають різні техніки та різні матеріали — акварель та вугілля, які створюють різні настрої робіт і відповідають різним порам року.

Георгій Петров. Борисоглібський собор. Чернігів. 1979. Папір, акварель

Георгій Петрович зображує собор навесні, обираючи для цього такий тонкий і делікатний матеріал, як акварель. Використовуючи вугілля, Владлен Опанасович створює у своїй роботі атмосферу пізньої осені. Вибір нестандартного ракурсу для зображення собору (автор подає його з північного боку) дозволяє включити в композицію твору будівлю Чернігівського колегіуму і зобразити таким чином весь архітектурний комплекс цілком.

Владлен Ваганов. Чернігів. Пам’ятка архітектури. 1976 (1980). Папір, вугілля

Зараз всі згадані будівлі входять до складу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», що займає територію Чернігівського дитинця.

Анна Фурса, наукова співробітниця

«Книжковий організм» Сергія Адамовича в ілюстраціях до «Землі» Ольги Кобилянської

Written by lara on . Posted in Статті

Серед багатої колекції книжкової графіки музей має серію ілюстрацій до повісті Ольги Кобилянської «Земля», яка стала першим символістським твором в українській літературі — це кольорові ліногравюри Сергія Адамовича, створені у 1960 році.

Сергій Тадейович Адамович (1922–1998) — відомий український і латиський художник, Заслужений діяч мистецтв України, Член Національної спілки художників України. Його ім’я належить до плеяди тих молодих зухвалих митців, чиї книжкові ілюстрації кінця 50-х – початку 70-х привели до оновлення і справжнього тріумфу української графіки. А в Україні книжкова графіка завжди була на високому рівні!

Випускник Київського державного художнього інституту (живописна майстерня Олексія Шовкуненка), Сергій Адамович раптово змінює напрям своєї творчості – і починає працювати в графічному мистецтві, насамперед, у сфері книжкової ілюстрації. Перші спроби відбулися ще під час навчання — студентом він почав співпрацювати з київськими видавництвами. Захопився — і досяг вражаючих успіхів. Робив чудові ілюстрації до книг українських та російських класиків. До речі, деякі дослідники вважають, що ілюструвати класичну літературу складніше, тому за цю справу брались лише ті майстри, які дійсно впевнені у власних творчих силах.

У графіці Адамовича відчутний вплив живопису (і це не дивно, якщо вчителем був сам Шовкуненко!). Художник мислить як живописець, тому активно включає у свої графічні твори колір та його декоративні можливості, постійно шукає нові засоби створення образів. Зокрема, він одним із перших, ще наприкінці 1950-х, звертається до ліногравюри в створенні ілюстрацій – а у 1960-ті лінорит вже стає улюбленою технікою українських книжкових ілюстраторів.

Як наслідок творчих пошуків Сергія Адамовича виник цикл ілюстрацій до повісті Ольги Кобилянської «Земля», що приніс художнику справжній успіх і визнання. Книга видавництва «Дніпро» вийшла 1960-го як подарункове видання до Декади української літератури і мистецтва у Москві, а 1971-го її перевидали з деякими правками та доповненнями ілюстративного ряду.

Гарна робота молодого митця не залишилась непоміченою, і у 1961 р. на третьому Всесоюзному конкурсі художнього оформлення книг була удостоєна диплома І ступеня і отримала схвальну оцінку. І досі ілюстрації до повісті Ольги Кобилянської «Земля» вважаються одними з кращих робіт у творчості Сергія Адамовича.

Ліногравюри Адамовича декоративні і в той же час гостро графічні, головна роль в них відводиться плямі та силуету. Контрастність ілюстрацій підкреслює драматичність сюжету. А емоційність літературного твору художник майстерно передає через надзвичайно виразну портретну галерею головних героїв, в яких розкриваються їхні характери. Сергій Адамович залюбки звертається до асоціацій, символів, метафор, але його асоціативний ряд, його символи зрозумілі читачеві, бо ясні та не переускладнені.

Працюючи над ілюстраціями до «Землі», Адамович, фактично, створював цілісний «книжковий організм». Його ілюстрації вважаються прикладом ідеальної співпраці художника з літературою. Адамович не вступав в конфлікт з письменником, не «доповнював», не «поглиблював», не «осучаснював» текст – але й не перекладав механічно літературний твір мовою графіки. І в кожному випадку знаходив потрібний ключ для розуміння образів і поетики твору.

Лариса Жарких, наукова співробітниця

Академік з Асканії

Written by lara on . Posted in Статті

У колекції Херсонського обласного художнього музею зберігається живописний портрет «Герой Соціалістичної Праці академік Гребень» роботи заслуженого художника України Федора Загороднюка. Федір Іванович був автором численних портретів, пейзажів і тематичних полотен. За свою творчу кар’єру він встиг створити цілу галерею портретів видатних людей Херсонщини, до яких по праву належить і Леонід Кондратійович Гребень. Художник зображає його у кабінеті за роботою з книгами. Перед нами вже не молодий учений, що сидить у півоберта вліво, руки складені на розкритій перед ним книзі, а на обличчі застигла задумливість. Робота написана крупними мазками пензля, і лише обличчя та руки портретованого мають більш делікатне пропрацювання. Колорит роботи побудований на поєднанні вохристо-коричневих, блакитно-зелених та чорного кольорів, що створює досить строгу і стриману, однак спокійну «атмосферу» інтелектуальної праці.