На Різдво до Львова

Мабуть, так собі уявляє ідеальне Різдво більшість тих, хто віддає перевагу подорожам на новорічні свята. Тож саме туди ми сьогодні і відправимось у рамках рубрики «Живописна Україна». А допоможуть нам у цьому два відомих українських художники – Ларго Михайлович Бальзак та Валентин Львович Бунов. Роботи двох митців по-різному, але в той самий час однаково «закохано» зображають Місто Лева.

Більша частина туристів віддають перевагу прогулянкам містом удень, коли майже всі міські музеї та пам’ятки архітектури відкриті для відвідувань, менша — ввечері, коли місто показує свій «святковий» образ і запалюється міріадами вогнів. І майже всі гості Львова побачать його саме таким. Але на нас із вами чекає абсолютно незвичний погляд на це давнє місто, овіяне сотнями легенд і не меншою кількістю правдивих історій. Ми з вами відправимось на особливу прогулянку святковим містом, не без допомоги Бальзака та Бунова, — на нас чекає нічний Львів.
Ми побачимо найвідоміші пам’ятки міста, але у незвичному вигляді. Світло дня вже згасає, і у вечірніх тінях оживають старовинні легенди… Тож, не гаючи часу, вирушаймо до першого пункту нашого маршруту – і наша подорож починається.

Біля більшості туристичних принад міста завжди досить людно — тут і екскурсійні групи, й індивідуальні відвідувачі. Але мало кому приходить на думку відійти від звичних маршрутів і подивитись на всім відомі місця з іншого ракурсу. А варто лише зробити кілька кроків від второваних стежок – і здається, що у тінях старих міських кварталів починають оживати легенди, а булижники мостових відкривають дорогу до цікавих, а іноді і героїчних сторінок історії Львова.

Одна з таких сторінок — будівництво Кафедрального собору Святого Юра, святині Української греко-католицької церкви. Цей архітектурний пізньобарочний комплекс складається із самого собору, митрополичих палат, капітульних будинків, дзвіниці, владичих садів та огорожі. До створення цієї пам’ятки доклали зусиль два архітектори — Бернард Меретин та Клеменс Фесингер, а частину соборного оздоблення створив відомий український скульптор Іоган Пінзель. Із Собором Святого Юра також тісно пов’язана сім’я Шептицьких — фундатори храму та активні церковні діячі.

Силует Собору елегантною громадою видніється на фоні вечірнього неба. Ми йдемо через соборні сади у напрямку центру, а навздогін нам лунає давній монастирський дзвін, що так само дзвонив століття тому для Галицьких князів, закликаючи вірян на вечірню службу.

Валентин Бунов. Березень. З серії «Львівська сюїта». 1971. Папір, монотипія

За садами нас зустрічають старі квартали, чиї мощені вулички ведуть до давнього серця Львова. Останнє денне світло згасло, і тепер лише світло ліхтарів то тут, то там вихоплює, наче частинки пазлу, фрагменти міської реальності: кругляки мостових, фрагменти вивісок кафе, старовинні двері будинків… І так, немов по сліду з хлібних крихт, саме місто веде нас далі, грайливо показуючись у світлі ліхтарів і швидко ховаючись у нічну темряву, аби вже за десяток метрів з’явитись знову.

Попереду ліхтарне світло привело до затишної площі, у центрі якої височіє колонна. Підійшовши ближче, бачимо, що на постаменті біля основи колони стоїть чоловік із плащем на плечах. Та то не просто чоловік, а один з найвідоміших поетів ХVІІІ століття Адам Міцкевич, а до нього вздовж колони, немов від самого неба, злітає його муза. Так і застигли вони вдвох на площі, освітлені ліхтарями. А перед нами знову «розступаються» будинки, а ліхтарі ведуть нас далі.

Ларго Бальзак. Серія Львів вечірній. 1988. Лист V. Папір, меццо-тинто, суха голка

Вже за першим рогом відкривається картина величавого Латинського кафедрального собору (Успіння Пресвятої Діви Марії), що виситься над довколішними будинками. Масивні готичні громади міцних стін встигли побачити майже півтисячолітню зміну поколінь і навіть «забути» як дату власного заснування, так і ім’я свого фундатора. А башта-дзвіниця височіє у небі над історичною частиною Львова. Вночі складається враження, що вона є одним зі «стовпів», які підтримують небо над містом.

Ларго Бальзак. Серія Львів вечірній. 1988. Лист VІ. Папір, меццо-тинто, суха голка

Варто лише зайти за собор – і погляду відкривається «серце» Міста Лева — його центральна площа Ринок, де висока і строга башта Ратуші стереже спокій жителів міста. У світлі нічних ліхтарів цей головний з міських «атлантів» немов оживає і дивиться на перехожих з якоюсь суворою батьківською ніжністю.

Проходимо через площу – і вже на виході, на самому її розі, світло вихоплює фонтан, увінчаний статуєю античної богині полювання Діани в «компанії» двох собак. Цей фонтан є частиною архітектурної композиції площі Ринок, що складається ще з трьох подібних. Свого часу ці фонтани відігравали важливу роль у забезпеченні міста водою та були частиною системи її розподілу.

Ларго Бальзак. Серія Львів вечірній. 1988. Лист ІІ. Папір, меццо-тинто, суха голка

А далі, за площею Ринок, на нас вже очікує так званий Латинський квартал. І у проміжку між будинками, ще з площі, видніється темний силует Домініканського собору. Мабуть тіні, що ховаються по фасаду цього пізньобарочного собору, могли б розповісти багато цікавого про минулі події: і про «війну» за наречену, і про своїх будівничих, і навіть про своїх «попередників», що стояли на цьому місці…

Ще трохи — і від всієї цієї архітектурної краси голова піде обертом. Тож можливість отримати невеликий перепочинок прийшлась як раз доречно — неподалік від собору розкинулась паркова зона, а з собою була передбачливо захоплена гаряча кава (яка у Львові неперевершено смачна). Тиша нічного парку, легка та елегантна альтанка, а з неба світить повна луна — все це створило майже романтичну атмосферу.

Валентин Бунов. Вночі у зимовому парку. З серії «Львівська сюїта». 1987. Папір, змішана техніка

За парком відкриваються все нові міські квартали, над якими видніється силует увінчаної двоскатним дахом і вежами по боках Церкви святого архістратига Михаїла. Колись цей храм, заснований ще на початку XVІІ століття орденом кармелітів босих, знаходився за межами тодішніх міських стін, а зараз — став частиною історичного центру.

Ларго Бальзак. Серія Львів вечірній. 1988. Лист ІV. Папір, меццо-тинто, суха голка

Та наша дорога веде нас у протилежному від церкви напрямку. Наша прогулянка розтяглась на всю ніч, і небо на сході вже почало жевріти. Дорога привела нас вгору — туди, де, за легендами, і було закладено Місто Лева — на пагорб, що височіє над містом і носить горду назву Високий замок. Поки ми піднімались, перед нами поступово відкрилась панорама всього центру старого Львова. Небо вже майже розвиднілось, а на його світлому фоні ще по-нічному темніють башти та куполи соборів, які лише починають ловити перші промені нового дня.

Валентин Бунов. Башти Львова. З серії «Львівська сюїта». 1970. Папір, фломастер, пастель.

Анна Фурса, наукова співробітниця