14 вересня 1618 року у німецькому містечку Зост народився Пітер ван дер Фас, який згодом стане провідним англійським портретистом XVII столття і візьме ім’я Пітер Лелі.

Коли родина повернулася до Голландії (у Німеччині батько-офіцер служив у війську курфюрста Бранденбурзького), Пітер пішов в учні до гарлемського художника Пітера Франса де Греббера. У перших жанрових полотнах художника відчувається вплив Караваджо, але його портрети наслідують манеру Антоніса ван Дейка.

6 серпня 1856 року народився живописець, графік і педагог Аполлінарій Васнецов, молодший брат Віктора Васнецова. Якщо Віктор був зачинателем казкового жанру, то Аполлінарій став основоположником жанру історичного пейзажу, він першим зробив головним героєм своїх картин старовинну архітектуру. Але своєю справжньою пристрастю митець вважав зовсім не живопис. Він зізнавався, що найбільше любить науку: «Збирати матеріал, класифікувати факти, вивчати їх…»

У 13 років хлопчик залишився круглим сиротою, і старший брат став його головним наставником. Віктор на той час був вже студентом Академії мистецтв і, побачивши малюнки брата, розгледів у ньому живописця. Але Аполлінарію отримати систематичну художню освіту так і не вдалося, що, однак, не завадило стати йому відомим художником і навіть отримати звання академіка, а потім і дійсного члена Петербурзької Академії мистецтв. Та й у тіні свого відомого брата він не загубився.

Навчаючись ще у вятському духовному училищі, він брав уроки у польського художника Міхала Андріоллі, засланого у Вятку. Потім, після переїзду до Петербургу, його школою стало безпосереднє спілкування і спільна робота з видатними російськими художниками – братом, Іллєю Рєпіним, Василем Полєновим і іншими.

Однак можливістю вступити до Академії Аполлінарій Васнецов знехтував — натомість здав іспит на звання народного вчителя та поїхав працювати в російську глибинку. Але, швидко розчарувавшись у ідеях народництва, повернувся до брата, тепер у Москву, та повністю присвятив себе мистецтву. Васнецов-молодший був близьким до абрамцевського гуртка, став членом Товариства пересувних художніх виставок, працював як театральний художник і викладач (у 1901—1918 роках керував пейзажним класом Московського училища живопису, скульптури та архітектури).

Більше десяти років Аполлінарій Васнецов присвятив роботі у Комісії з охорони стародавніх пам’яток. Йому часто доводилося обстежувати старі будівлі, спускатися до підвалів і підійматися на горища старовинних будинків, під дахи церков, також він вивчав стародавні ікони і керував їхньою реставрацією.

Історією Москви, яка з першого погляду підкорила художника з провінції, Васнецов захопився з 1890-х, і за 20 років створив її унікальний художній літопис. Стара Москва стала однією з головних тем у його творчості. Але митець не займався реконструкцією вигляду міста, а воскрешав стародавні образи. І показав він Москву дуже різну — і похмуру, і радісну. Саме ці роботи і принесли молодшому Васнецову популярність, хоча ними він вирішував більшою мірою історико-археологічні, ніж суто художні завдання.

Ще в Абрамцевому Васнецов починає писати невеличкі етюди хмар, закарбовуючи їхню мінливу форму, нюанси освітлення, тональні переходи. Небо він завжди сприймав як один з найяскравіших елементів пейзажу, який передає не тільки час доби, а й настрій. Написаний у вільній манері етюд «Собор Василя Блаженного» також насичений зображеннями хмар — полотно просто дихає повітрям та сонцем. Широкі мазки, сміливо покладені на полотно, та відсутність дрібних деталей дарують враження швидкого погляду на собор. І хоча художник дивився на споруду з висоти, чомусь не покидає враження, що ти проносишся повз неї на трійці коней…

Аполлінарій Васнецов. Собор Василя Блаженного (етюд). Полотно на картоні, олія

Другий твір Васнецова з музейної колекції, «Стара Москва. Книжковий ряд», відтворює жваву торгівлю на Спаському мосту, який з 1516 по 1812 роки був перекинутий через Алевизів рів, саме навпроти Спаської башти Московського кремля (звідси і назва споруди). Міст був кам’яним, мав зубчасті стіни та чотири арки, перекинуті через наповнений водою рів. Міські мости були дуже зручним місцем для торгівлі, і Спаський не став виключенням. Його вподобали крамарі, що пропонували різні книжки, тож місце це отримало назву «книжковий ряд». Рукописні та друковані книги, часто релігійного змісту, букварі, травники, різні збірники, лубочні картини — все це знаходило свого покупця.

Але після реконструкції Червоної площі у 1814-1815 рр. рів був засипаний, Спаський міст розібраний, і місцеві книгопродавці остаточно переїхали. А художник намагався дослідити, яким було це місце — у різні часи, у різні пори року.

Аполлінарій Васнецов. Стара Москва. Книжковий ряд. Папір на фанері, акварель, гуаш, вугілля

Картина «Стара Москва. Книжковий ряд» передає тісняву занесеного снігом книжкового ряду, де одночасно і йде купівля-продаж, і готуються до спорудження нові місця для торгівлі. Недобудовані дерев’яні споруди на першому плані скоро перетворяться на щільний ряд лавок з односхилими дахами та відкидними прилавками, які з усіх боків обступлять вузький прохід. Такі ми бачимо на другому плані, але ззаду. У самому центрі розташувалася велика лавка багатого купця з двоскатним дахом, а поруч з нею — маленька дерев’яна церква.

Похмура погода зовсім не заважає торгівлі, адже місце це дуже вдале, і кожен, хто йде до Кремля, може знайти собі чи то читання до душі, чи картинку, щоб прикрасити оселю. Люди, що «заселили» цей історичний пейзаж, живі та природні, вони зайняті своїми справами, і пензель художника немов просто переніс їх з далекого минулого на полотно.

І наостанок, невеличкий акцент, про який дуже рідко згадують. Жовтневий переворот 1917-го року Аполлінарій Васнецов прийняв радісно, але дуже швидко прийшло «протверезіння», і було воно надзвичайно болючим. Незабаром він скаже: «Комунізм атрофує особистість. Божевілля – вручати долі народу своєї країни темним масам низів».

Лариса Жарких, наукова співробітниця

У числі творів зібрання Марії Корніловської, яке музей отримав за заповітом колекціонерки, є порцелянова скульптура Павла Каменського «Аварка», яка виготовлена на Імператорському порцеляновому заводі і належить до відомої серії «Народності Росії».

Ледь людство навчилося виробляти найпростіші тканини й шити найневигадливіші шати, одяг став не тільки засобом захисту від негоди, а й символом складних явищ соціального життя, які знайшли відображення у творах мистецтва.

Кожна нація, у будь-яку історичну епоху, сповідувала тенденції саме своєї власної моди, що з плином століть еволюціонувала під впливом культурних контактів, вдосконалення технологій та розширення торгових зв’язків. У порівнянні з іншими видами мистецтва, мода має унікальну можливість широко і майже миттєво реагувати на події в житті того чи іншого народу, а також на зміну естетичних та ідеологічних течій в духовній сфері.

Пройшло вже більше сорока років, але колекція Марії Іванівни Корніловської, що у свій час надійшла до Херсонського художнього музею згідно її заповіту, все ще продовжує інтригувати історіями про художників, чиї твори стали окрасою музейного зібрання.

Невеличке полотно «Портрет Бантиш-Каменської в чорному береті», виконане художником Олександром Варнеком, не так часто виставляється на виставках, бо потребує суттєвої кваліфікованої реставрації, яка обов’язково здійсниться.

Олександр Варнек. Портрет Бантиш-Каменської Єлизавети Іванівни в чорному береті. І половина ХІХ ст. Полотно, олія

Олександр Григорович Варнек (1782-1843), видатний історичний живописець і портретист з німецьким корінням, пройшов творчий шлях, досить типовий для художників ХІХ століття. Син меблевого майстра, він кілька років навчався в петербурзькій Академії мистецтв, де і було виявлено його неабиякий талант портретиста. Після закінчення навчання юнака, згідно традицій, відправили в пансіонерську поїздку по Італії. За свої чудові портрети, що вражали сучасників схожістю із зображуваними, Варнек отримав почесне прізвисько «російського Ван Дейка». В 1810 р. митець здобув звання академіка, а в 1831 — професора Академії, де надалі він дуже плідно працював.

Уважний фізіономіст, він добре відчував і розкривав характер людини, передавав поставу, жести, міміку, робив акцент на індивідуальну особистість портретованого, його неповторність. Портрети майстра відрізняються великою стилістичною різноманітністю, несхожістю манери, що було притаманне художникам романтичного напряму, особливо Оресту Кіпренському.

Прекрасно володіючи типологічними можливостями портрета, живописець знаходив для кожного з полотен індивідуальне художнє рішення, що дозволяло уявити модель в найбільш «вигідному світлі», підкреслити її суспільне становище або передати душевний стан, розкрити внутрішній світ.

Всі ці якості ми бачимо в портреті Єлизавети Бантиш-Каменської – представниці вищого суспільства, дружини таємного радника, чиновника та історика Дмитра Миколайовича Бантиш-Каменського. Перед нами вже немолода, трохи втомлена жінка з обличчям, сповненим внутрiшньоï гiдностi i шляхетностi, без особливих прикрас (тільки скромна нитка перлів на шиї), у вишуканому, але при цьому досить стриманому вбранні, що підкреслює і специфічна колористична вохристо-зелено-чорна гама, в якій написаний портрет.

Портрет Бантиш-Каменської, але в молодому віці, було виконано і відомим російським живописцем Миколою Івановичем Аргуновим (1771-1829). Дуже цікаво порівняти обидва зображення, щоб побачити зміни в зовнішності, які з часом відбулися з жінкою.

Микола Аргунов. Портрет Є.І. Бантиш-Каменської. (? 1815/1823). Полотно, олія. Ярославський художній музей

З роками популярність Варнека пішла на спад, і новий виток інтересу до його робіт знову виник тільки у ХХ столітті.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозиційного відділу