#HeroesMW

Багато вітчизняних художників звертались до теми національної історії та її героїв. Одним з них можна по праву назвати і народного художника України Вілена Чеканюка (1932-2000). Учень Віктора Пузиркова, Михайла Хмелька та Сергія Григорьєва, професор Київського художнього інституту Вілен Андрійович був художником широкого творчого діапазону. Він автор глибоких психологічних портретів, ліричних пейзажів, які оспівували велич природи тих місць, що запали в душу митцю (мальовничі околиці Києва, Арктика, Сибір). Багато працював Чеканюк і у галузі книжкової графіки та плакату.

Творчості Вілена Чеканюка притаманні змістовність, майстерність та переконливість, що досягалась засобами високої культури живопису. Герої його робіт — борці за свободу рідного народу, невтомні трудівники та звичайні люди, що оточували майстра щодня. А глибокому розкриттю психології цих образів сприяло використання Віленом Андрійовичем засобу протиставлення (як двох протилежних за характером людей, так і протиставлення людини і природи).

Кращі роботи художника пройняті почуттям високого патріотизму, глибокого розуміння історії та психологізмом образів. Їм притаманні художня завершеність, точність композиційного та колористичного рішення, чіткість малюнку.

Чудовим прикладом цього може слугувати історичне полотно «Кармелюк» (1969), що експонується у нашому музеї. Створюючи його, Вілен Андрійович звернувся до однієї з героїчних сторінок нашої історії — селянських повстань під проводом Устима Кармелюка.
На полотні перед нами постають учасники цього повстання на чолі з Кармелюком, чия кремезна постать виділяється на передньому плані. Сам ватажок, як і його товариші, був вихідцем із селян — найчисельнішої і, на жаль, найбіднішої верстви населення, яка найбільше потерпала від свавілля місцевих панів-землевласників. Їхнє самоуправство та безкарність і змусили місцеве населення (спершу Поділля, а згодом частину Бессарабії та Київщини) збунтуватись і дати відсіч.

Саме цей настрій повстання, що «розгорається», та психологічний стан його учасників і вдалося бездоганно передати Вілену Чеканюку у своєму творі «Кармелюк».

Темрява огорнула все довкола… Раптом у самому її серці спалахнув вогник. Спочатку невеликий, ледь помітний, він все ріс і набирав сили. І ось це вже вогнище, здатне здолати все на своєму шляху. Воно гуде від ярості, тріщить і, здається, ось-ось дотягнеться своїми «руками» до неба і жаром розплавить землю… І все – аби поквитатись зі своїм кривдником.

Червона заграва того пожарища вихопила з темряви гурт чоловіків, зодягнутих по-селянськи, озброєних хто чим (від пістолів до простих рогатин). На їхніх обличчях застигли вирази сконцентрованості, рішучості і здатності звернути гори, аби досягти своєї мети. Саме вони і стали тією першою іскрою, з якої розгорілося полум’я повстання, яке охопило згодом ледь не пів України.