Своєрідність творчості Івана Похитонова
Відомий український та російський художник Іван Павлович Похитонов (1850-1923) народився 27 січня 1850 року на хуторі Мотронівка Бобринецького повіту Херсонської губернії (поблизу нинішнього с. Трепівка Знам’янського району Кіровоградської області), у родині українця Павла Похитонова (військового) та сербки Варвари Бєліч.
Здібності до малювання у хлопчика проявилися ще в дитинстві. В 7 років малюк подарував матері власноруч виконану копію з голландської гравюри, на який було зображено мисливську сцену.
Початкову освіту майбутній художник отримав у Єлисаветградському чоловічому пансіоні Г. Гумберта, який вважався найкращим освітнім закладом міста. В 1868 р. юнак вступив до Петровсько-Розумовської сільськогосподарської академії у Москві, яка на ті часи була одним із передових навчальних закладів Російської Імперії. Велика кількість студентів, у тому числі і Похитонов, мала революційні погляди, через що його виключили з академії. Надалі продовжив навчання на факультеті природничих наук Імператорського Новоросійського університету в Одесі, де відвідував, у тому числі, лекції професора Іллі Мечникова, з яким згодом подружився і підтримував стосунки усе життя. Паралельно із навчанням у Новоросійському університеті Похитонов займався малюнком та аквареллю.
В 1871 році він побував у Женеві, де вперше взяв участь у художній виставці. Представлені митцем акварельні пейзажі мали великий успіх. Згодом молодий майстер переїхав до Італії, а у 1877-му поселився у Парижі, де цілком присвятив себе мистецтву.
Талант художника не залишився непоміченим і в його рідній країні. Похитонова обрали дійсним членом Імператорської академії мистецтв, а в 1895 р. він був прийнятий до Товариства пересувних художніх виставок.
Із 1893 р. митець постійно мешкав у Бельгії, у передмісті Льєжа Брессау, але могила майстра (помер 23 грудня 1923 р.) знаходиться саме на місцевому кладовищі Льєжа.
Своєрідність творчості Похитонова пов’язана, насамперед, з його незвичайною життєвою долею. Він виховувався на кращих творах українського та російського мистецтва останньої третини XIX століття, але при цьому постійно мешкав за кордоном. Тож у його роботах практично неможливо знайти яскраво виражених соціальних настроїв. Світ образів митця — прозорий, гармонійний, спокійний. Пейзажі Похитонова привертають увагу бездоганною вірністю натурі, заснованій на тонкій передачі кольору та світла, на блискучому володінні засобами пленерного живопису та прискіпливості виконання. Митець не обмежував себе тільки рамками пейзажного живопису, хоча надавав йому перевагу. Зображення природи у Похитонова, як правило, містять у собі невеличкі жанрові сцени. Писав він також портрети та натюрморти, робив малюнки та акварелі, займався живописом на кафельних плитках.
Неперевершений майстер живопису Ілля Рєпін, який написав портрет Похитонова, так сказав про творчість колеги: «Скільки блиску, свіжості, яка витримка малюнка!»
На жаль, в колекції музею творчість Івана Похитонова представлена лише однією невеличкою пейзажною роботою.
Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозиційного відділу
Тегі: Іван Похитонов, живопис, українське мистецтво