В експозиції представлені твори іконопису кінця XVII — початку XXст. із зібрання Херсонського обласного художнього музею ім. О.О. Шовкуненка.

Мистецтво іконопису має свої особливості. Воно набуло найбільшого розповсюдження у Православ’ї.

З прийняттям у 988 році Християнства, до Київської Русі з Візантії були привезені перші ікони, як невід’ємний атрибут релігійного  культу. Місцеві майстри вчилися на високих взірцях візантійського іконопису, переймаючи досвід, естетичні та художні канони.

Слово «ікона» походить від грецького «ейкон» — образ, зображення. Розвиток іконографічних типів  займав чималий відрізок часу. Поступово ікона змістовно збагачувалась і духовно поглиблювалась. За своєю суттю ікона є сакральною річчю, бо має статус священного образу. За уявленням віруючих, ікона не замінює святого, а свідчить про його присутність. Образи, втілені в іконах, вважаються взірцем моральної чистоти і одухотвореності.

Матеріали, які використовуються в іконописі – це дерев’яна дошка  як основа для зображення, паволока – тканина, яка наклеюється на дошку, темперні фарби на яєчному жовтку,  олифа або лак.

Релігійний зміст ікон визначив не тільки строго канонізований характер зображення, а й вироблення своєрідної системи художніх прийомів. Для ікон характерне умовно-площинне трактування зображення, ритмічність строгої композиції, виразність ліній і кольору.

В експозиції представлені різноманітні ізводи із зображенням найбільш шанованих у Православ’ї образів: Іісуса Христа, Діви Марії, євангелістів і апостолів («Спас у Силах». XVII ст., «Богоматір Феодоровська». XIX ст., «Богоматір Одигітрія». Поч. XXст., «Іоанн Богослов у мовчанні». Поч. XIX ст., «Миколай Чудотворець». XIX ст. та інші).

Широкого розповсюдження на Русі набули так звані «житійні ікони», де зазвичай, в середині композиції зображувався святий, а на полях, у прямокутних клеймах, події, які ілюструють його життя («Святий Миколай Чудотворець з житієм» у срібному окладі XIXст., «Св. Великомучениця Варвара з житієм». Перш. пол. XIX ст.).

«Пророк», «Апостол Пилип», «Євангеліст Лука» є прикладами ікон «північного письма» XVIIст. Приземкуваті, міцні фігури святих втілюють у собі народні смаки та уявлення.

Кілька ікон експозиції дають уявлення про українську ікону, для якої, у свій час, характерним стає прагнення вийти на самостійний шлях, знайти власний стиль, не відриваючись від художніх традицій та спираючись на могутній пласт народних естетичних уявлень. Не зраджуючи духовним ідеалам, українські ікони демонструють своєрідне живописне трактування образів, ліричну та поетичну інтерпретацію релігійних сюжетів (Чудо Св. Георгія про змія з Апостолами Петром і Павлом». XIX ст., «Причастя. Христос-Виноградар» XIXст., Богоматір «Вгамуй мої печалі» XIXст., «Апостол Андрій Першозваний». XIX ст., «Коронування Діви Марії». XIXст.).

Особливу увагу привертає ікона «Христос і самарянка» (поч. XIX ст.). Цей твір,  виконаний невідомим українським майстром в академічному стилі, є подарунком музею відомого колекціонера і мецената Е.Фальц-Фейна (князівство Ліхтенштейн).

Доповненням експозиції є оклади, виконані з дорогоцінних металів.

Христос і самарянка. Перша половина ХІХ ст. Дар Е. Фальц-Фейна