Живописна Україна. Очаків
Подорожуючи живописною Україною, ми вирушаємо до старовинного міста, де здобувалась козацька слава, – на батьківщину видатного українського мариніста Руфіна Судковького. Пункт нашого призначення – місто Очаків.
Сучасний Очаків, як вважають, було засновано у 1492 році кримським ханом Менглі Гіреєм. Та з’явилолся воно не на порожньому місці. Стратегічно вигідне розташування на узбережжі Чорного моря поряд з гирлом Дніпра приваблювало сюди людей і раніше. Ще за часів Литовсько-Руського князівства, а можливо, і за часів Київської Русі, на цьому місці знаходилось містечко Дашів. Проіснувало воно до 1480-х, коли було захоплене та зруйноване татарами.
На місті Дашівської фортеці постала нова — Кара-Кермен («Чорна фортеця»). Уже за часів турецького панування фортецю було перейменовано в Аче-Кале. Згодом ця назва трансформувалась у звичний нам Очаків.
Подальша історія міста багата на військові конфлікти аж до початку ХІХ століття. Та деталі цих перипетій – то вже сфера історичних досліджень. А на той час пальму першості у регіоні перебрала на себе «юна» Одеса, і Очаків поступово перетворився на тихе провінційне містечко.
Однак це не заважало художникам «оспівувати» красу цього приморського міста. І його головним співцем по праву можна назвати Руфіна Гавриловича Судковського. Цього уродженця Очакова вважали одним з найкращих мариністів ХІХ століття, а критики писали, що будь-яка європейська школа живопису була б щаслива мати такого художника у своїх рядах. Майже всі роботи Судковського так чи інакше зображають його рідне місто: це і зображення мальовничих куточків Очакова, і види Чорного моря та його узбережжя неподалік від міста.
Батьківщина Руфіна Гавриловича і досі пам’ятає свого «співця» — тут розташовано єдиний в Україні музей мариністичного живопису, і він носить ім’я Судковського.
Морські види Очакова знайшли своє відображення і в роботах Миколи Скадовського та Євгена Конопацького.
Місто органічно поєднало в собі риси двох культур – слов’янської і турецько-татарської. І цей колорит проявляється часом у, здавалось би, незначних деталях — таких, як будинки із затишними внутрішніми двориками на східний манер, чи кафе, де чоловіки за столиком грають у нарди. Схожі сцени були не рідкістю і у середині ХХ століття. Одну з них «зберіг» для нас Валентин Бунов у своїй роботі «Очаківський дворик».
Анна Фурса, наукова співробітниця
Тегі: Євген Конопацький, Валентин Бунов, графіка, живопис, Живописна Україна, Микола Скадовський, Руфін Судковський, українське мистецтво