Російська агресія в Україні, що розпочалася у 2014 році, набула нових масштабів у 2022-му, коли Херсон опинився під окупацією. Одним із жахливих її наслідків стали масштабні грабежі культурних цінностей. Окупанти, немов варвари, пограбували Херсонський художній музей, забравши з собою не лише полотна, а й частинку нашої історії та ідентичності. Кожен твір – це свідчення злочину, скоєного проти українського народу. І це лише мала частина викраденого мистецтва…

Пітер Лелі. Дама з собачкою
Іван Айвазовський. Буря вщухає
Ікона Чудо св. Георгія про змія з Апостолами Петром і Павлом
Іван Крамський. Біля каміну
Август фон Байєр. У монастирського настоятеля
Костянтин Маковський. Жіночий портрет (дружини Юлії Павлівни)
Микола Пимоненко. Великодня заутреня (варіант)
Михайло Жук. Казка. Хоровод жуків
Борис Григор’єв. Маскарад
Олексій Шовкуненко. Молодиця. Полотно, олія
Марія Примаченко. Декоративне панно «Помідори у вазі»
Тетяна Яблонська. Льон (етюд до картини)

Наш скромний подарунок до різдвяних та новорічних свят — календар на 2024 рік, який можна самостійно роздркувати до формату А3.

Файл для друку: тут  (відкрити і зберегти).

До найбажанішої для всіх українців найскорішої перемоги Херсонський художній музей додає і свої сподівання на те, що кожен з більш ніж 10 тисяч викрадених творів повернеться додому. В тому числі і цей шедевр — картина Миколи Пимоненка «Колядки».

На березі тихої бухти, оточена горами, розкинулась чарівна долина, що породила стародавнє місто. Колись його іменували Сугдеєю, і було воно великим центром торгівлі, що стояв на перетині шляхів між заходом і сходом, північчю та півднем. Часи змінились, багато змін зазнало і саме місто. Були там злети і падіння, напади загарбників, зміна правителів та нищівні війни. Та минав час, і місто поставало з руїн знову і знову, немов сама земля, що його породила не хотіла відпускати у вічність своє «дитя».

Володимир Кіркевич. Вечір у Судаку. 1981. Папір, акварель

Зимові дні короткі та пахмурні. Небо затягнуте густими хмарами, тихо падає сніг, вкриваючи все довкола «пухнастою» ковдрою. Вечоріє… По вікнах розливається тепле світло, вулиці стихають, і лише десь віддаля чути, як дзявкотить собака. Та скоро і вона вгамується, а місто огорне м’яка, наче оксамит, темрява зимової ночі. Кажуть, що в цю найхолоднішу пору року засинає все, окутане морозами і снігом. І бачить сни…

Володимир Масик. Зима в Конотопі. 1963. Папір, офорт

День догорав. Останні промені сонця, що заходить, сховались за лісом, а з-під дерев вже виходила Ніч. Розтікаючись густою темрявою довкола, вона затоплювала собою все: дерева і трави, небо і води, заглушала звуки, стирала кольори і фарбувала у чорне та сіре. І все поснуло, підпавши під владу Ночі. Та важкі то були сни, темні, як і їхня володарка.