Про життя та поетичні пейзажі Ірини Беклемішевої

20 квітня 1903 року у містечку Ніжин на Чернігівщині народилася яскрава мистецька особистість – українська художниця-пейзажистка, заслужений діяч мистецтв України Ірина Беклемішева. ЇЇ батько був інженером, мати – оперною співачкою, дядько, видатний російський скульптор Володимир Беклемішев – ректором Петербурзької академії мистецтв. Зростаючи у такій творчій сім’ї, дівчинка не уявляла собі іншого життєвого шляху, аніж шлях мистецтва.

У 1907-му раптово помер батько, і мати з донькою переїхали до Києва, з яким родина також мала тісний зв’язок: знаменитий піаніст Григорій Беклемішев був серед засновників Київської консерваторії. До 1943 року життя Ірини Михайлівни було пов’язане з Києвом. Там вона закінчила школу та Київський художній інститут, її педагогами були видатні українські художники Федір Кричевський, Михайло Бойчук, Лев Крамаренко, Микола Бурачек. Під їхнім впливом молода художниця почала по-філософському осмислювати явища природи, навіть у скромних куточках землі бачити естетичну цінність. Хоча і згадувала, що у ті часи пейзаж не був у пошані.

Зате у роки її студентства мистецьке життя вирувало, мов неприборкана стихія: кубізм, футуризм, сюрреалізм, фовізм, модернізм… Бажання постійно жити у вирі мистецьких подій приводить молоду художницю до різних творчих асоціацій і об’єднань.

«То були роки пошуків, – пізніше згадувала художниця. – Хотілося ближче познайомитися з новими конструктивними течіями й відірватися від академізму».

Але починала вона саме з тематичного живопису, дотримуючись канонів реалізму. У подальшому творчий метод Беклемішевої ґрунтується на імпресіоністських ідеях і пленерних засадах. Ірина Беклемішева писала натюрморти, портрети та жанрові полотна, однак найбільшу частину творчого спадку художниці займають пейзажі, які почали домінувати в її творчості від 1939 року.

Друга світова війна застала художницю у Києві, евакуюватися вона не встигла, і аби не вмерти з голоду, писала пейзажі і відносила їх до комісійної крамниці. Якось вона потрапила в облаву, її відправили ешелоном на примусові роботи, але дорогою їй допомогли утекти.

Після повернення до Києва квартиру, в якій вона мешкала до війни, зайняла інша сім’я. Тож коли у 1946-му її чоловікові запропонували роботу у Чернівцях, родина без вагань переїхала, сподіваючись, що там квартирне питання вирішиться легше.

Саме в Чернівцях впродовж 40 років формувався творчий доробок Ірини Беклемішевої. Вона часто подорожує мальовничим буковинським краєм, пише Карпати, які назавжди причарували її своєю красою. Буковина стала джерелом її творчого натхнення.

«Пейзажі – моє покликання, – казала сама художниця. – Якщо я не малювала їх, то мріяла, як відтворю на полотні той чи інший образ природи, сумувала за фарбами й пензлем».

Але відтворювала вона природу не лише Буковини – в її творчому доробку є пейзажі Поділля, Криму, Черкащини, Київщини.

Ірина Беклемішева. Бухта Чехова. 1958. Полотно, олія

В музейній колекції представлений саме кримський пейзаж Ірини Беклемішевої, «Бухта Чехова», який зображає один із популярних туристичних куточків Криму – околиці Гурзуфа. У будинку на невеликому мисі останні п’ять років свого життя мешкав класик світової літератури Антон Чехов, а зараз там розташований дім-музей письменника. Бухту поряд з мисом було названо саме на честь Антона Павловича. У цій роботі, як і в інших краєвидах Ірини Беклемішевої, приваблюють фактурність та декоративність. Характерними ознаками є також динамічний пастозний мазок, виконаний здебільшого мастихіном. Гра кольорів, ефекти сонячного світла, що яскравими кольоровими плямами виблискують у воді, – все в її полотні сповнене поезії.

А до улюбленого Києва Ірина Михайлівна Беклемішева таки повернулася – у 1985-му, там вона і померла 18 березня 1988 року. Художниця прожила 85 непростих, але цікавих творчих років.

Лариса Жарких, наукова співробітниця