«Лабораторія» Петра Кончаловського

21 лютого 1876 року у місті Слов’янськ Харківської губернії народився народний художник РРФСР Петро Петрович Кончаловський.

Майбутній художник походив з дворянського роду. Його батько був перекладачем і мав власне книговидавництво. Будинок Кончаловських часто відвідували митці та літератори. Будучи ще малим, Петро Кончаловський встиг познайомитись з багатьма класиками образотворчого мистецтва: Валентином Сєровим, Костянтином Коровіним, Михайлом Врубелем (який згодом стане шафером на його весіллі з дочкою Василя Сурікова Ольгою), Ісааком Левітаном та багатьма іншими.

Петро Кончаловський. Автопортрет (у жовтій сорочці). 1943. Полотно, олія. Третьяковська галерея (Москва, Росія)

Батьки підтримували захоплення сина малюванням і, з переїздом родини до Харкова, віддали його на навчання до Художньої школи М. Раєвської-Іванової. У 1889 році родина знову переїздить, на цей раз до Москви. Тут вже юний Петро ще більше захоплюється живописом. Він відвідує вечірні курси у Строгановському центральному художньо-промисловому училищі. На прохання батька вступає на природничий факультет Московського університету. Та навчання там триває недовго, і Кончаловський, покинувши університет, вирішує остаточно пов’язати своє життя з мистецтвом і вирушає займатись живописом до Парижу в Академії Жюліана (1897–1898). А потім було Вище художнє училище при Академії мистецтв (1898–1905) та заняття в майстерні Костянтина Коровіна при Московському училищі живопису, скульптури та архітектури.

Така різноманітна освіта у майстернях кращих митців свого часу дала Петру Кончаловському надзвичайно багато. Він мав добре поставлений малюнок, майстерну композиційну побудову творів і природне відчуття кольору.

Широкому загалу Петро Петрович відомий завдяки своїм натюрмортам з бузком. Однак творчість Кончаловського настільки різноманітна за жанрами і стилями, що за нею практично можна вивчати історію живопису першої половини ХХ століття. Тут і захоплення імпресіонізмом і кубізмом, і звернення до народного наївного мистецтва, а врешті повернення до реалізму. Всі ці стилі, а також сильний вплив французького мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ століття (особливо творчості Сезанна, Ван Гога та Матіса) сплавились воєдино у «горнилі» творчих пошуків майстра і, віддавши все найкраще, створили його власний неповторний стиль. З 1920-х років його живопис стає яскравим та «повнозвучним», набуває тонкості колориту і складного багатства тональних переходів, внутрішніх контрастів «теплого» і «холодного». З робіт також зникає умовність та схематизм форм і кольору, що були притаманні творам митця попереднього періоду.

Ці творчі особливості характерні і для творів з колекції музею. Робота «Кавказький пейзаж» сповнена яскравих кольорів. Художник створює атмосферу «радісного спокою» та єднання людини з природою. Манера написання цієї роботи несе на собі відбиток звернення до народної творчості, про що свідчить і дещо площинна манера зображення.

Петро Кончаловський. Кавказький пейзаж. Полотно, олія

Жанр натюрморту, до якого належить робота «Бузок» (1937), з’явився і міцно вкорінився у творчості Перта Кончаловського завдяки впливу французького мистецтва, зокрема, творчості Поля Сезанна. Художник надавав великого значення цьому жанру. Для нього натюрморт був своєрідною «лабораторією» для пошуків вдалих композиційних, колористичних та фактурних прийомів, а також «вивчення» предметного світу. Митець вважав, що без досконалого вивчення предметів, навіть звичайних, здавалось би, квітів, неможливо правильно їх написати.

Петро Кончаловський. Бузок. 1937. Полотно, олія

За радянських часів Кончаловському вдалось не втратити своєї популярності як знаного та популярного художника (і не лише на батьківщині, але і за кордоном) і при цьому не підпасти під утиски нової влади. Він залишався вірним своїм ідеалам мистецтва:

«Художник не має сліпо слідувати за реальністю, як і користуватись прийомами і методами різних стилів, він повинен «пропускати» все це через себе, через призму власного бачення — тільки так може народжуватись справжній твір мистецтва».

Помер митець у 1956 на 79-му році життя.

Анна Фурса,
наукова співробітниця