Щаслива художниця Тетяна Яблонська
У мистецтві головне – особистість художника, поезія його душі й уміння захопити цим глядача. Тут не може бути ніякого самоствердження, ніяких пошуків оригінальності, ніякого епатажу. Все це «від лукавого»…
Тетяна Яблонська
Майбутня славетна художниця народилася 24 лютого 1917 року в Смоленську. Наприкінці 20-х років минулого століття її родина переїхала до України. Свою дитячу мрію — присвятити життя малюванню — мисткиня здійснила за допомогою Київського художнього інституту, де вона навчалася в майстерні Федора Кричевського.
Творчості Яблонської був властивий великий жанровий діапазон: автопортрети, натюрморти, пейзажі, портрети членів родини. Та все ж найбільш улюбленими були тематичні картини, в яких художниця з натхненням оспівувала повсякденне життя — родинні стосунки, радість материнства, працю людей.
Велику популярність і офіційне визнання здобуло її величезне за розмірами полотно «Хліб», написане у 1949 р. Саме за цю роботу мисткиня отримала бронзову медаль Всесвітньої виставки у Брюсселі (1958).
Цікаво, але коли дивишся на роботи Тетяни Яблонської, здається, наче їх створили зовсім різні художники — настільки вони не схожі за стилем, колоритом і втіленням образів. Все своє творче життя вона постійно вдосконалювала себе, свою майстерність, і в той же час, залишалася вірною собі. Всі роботи майстрині — щирі, життєрадісні, натхненні власними враженнями, любов’ю до життя, природи та рідної землі.
Особливої уваги заслуговує серія картин і етюдів, присвячених подорожам до Італії та Іспанії, що залишили в душі художниці незабутні і дивовижні враження та захват. Саме такими її творами є міські пейзажі «Туман над Арно. Флоренція», «Вечір в Толедо» з колекції музею, написані у вишуканій колористичній гамі, щільним пастозним мазком. В цих роботах відчувається захоплення майстрині імпресіонізмом.
Незважаючи на те, що Італія стала могутнім поштовхом для нового етапу її творчості, Яблонська напише у своєму «Щоденнику»:
«Ніде у Європі та й у Америці я не отримала б такої художньої освіти, як у нашому Київському художньому інституті».
Закохана у Київ, вона прожила в ньому все подальше життя: працювала викладачем у рідному інституті, згодом отримала звання професора, виховала цілу плеяду митців. А ще народила трьох доньок, які теж стали художницями…
Але не завжди життя Тетяни Нилівни було радісним та безхмарним, як може здатися на перший погляд. Збереглися два листи мисткині до художника і педагога Якова Ромаса, з яким вона обговорювала поточні справи у Спілці художників України. Яблонська була головою секції живопису і з властивою їй гарячністю, нерідко впадаючи у крайнощі оцінок, намагалася налагодити дружну колективну роботу митців, але, на жаль, не дуже успішно. Якщо художниця була переконана в правоті, ніщо не могло її зломити. Не боялася вона і висловлюватися у відповідності зі своїми переконаннями. Майстриня відмовила відповідним органам у співпраці, ще навчаючись в інституті. Багато пізніше, в 1968 році, на з’їзді художників України, розкритикувала зайву увагу компартії до мистецтва. Виникли неприємності, її зняття з посади. І тільки заступництво за неї невідомого «високого чину» допомогло відновити Тетяну Нілівну в статусі.
Наприкінці свого творчого шляху майстриня визначить:
«Все ж таки я була щасливою у своєму житті. Щастя мені дарувала моя чудова професія, пов’язана з живою природою, з прекрасними людьми, з їхньою працею…»
На останній прижиттєвій виставці у 2004 році художниця попросила не вказувати ніяких регалій і звань, а просто написати: Тетяна Яблонська. І жодного слова про те, що вона — народна художниця СРСР та України, дійсний член Академії мистецтв СРСР і України, професор, лауреат трьох державних премій СРСР та Національної премії України імені Т. Шевченка і Герой України.
Інна Буренко, наукова співробітниця
Тегі: живопис, Тетяна Яблонська, українське мистецтво