Козацька історія

Написано lara в . Опубликовано в Без категорії

На Покрову навіть невеличка літографія, про автора якої зовсім нічого не відомо, може розповісти дивну історію про козаків…

Дадико П.Ф. Розвідник. 1958-59. Папір, літографія

Дадико П.Ф. Розвідник. 1958-59. Папір, літографія

Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю;
Минулося — осталися
Могили на полі.

Хоча козацькі часи дійсно давно минули, але від них лишились не лише спомини про славетне минуле, а й славні нащадки. З покоління в покоління передають вони історії про дідів-прадідів, їхнє життя та подвиги, сімейні традиції та «іскру» свободолюбивого духу, що живе у всіх козацьких нащадках. А інтерес до свого коріння у таких спадкоємців прокидається змалечку.

Теплий осінній вечір опускається на село, промені сонця, що заходить, запалюють вогнем золотіе листя на деревах. На лаві біля хати сидить сивий чоловік і лагодить кошик для яблук, тихо наспівуючи давню баладу.

— Діду, а про що то ти співаєш?

— А то, онучику, наша з тобою історія, бо розповідає ця пісня про нашого з тобою предка.

— А розкажи, дідусю!

— Тоді сідай поряд і слухай.

Старий відкладає кошика, допомагає малому всістись і починає свою розповідь….

Було це давно, за тих часів, коли на Дніпрових порогах угніздилась козацька вольниця, намагаючись збудувати свою власну державу, затиснута поміж трьох могутніх сусідів — Османської імперії з півдня, Речі Посполитої на заході та Московського царства на сході. І жодному з тих «сусідів» не подобалось, що у них під боком міцніє нікому не підвладна сила. Неодноразово вони намагались підкорити козаків своїй волі. Договорами та обіцянками прагнули схилити їх на свою сторону, а нерідко і силоміць.

Так одного разу вирішили вороги вдатись до хитрощів. Відправили на зустріч до козацької старшини послів з договором миру та союзу на вигідних обом сторонам умовах. Та не без хитрого умислу була організована та зустріч — вслід посольству було споряджено військовий загін у декілька сотень кінних воїнів. Посли мали приспати пильність старшини, а вояки одним махом знищити весь цвіт козацтва та лишити їх лідерів.

І, мабуть, тому плану судилось би втілитись у життя якби не молодий козак на ім’я Степан. То був наш пращур. Історія розповідає, що доки старші приймали послів, він був далеко в степу на ловах. Та щастя молодому мисливцеві не посміхнулось — дичина була налякана і розбігалась при перших же ознаках небезпеки. Розчарований невдачею молодик забирався все далі і далі у степ. За два дні він розбив табір неподалік від річки. Місця там були спокійні, віддалені від доріг та людей, і Степан сподівався що там йому пощастить знайти не полохану здобич.

А натомість він «вполював» ціле вороже військо, що тишком пробиралось до козацького становища. Вихором зірвався молодик назад до свого стану, аби попередити товаришів. Їхав день і ніч без перепочинку, ледве не загнавши коня. Його поспіх був недаремним і козаки вирішили відповісти ворогу тією ж монетою — не привертаючи уваги, зібрали загін і під покровом темряви вирушили на зустріч ворожому війську. І був бій стрімкий і нещадний — наче блискавкою з небес напали козаки на свого супротивника, розривали його ряди, оточували, не давали ані хвилини передиху. За дві години все було скінчено. Переможцями повернулись вояки до свого стану, не ховаючись від «гостей». Усвідомивши свою поразку вороги були змушені підписати угоду про взаємний ненапад та закріплення степових територій за козаками.

— Отак, онучку, один молодий козак врятував ціле військо. Пам’ятай своїх пращурів, бо з їхніх діянь «будується» історія твоєї Батьківщини.

Анна Фурса, наукова співробітниця

Тегі: