Маріуш Заруський

Фотопроєкт під егідою Генерального Консульства Республіки Польща в Одесі підготовлено на основі архівних фотодокументів Інституту національної пам’яті Республіки Польща

Коли я предстану перед св. Петром і той запитає, як про мене доповісти, я відповім: «Я ламав молотом окови неволі, водив поляків у гори й на море, щоб вони стали тверді, як граніт, а душі мали чисті й глибокі, як море.
Маріуш Заруський. Серед вихорів і хвиль. 1935 р.

Маріуш Заруський – бригадний генерал Речі Посполитої, невтомний громадський діяч, вихователь і друг молоді, моряк, альпініст, а також мандрівник, фотохудожник, живописець, піонер лижного спорту, автор віршів і оповідань, публіцист. Він народився 31 січня 1867 р. у маєтку Думанів на Поділлі. Його батько Северин Заруський був орендатором маєтку, отримував доходи від врожаю пшениці, тютюну й цукрового буряку. В родині Заруських було три сина: Станіслав, Болеслав і Маріуш. Першу освіту вони здобули вдома. Потім Маріуш розпочав навчання у приватній школі у Могилеві-Подільському та державній гімназіі Кам’янця-Подільського, де потрапив під вплив свого дядька Юзефа, борця за незалежність Польщі. Там Маріуш встановив контакти з російськими революціонерами.

1885 р. Заруський розпочав навчання в Одесі на фізико-математичному факультеті університету та забрав туди всю родину. В Одесі він писав морські види та сцени з портового життя, вступивши до Одеської рисувальної школи. Пізніше, захопившись романтикою морських мандрів, вступив до Одеської морехідної школи. Тоді ж проявився і його поетичний хист.

В цей час студент Заруський постійно відвідував революційні гуртки Одеси. Його активність не залишилася поза увагою поліції, 1894 р. його було заарештовано та кинуто до одеської в’язниці, а потім засуджено до п’яти років заслання на російській півночі. Екстремальні умови Арктики сформували в ньому такі риси лідера, як наполегливість, витривалість, сила характеру, відповідальність за інших, сміливість тощо.

1901 року, повернувшись до Одеси, Маріуш одружився на дочці лікаря Кетлинського, після чого молодята переїхали жити до Кракова. У Краківській період свого життя Заруський шліфував художні навички в Академії образотворчого мистецтва, навчаючись у Юліана Фалата, Юзефа Мегоффера та Леона Вичулковського. Після невдалих спроб зійти на мистецькому небосхилі, Заруський зайнявся популяризацією вітрильного судноплавства. Проте вже через три роки він разом із дружиною переїхав до Закопаного, яке переживало туристичний бум. Зваблений величною красою цього гірського курорту, Заруський щасливо прожив тут до початку Першої світової війни, співпрацюючи з місцевою газетою та підкорюючи гірські вершини, ведучі туристів маршрутом.

Зі спалахом війни Заруського було мобілізовано до військового формування на чолі з Юзефом Пілсудським, який вбачав у боротьбі з Російською імперією шанс на відродження незалежної Польщі. Після участі у десятці битв та сутичок на Волині й Поліссі Заруський прийняв командування полком. 1 жовтня 1917 р. його було ув’язнено у Перемиській фортеці за відмову присяги на вірність німецькому кайзеру й австрійському цісарю. Через два місяці він продовжив боротьбу на фронті на кордонах з Чехословаччиною, Білоруссю, Литвою. 1920 року отримав звання полковника. 1921 року чекав на звільнення у запас, зважаючи на поважний вік (55 років), та це йому не судилося. 1923 р. за рекомендацією Пілсудського Заруського було призначено на посаду генерального ад’ютанта президента Речі Посполитої Станіслава Войцеховського, а вже через рік підвищено до ступеня бригадного генерала. 1926 року Маріуш Заруський офіційно вийшов у відставку.

Не витрачаючи часу на відпочинок, Заруський зайнявся створенням Яхт-клубу у Гдині, ставши його командором. За час його головування було здійснено інтеграцію харцерського, академічного та клубного вітрильного спорту. Впродовж трьох літніх сезонів він проводив курси на звання морського яхтсмена і стернового. У міжвоєнній Польщі динамічний розвиток вітрильного спорту був пов’язаний з харцерством. Було придбано шведську шхуну, яку було адаптовано під потреби яхтингу та названо іменем Завіши Чарного, славетного лицаря, що уособлював скаутські чесноти. Її капітаном став Маріуш Заруський. Під його командуванням вітрильник зробив 17 походів. 1935-39 рр. генерал опублікував три книги спогадів, серед яких особу популярність мала книжка «Серед вихорів і хвиль».

На початку Другої світової війни Маріуш Заруський з родиною перебував у Варшаві, а потім виїхав на Волинь і до Львова. Там він був заарештований НКВД. Навесні 1940 року його етапували з львівської в’язниці до Херсона. Після поспішного слідства його засудили до 5 років таборів у Красноярському краї, однак він захворів на дизентерію і у тяжкому стані потрапив до в’язничної лікарні. 8 квітня 1941 року Маріуш Заруський помер у Херсоні та був похований на міському цвинтарі, де пізніше було встановлено меморіальний знак. У Херсонському костелі Пресвятого Серця Ісуса Христа сьогодні знаходиться дзвін, привезений і встановлений на кошти польських харцерів, та меморіальна дошка на честь Маріуша Заруського.

Виставку підготовлено на основі архівних фотодокументів Інституту національної пам’яті Республіки Польща в пам’ять 80-річчя мученицької смерті Героя Польщі Маріуша Заруського в Херсоні.