Живописна Україна. Хотинська фортеця

Багата і давня українська історія. І свідків цієї давнини розкидано по всій її території. Стоять вони, наче могутні лицарі на сторожі давніх кордонів, щомиті готові стати знов на її захист. Хотинська фортеця — один з тих кам’яних стражів.

Із сивої давнини ріки були не лише водними артеріями, що «дарували життя» довколишнім територіям, а й своєрідними торованими шляхами для переміщення людей і товарів. Дністер, одна з найбільших річок свого регіону, якнайкраще відповідав таким критеріям, перетворюючи цю місцевість на бажану для будь-якого володаря. Мабуть, саме тому на одному з ключових відрізків Дністра постав могутній Хотин — ключ і головний захисник такої жаданої території.

Гордий велет, що жодного разу не був узятий приступом, височіє над правим берегом Дністра. Сорокаметрові стіни, увінчані заборолами та шпилями башт, міцно вкорінилися на цій землі більше тисячоліття тому. Після приєднання до Київської Русі земель середнього Подністров’я торговельні шляхи через сам Дністер потребували захисту. Хоча літописні джерела не зберегли свідоцтв про заснування першої фортеці, археологи стверджують, що сталося це у Х столітті. Саме місцеположення замку говорить про його давність: розташована у низині відповідно до окремих пагорбів, фортеця могла тут виникнути лише в часи, коли про існування артилерії і навіть каменеметальних пристроїв і мови не йшло.

За свою тисячолітню історію Хотин змінив не одного володаря: русичі, молдовські господарі, козаки і три могутні імперії — Османська, Російська та Річ Посполита. Всі вони по своєму доповнювали, змінювали та розширювали архітектурний ансамбль фортеці. Різні віросповідання, архітектурні традиції, фортифікаційні потреби та щільна забудова замкової території залишили свій відбиток як на зовнішньому вигляді самої фортеці, так і її прилеглої території. Оздоблення мурів несе в собі християнські та мусульманські елементи, так само як і розташовані на території замку залишки храмів, що зі зміною господарів замку міняли і своє «віросповідання».

Сучасного, за невеликими виключеннями, вигляду Хотинська фортеця набула у кінці ХV століття, коли замок було значно розбудовано як за площею так і за фортифікаційною міццю — постали сорокаметрові стіни, зміцнювались і добудовувались нові башти, рівень внутрішнього подвір’я підняли на вісім метрів, і частина більш давніх споруд перетворилася на складову замкових підвалів. У такому вигляді Хотин ніс свою «бойову варту» до середини ХІХ століття, коли фортеця втратила значення військового форпосту.

У роботі херсонського художника Ігоря Платонова Хотинська твердиня постає у дещо метафоричному вигляді. Перед глядачем виростає могутній замок, що височіє над довколишньою територією, немов міцна богатирська постать лицаря-оборонця, і з такою ж легкістю протистоїть усім ворогам, як тій зливі, що б’є по його товстим стінам. Художнику вдалось створити образ могутньої і величної давньої споруди, що вистояла перед усіма негараздами історії. Замок стає уособленням стійкості та незламної сили волі, символічним втіленням образу захисника.