Живописна Україна. Кримські гори

Сьогодні наш маршрут пролягає на південь нашої країни, де на нас чекають вершини Кримських гір. І першою з них нас зустрічає Кара-Даг, з яким пов’язана різні легенди. Одна з них розповідає про загадковий церковний дзвін, що доноситься з-під води біля скель лише в ніч на Великдень. Інша, що з’явилась вже на початку ХХ століття, каже, що у водах біля Кара-Дагу живе величезне морське чудовисько, що полює на дельфінів. Дехто з тогочасних науковців повірив у легенду настільки, що навіть проводив дослідження цього «феномену».

Та, напевно, найстарша серед легенд розповідає про те, як утворився сучасний вигляд скель. Колись давно на місці скель височіла величезна гора, що служила домом велетню. Вдень він спав, і лише дим, що іноді з’являвся над верхівкою, вказував, що він там. А вночі гора та землі довкола починали здригатись, і велетень виходив назовні — чорний силует на фоні нічного неба з єдиним оком, що світилось жовтогарячим, наче величезна зірка. Його голос, наче грім, луною розносився над горами, аж до Ай-Петрі, а від його гніву плавилось каміння. Люди, які жили у долинах довкола гори, приносили жертви її жителю, намагаючись вгамувати велетня. Та щоосені він вимагав великої жертви — молоду дівчину. Багато років тривало так, аж доки не знайшлась пара сміливців, що змогли обдурити та смертельно поранити велетня. Всю ніч гора здригалась, землю трясло, а море ярилося. На ранок все стихло. Вночі гора щезла у морських водах, прихопивши велетня з собою, а на її місці залишились скелі, що ми знаємо зараз, та стара назва Кара-Даг — Чорна гора.

Геннадій Польовий (Могила). Золоті скелі Кара-Дагу. 1972. Папір, акварель

Геннадій Петрович Польовий (Могила) у своїй роботі «Золоті скелі Кара-Дагу» зображає гори від самого підніжжя. Вони, немов той велетень з легенди, нависають над глядачем своєю високою могутньою «статурою». Прямовисна скеля займає майже всю площину роботи, і лише верхня її чверть зайнята світло-блакитним небом з легкими білими хмарками на ньому. Митець будує колорит картини на поєднанні коричнево-вохристих та блакитного кольорів, що все ж надає роботі мажорного настрою.

Багато кримських легенд пов’язано з могутніми тваринами, що колись жили на території півострова. Одна з них стосується Нового Світу. Розповідають, що у сиву давнину там жив орел, що «володів» тими місцями. Йшов час, і орел старішав, аж одного разу прилетів молодий сокіл. І зав’язалась битва, що коштувала орлу життя. Поранений, він впав на скелі, а переможець приземлився поряд, розпростерши крила. Так вони і досі стоять, перетворившись на камінь.

Микола Глущенко. Біля Нового Світу (Крим). 1970-і роки. Картон, олія

Народний художник СРСР Микола Петрович Глущенко у своїй роботі «Біля Нового Світу (Крим)» зображає для нас тамтешній пейзаж з гірської вершини від тих вічних володінь підкорювачів неба. Обираючи яскраві «теплі» кольори для зображення гір у своїй роботі, Микола Петрович створює відчуття палючого літнього сонця, а «холодні» відтінки тіней та лазурного моря лише посилюють цей ефект. Художник ліпить форми довколишнього пейзажу крупними мазками, лише подекуди додаючи дрібніші, створюючи тіні. Така живописна манера автора чудово підходить для передачі відчуття простору.

Ще однією з кримських цікавинок є гора Аю-Даг. ЇЇ також називають Ведмідь-гора за її схожість з цією могутньою твариною. Саме про велетенського ведмедя розповідають і легенди. За однією з них, у давні часи на півострові жив велетенський ведмідь, під чиїми лапами земля просідала і з’являлись долини, каміння з гір розліталось і поставали обривисті скелі. Здавалось, кожен його рух змінював ландшафт довкола. Та одного разу ведмідь вийшов до узбережжя у Партенітській долині. Втомлений, він припав до води і став жадібно пити. Вгамувавши спрагу, ведмідь заснув, та так міцно, що ніщо не змогло його розбудити й досі. Пройшли століття, і його міцна фігура перетворилась на камінь.

Віктор Бабенцов. За Аю-Дагом. 1979. Картон, олія

З висоти цього кам’яного стражу створює свою роботу народний художник України Віктор Володимирович Бабенцов. Його полотно «За Аю-Дагом» зображає панораму селища Партеніт, що ніби пригорнулось до «боку» могутнього ведмедя, а біля правого краю роботи ми бачимо і його морду, частково занурену у воду. Колорит роботи будується на протиставлені коричневих та синіх кольорів, підкреслюючи протиставлення землі та моря, що на горизонті зливається з небом у легкій димці. У цьому пейзажі майстер поєднує для глядача сучасне та минуле, втілені у містечку та його легендарному «сусіді».

Останньою на сьогодні зупинкою для нас буде гора, чию вершину завжди овівають вітри — Ай-Петрі. За однією з легенд, на вершині цієї гори влаштував свій трон Володар вітрів, вподобавши «зручну» вершину та краєвид, що звідти відкривався. Могутнім був той володар, і його «піддані» йшли за ним з радістю. Тож не лише гора стала їхнім «замком», але й землі і води довкола постійно піддавались витівкам вітрів. Місцеві жителі не знали, як дати раду цим витівкам. Не могли вони домовитись про мирне співіснування і з їхнім володарем. Допомога прийшла від мандрівного монаха Петра, що погодився «поборотись» з Володарем вітрів за те, аби вітри не заважали людям. І оскільки монах витримав всі випробування Володаря вітрів, останньому довелося погодитись на угоду. В подяку за допомогу люди назвали гору на честь монаха.

Григорій Сергєєв. В Криму. Ай-Петрі. 1978. Картон, олія

Робота Григорія Сергєєва «В Криму. Ай-Петрі», створена у манері наївного мистецтва, зображає вид на гору Ай-Петрі з моря, що вкрите високими хвилями, немов нагадуючи нам про місцевого Володаря вітрів. Роботу виконано короткими мазками, гори та море немов «відрізають» зелену долину від решти світу, і вона стає для глядача центром композиції. Колорит побудовано на поєднанні блакитних, коричневих та темно-зелених кольорів.

Нехай ця невелика подорож розпалить вашу цікавість, аби дізнатись про легенди, пов’язані з іншими гірськими вершинами в Україні.

Анна Фурса, наукова співробітниця