Майстри великого формату
Поняття «великоформатна картина» — це не тільки полотно великих розмірів, але і значущість ідеї, задуму, змісту. Це перевірка відповідності можливостей і таланту художника високим духовним і професійним критеріям у не зовсім звичному для глядача форматі. Щоб написати велику картину, від митця потрібні величезні зусилля, і не тільки фізичні, а й психологічні, творчі.
В експозиції представлені жанрові полотна провідних художників XX ст. Досить перерахувати імена авторів, народних і заслужених майстрів колишнього СРСР, щоб представити їхній широкий творчий діапазон і розмах: Олексій Шовкуненко, Мікаіл Гусейн Абдулаєв, Карліс Добрайс, Гедрюс Казимеренас, Андрій Коцка, Микола Марченко, Петро Оссовський, Генрик Сиравян, Торгул Наріманбеков, Тамара Хитрова, Валентина Цвєткова, Степан Дудник тощо.
При цьому неможливо не згадати про такий напрямок в образотворчому мистецтві, як соціалістичний реалізм, який ґрунтувався на соціалістичній концепції «світу і людини», підтримці соціалістичного суспільства, його ідеалізації та пропаганди «загального оптимізму».
Реалізм як течія в мистецтві був відомий і раніше. Він показував детальні подробиці зображуваного об’єкта в тому вигляді, в якому той існував. Водночас соціалістичний реалізм розкривав тему таким чином, якою вона могла би існувати, якщо подивитися на неї крізь особливу призму, пропоновану «керманичами» від мистецтва. Однак художники змогли знайти компроміс, який об’єднав в олійному живописі соцреалізм з імпресіонізмом і романтизмом. Подібний жанр живопису (своєрідний конгломерат) був покликаний в першу чергу виховувати громадян відповідно до державної ідеології, але він все ж таки доставляв і велике естетичне задоволення.
Персонажами представлених на виставці творів є звичайні громадяни, зображені у праці, відпочинку та повсякденному житті. Настрій картин, за рідкісним винятком, сміливий, енергійний, бадьорий та оптимістичний. Точність деталізації і композиції практично кожного полотна є суто реалістичними, а швидкоплинність миті, теплота і яскравість фарб має тяжіння до імпресіонізму.
Майстри живопису другої половини ХХ ст., чия творчість репрезентована на виставці, не тільки створювали чоловічі і жіночі портрети (Андрій Коцка. Дід з онуками; Олексій Шовкуненко. Портрет молдаванки біля дзеркала. 1936), сюжетні композиції на тему революції (Карліс Добрайс. 19** рік. 1987), боротьби і праці (Валентин Реунов. Будівельники. 1972), але й передавали власні відчуття від дійсно грандіозних будівництв (Гедрюс Казимеренас. Штаб агітпоїзда «Комсомольська правда». 1980). Митці втілювали на своїх полотнах індустріальні, міські та сільські пейзажі, зображуючи милі серцю краєвиди, наповнені теплотою і світлом (Олександр Симонов. Село Павлівка. 1934) та народжуючи у душі відчуття дитинства (Ярли Байрамов. Хліб. 1972). Натюрморти Тамари Хитрової «Українська кераміка» (1962) та Валентини Цвєткової «Флокси» (1961) позбавлені елементів, які могли б навіяти смуток або тугу. У кожному з них панують активні життєствердні фарби.
Картини митців України, Туркменістану, Казахстану, Азербайджану, Росії передають радість відпочинку та буяння південних фарб. Вони насичені оптимізмом і позитивом.
Тегі: виставка, живопис, Шовкуненко