Карліс Добрайс. Семиверстними кроками (триптих). 1973. Полотно, олія.

Поняття «великоформатна картина» — це не тільки полотно великих розмірів, але і значущість ідеї, задуму, змісту. Це перевірка відповідності можливостей і таланту художника високим духовним і професійним критеріям у не зовсім звичному для глядача форматі. Щоб написати велику картину, від митця потрібні величезні зусилля, і не тільки фізичні, а й психологічні, творчі.
В експозиції представлені жанрові полотна провідних художників XX ст. Досить перерахувати імена авторів, народних і заслужених майстрів колишнього СРСР, щоб представити їхній широкий творчий діапазон і розмах: Олексій Шовкуненко, Мікаіл Гусейн Абдулаєв, Карліс Добрайс, Гедрюс Казимеренас, Андрій Коцка, Микола Марченко, Петро Оссовський, Генрик Сиравян, Торгул Наріманбеков, Тамара Хитрова, Валентина Цвєткова, Степан Дудник тощо.

Великі та малі, могутні та нестримні, повноводні велети та дзвінкі струмочки, бурхливі та тихі — такі українські річки. Біжать вони в усіх куточках: на заході та сході, на півночі та півдні. Часом зовсім невеликі, а іноді перетинають цілі країни, несучи свої води у море. Їх оспівували у піснях, вони ставали «персонажами» літературних та художніх творів. Та найважливіше — вони є невід’ємною частиною нашого життя, частиною українського пейзажу — заворожливого та прекрасного.

Одне з Семи чудес України, об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО та найбільший монастирський комплекс України — все це Києво-Печерська Лавра.

ДИТИНСТВО

…Я народився на околиці Херсона, яка з катерининських часів зберегла назву Військовий форштадт. Пам’ятаю старовинну фортецю й вали, які я сходив уздовж і впоперек. Та більше вабила мене малого не давнина, а порт, річка Кошова — притока Дніпра. Я міг цілі години дивитись, як входять у порт і швартуються пароплави, як увечері запалюються й переморгуються вогні за річкою. Мов приворожений, спостерігав я в пору осінніх зелених базарів, як сновигають Кошовою вантажені капустою, баклажанами, кавунами човни — дубки, і мені здавалося, що то ожилі гори — сріблясті, жовто-гарячі, зелені — ковзають по воді, віддзеркалюючись у їх синяві. Не відриваючи очей, я дивився на бронзові, засмаглі тіла чоловіків, що веслували, на швидких у рухах жінок, що перегукувалися на березі.

Олексій Шовкуненко. Херсон. Зелений базар. 1928. Дошка (фанера), олія

Олексій Шовкуненко. Херсонський базар. 1950 (за ескізами 1921 р.). Картон, олія

А Дніпро! А зелена стіна комишів на лиманах!

Олексій Шовкуненко. На Дніпрі. В плавнях. Херсон. 1914

А мальовничі Олешки (як чудово оспівав їх у своїх незабутніх «Вершниках» Юрій Іванович Яновський!).

Олексій Шовкуненко. Портрет Юрія Івановича Яновського (письменник). 1954. Полотно, олія

А рибалки на Карантинному острові за Кошовою! <…>

Олексій Шовкуненко. Біля ріки. 1960. Полотно, олія

Усе це назавжди закарбувалося в пам’яті. І згодом не раз — у довоєнні часи з натури, а в післявоєнні — по пам’яті — я писав ескізи з повними овочів дубками, що мчать під вітрилами, зелені базари на березі Кошової, ставних баб біля величезних кошів з жовто-гарячими, аж червоними баклажанами…

Олексій Шовкуненко. Херсон. Зелений базар. 1921. Полотно, олія

Олексій Шовкуненко. Херсон. Зелений базар. Ескіз. 1950 (за ескізами 1921 р.). Картон, олія

НА ДНІПРОБУДІ

<…> Остаточне рішення виїхати на Дніпробуд прийшло тоді, коли звідти повернулася група студентів Одеського художнього інституту, які перебували там під час літньої практики. Те, що я побачив на студентських етюдах, захопило мене (це вже були не чорно-білі фотографії, а живописні твори — колір і сонце, небо, простори Дніпра, потужні споруди, що виростали на його берегах!).

Я тут же зібрався й виїхав. Це було восени 1930 року. Десять акварельних малюнків з тих, що я виконав тоді, я показав на Третій Всеукраїнській художній виставці, яка відкрилася в Одесі в березні 1931 року. Там же експонувалися три мої акварелі, написані 1930 року на Одеському суднобудівному заводі. У наступні два роки я знову виїздив на Дніпробуд, тепер уже влітку і на довший строк. <…>

Олексій Шовкуненко. Будівництво греблі Дніпрогесу. Папір на картоні, гуаш

Великі, розміром в аркуш ватманського паперу акварелі писалися протягом одного сеансу: освітлення швидко змінювалося, сподіватися на те, що завтра о цій порі воно буде таким же, не доводилося. Та й натура, самі мотиви — захоплююче чудові — спонукували до роботи «на одному подиху».

Писав на сухому папері. Я люблю писати «по мокрому», це дозволяє домогтись великих, часом несподіваних, живописних ефектів. Та в даному разі не було ні можливості, ні терпіння чекати, поки зволожений папір трохи висохне, щоб продовжувати роботу далі.

ПОРТРЕТИ

З юнацьких років мене приваблював образ людини. <…>

Олексій Шовкуненко. Робітфаківка. 1920. Папір, пастель

…Мої портрети середини 20-х років становлять, здається мені, досить цілісну групу. Це головним чином зображення близьких мені осіб, а також портрети, виконані на замовлення. За характером це те, що звичайно називають інтимними портретами.

Олексій Шовкуненко. Жіночий портрет. 20-30 рр. ХХ ст. Папір, пастель

<…> Я не визнаю живопису нематеріального, кольору нематеріального. Тим більше, що і глядач в матеріальності живопису, кольору справедливо бачить один з проявів правди, реалізму. Я переконаний, що коли глядач каже «як живе»,— це не завжди через поганий смак або прихильність до натуралістичної фотографічності.

Олексій Шовкуненко. Інтер’єр з дівчиною. 20-і рр. ХХ ст. Папір, пастель

<…> Портретів М.М. Фадєєвої я тоді намалював декілька. Той, про який вже йшлося,— у квітчастій хустці, пов’язаній навколо голови,— написаний олією. Хотілося, щоб соковиті фарби контрастно підкреслювали класично строгі риси обличчя. Де тепер цей портрет, не знаю. З виставки його купив італійський консул в Одесі і, мабуть, вивіз за кордон. Інший портрет М.М. Фадєєвої — в хустці, накинутій на голову й плечі,— так само виконаний олією. Але тут стримані барви (сполучення фіолетового із сріблясто-сірим) мали становити гармонію зі строгими рисами та матовою шкірою обличчя молодої жінки. В Державному музеї українського образотворчого мистецтва в Києві є ще один, незавершений портрет М.М. Фадєєвої — в українському вбранні («Українка»).

Олексій Шовкуненко. Портрет Марини Михайлівни Фадєєвої. 1920. Папір, пастель

М. М. Фадєєва позувала мені для картин «Біля басейну» (є два варіанти: один виконаний олією, другий — змішаною технікою акварелі, гуаші й пастелі) та «В парку».

Олексій Шовкуненко. Етюд. 1924. Папір на картоні, олія

<…> Цикл портретів молдавських колгоспників і колгоспниць складається з кількох творів, написаних у 1936—1937 роках. Це — «Портрет молдавського колгоспника тов. Осадчого», «Портрет Декіци Фрунзе», «Портрет Наталуци Слюсар», «Молдаванка перед дзеркалом», «Молдаванка з відром», «Молдавський колгоспник. Етюд». Для «Молдаванки перед дзеркалом» позувала Декіца Фрунзе.

Олексій Шовкуненко. Портрет молдаванки біля дзеркала. 1936. Полотно, олія

У Молдавію виїздили бригадами — по декілька українських Живописців, скульпторів і графіків. Нас вразила краса природи цього краю, його людей, картини їхньої праці на виноградниках та тютюнових плантаціях. Усе це я хотів передати в портретах. Звідси їх яскрава барвистість — сполучення червоних, зелених, синіх, вохристих, звідси й декоративність, яка нечасто є в моїх роботах. А втім, це стосується лише робіт, писаних олією; акварелі «Молдаванка з відром» та «Молдавський колгоспник. Етюд» вирішені тонально. Декіца й Наталуца позували в школі, де ми мешкали, а інші — на відкритому повітрі.

Олексій Шовкуненко. Портрет молдаванки біля дзеркала. 1936. Полотно, олія

<…> У роки війни — в Уфі та в Москві — я, як ніколи доти, з захватом працював над портретами. Якось по-новому вдивлявся я в людей. Та вони й справді були інші.

В Уфі ми жили з липня 1941 по липень 1943 року. Першого року перебування тут написано портрет льотчика Калениченка, президента Академії наук УРСР О. О. Богомольця, скульптора Г. С. Теннера (два етюди: один — аквареллю, другий — кольоровими олівцями); наступного — віце-президента Академії наук УРСР О. В. Палладіна, академіка АН УРСР Б.С. Чернишова, українських письменників Івана Ле та Л. С. Первомайського, башкирського поета Сайфі Кудаша, архітектора В. Г. Заболотного, знатного сталевара Бєлорєцького металургійного заводу В.Т. Рябова та ін. У ці роки я намалював аквареллю декілька етюдів башкирів — робітників Бєлорєцького заводу.

Олексій Шовкуненко. Льотчик Калениченко. 1943. Папір, акварель

Портрет льотчика Калениченка, який прибув до Уфи на лікування (точніше — етюд у двох варіантах — поколінний та погрудний) писався швидко: кожен варіант протягом двох сеансів. Я вперше малював кадрового військового, працювати було цікаво. Льотчик поривався на фронт, позував у шоломі, з яким не розлучався, та в шкіряному реглані.

Олексій Шовкуненко. Льотчик Калиниченко (етюд). 1942. Папір, акварель

Характерна річ: не тільки письменників-фронтовиків, які прибували до Уфи на короткий час, Івана Ле та Л.С. Первомайського, а й академіка Б.С. Чернишова, архітектора В.Г. Заболотного, скульптора Г.С. Теннера я малював у верхньому одязі: в шинелі, кожушку, пальті.

Олексій Шовкуненко. Портрет академіка Бориса Сидоровича (Ісидоровича) Чернишова. 1943. Папір на картоні, акварель

Опалювали тоді не дуже добре, в приміщеннях було холодно, та справа навіть не в тому: всі були немов у поході, готові йти, діяти. На обличчі Г.С. Теннера, опріч усього іншого, відбилися і горе, і недуга: він сильніше за інших переживав окупацію України, його рідної Одеси, хворів від тяжких переживань.

Олексій Шовкуненко. Портрет скульптора Григорія Самойловича Теннера. 1942. Папір, кольорові олівці

<…> Майже водночас, того ж 1947 року, я написав олією портрет Наталії Михайлівни Ужвій у ролі Раневської в драмі А.П. Чехова «Вишневий сад». Я пишу портрети без попередніх ескізів — одразу на полотні чи папері в попередньому рисунку знаходжу композицію, розташування постаті на площині і в просторі. Але в даному разі я зробив невеличкий попередній ескіз олією на папері. Адже завдання було важке: передати властиве видатній артистці вміння, перевтілюючись, залишатися самою собою.

Олексій Шовкуненко. Портрет Наталії Михайлівни Ужвій в ролі Любові Андріївни Раневської (за п’єсою А.П. Чехова «Вишневий сад»). 1947. Полотно, олія

<…> Роком раніше, так само на відпочинку, в Хості, я написав аквареллю портрет мого давнього друга, співучня по Академії мистецтв Георгія Костянтиновича Савицького. На жаль, він залишився незавершеним, та мені, здається, вдалося якоюсь мірою передати широкий російський характер цієї чудової людини й визначного художника.

Олексій Шовкуненко. Портрет художника Георгія Костянтиновича Савицького. 1946. Папір, акварель

Олексій Шовкуненко. Спогади

Ймовірно, що жінки у творчості Олексія Олексійовича Шовкуненка зіграли вирішальну роль. Це були його дві дружини, а також друзі-мистецтвознавиці, акторки, балерини тощо.

Олексій Шовкуненко. Портрет М.М. Фадєєвої. 1920

Серед кращих творів Олексія Шовкуненка в колекції музею зберігається поясний портрет Марини Фадєєвої, першої дружини художника, у техніці пастелі. Фадєєва зображена в яскравому, трохи екзотичному, наче циганському вбранні. У неї чорне декольтоване плаття і заквітчана червоно-синя хустка, що накинута на плечі. На грудях – блідо-жовте намисто. Виразність привабливих жіночих рис і строкатого одягу відтіняє контрастне темно-зелене тло.

Подейкують, що Марина була артисткою, вірогідно, непрофесійною. Портрет був створений автором у Херсоні у 1920 р., і хоча його володіння технікою пастелі в цей час не можна назвати бездоганним, цей образ викликає неабиякий інтерес.

Олексій Шовкуненко. Молодиця. 1938

У спадщині митця 30-х років – картини «Молодиця», «За шиттям» (1936), де втілений образ Олександри Василівни Шовкуненко, яка зберігала пам’ять про чоловіка все життя після його смерті. Саме вона подарувала музею 60 робіт, що стало поштовхом для присвоєння імені Шовкуненка. Сповнена сил, фізичної здорової краси,Олександра Шовкуненко позує в національному костюмі або зайнятою домашньою роботою. Вона стала для художника зразком типової української жінки, задушевної, темпераментної.

Олексій Шовкуненко. За шиттям. 1940

Олексій Шовкуненко. Портрет молдаванки біля дзеркала. 1936.

Олексій Шовкуненко. Портрет Н.М. Ужвій в ролі Л.А. Раневської. 1947.

До цього періоду відноситься також образ «Молдаванки перед дзеркалом», яку Шовкуненко писав з передової радянської колгоспниці Декіци Фрунзе.

Мистецтво 1940-х репрезентоване в колекції чудовим портретом відомої української акторки театру і кіно, зірки українського радянського телеекрану Наталії Ужвій в образі Раневської (за п’єсою А. П. Чехова «Вишневий сад»), для якої художник знаходить особливі прийоми виразності, застосовує вишукану палітру, передає складний емоційний стан своєї моделі, що позує після відпрацьованої вистави.

Серед відомих моделей Шовкуненка і визначна балерина Скорульська, мистецтвознавець Лада Міляєва, яка входила до кола близьких художнику людей. Їхні образи також зберігаються в Херсонському художньому музеї.

Всі ці портрети свідчать про те, з якою повагою та сердечністю художник ставився до жінки, відображаючи в своїй творчості, перш за все, її душевну природу, жіночість та ті особисті риси, які допомагають жінці бути незрівнянною, коханою і привабливою у будь-якому віці.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця