Модні стандарти Пітера Лелі

14 вересня 1618 року у німецькому містечку Зост народився Пітер ван дер Фас, який згодом стане провідним англійським портретистом XVII столття і візьме ім’я Пітер Лелі.

Коли родина повернулася до Голландії (у Німеччині батько-офіцер служив у війську курфюрста Бранденбурзького), Пітер пішов в учні до гарлемського художника Пітера Франса де Греббера. У перших жанрових полотнах художника відчувається вплив Караваджо, але його портрети наслідують манеру Антоніса ван Дейка.

У 1637 р. Пітер ван дер Фас став майстром Гільдї Святого Луки в Харлемі та почав працювати самостійно. Можливо, саме у цей час і з’явився псевдонім Лелі (за іншою версією, це відбулось вже після переїзду до Англії). Ймовірно, це данина сімейній історії: геральдична лілія була зображена на фронтоні будинку в Гаазі, де народився батько художника.

Не варто дивуватися, що художник голландського походження став наймоднішим і найзатребуванішим портретистом Англії — у XVII столтті, як і раніше, тут надавали перевагу майже виключно майстрам-іноземцям, які вже завоювали славу на своїй батьківщині. В Англії працювали, зокрема, Ганс Гольбейн Молодший і Антоніс ван Дейк, який багато зробив для розвитку британського мистецтва.

Саме у рік смерті ван Дейка, в 1641 році, в Лондон приїздить мало кому відомий Пітер ван дер Фас. Йому пощастило опинитися в потрібний час в потрібному місці. Він досконало освоїв техніку голландського бароко, до якого в Англії ставилися з великою прихильністю, надихався творчістю ван Дейка і фактично заступив його місце, ставши наймоднішим художником-портретистом Англії.

Правду кажучи, писати портрети він не збирався, але його невеликі пейзажі та історичні полотна в Англії затребувані не були. Лелі навіть скаржився на англійців, що «вони хочуть мати лише нудні портрети самих себе або своїх коханок». І, виявивши неприбутковість монументальних жанрових картин, до яких лежала душа, присвячує себе мистецтву портрета, яким заробив чималі статки і зайняв гідне місце в історії мистецтв.

Пітер Лелі добре прижився при королівському дворі, був популярним за часів Карла І, Ричарда Кромвеля, Карла ІІ та мав численну клієнтуру. Замовлення сипалися на нього, як з рогу достатку, і незабаром він, наслідуючи приклад великого Рубенса, обмежується лише написанням облич і рук, доручаючи помічникам і учням своєї майстерні завершувати картину. Більше того, були розроблені схеми парадних портретів за номерами, що полегшувало помічникам підготовчі роботи. Замовні портрети часом відрізнялися лише різноманітними сукнями дам та деякими деталями — квітами або музичними інструментами.

Поточне виробництво портретів зробило Пітера Лелі одним із найпродуктивніших англійських майстрів XVII ст. У 1654 р. Лелі був названий «кращим художником Англії», у 1662-му отримав англійське громадянство, а незадовго до смерті, у 1679-му, навіть був посвячений у лицарі. Невдовзі після цього Лелі помер за своїм мольбертом в Ковент-Гардені, коли писав портрет герцогині Сомерсетської. По смерті художника залишилась велика кількість заготовок до протретів, які закінчували вже його учні і пускали у продаж.

Роботи Пітера Лелі, провідного репрезентативного парадного портретиста свого часу — це свідчення життя і звичаїв англійського двору епохи Реставрації. Його портрети є відображенням атмосфери фривольності і чуттєвості, витонченості манер і моди, що панувала при дворі. Перші красуні королівства потопають у майстерно виписаних розкішних атласних і шовкових шатах, прикрашених драпіруванням і коштовностями. Художник доводить будь-яку модель до модного стандарту при досить педантичній точності деталей.

«Віндзорські красуні», напевно, найзнаменитіша серія портретів Пітера Лелі. Колись вони прикрашали спальню королеви, а зараз їх можна знайти в Хемптон-Корті — палаці на березі Темзи. Та прекрасні жінки на портретах позбавлені індивідуальності — сукні та прикраси змінюються, але їхні обличчя написані немов під копірку. Бо кожна просила зробити її більш схожою на фаворитку короля, ба навіть більше — мріяла стати наступною фавориткою. Насправді, у ті часи портрет і не повинен був зображати схожість, головним у портреті було саме його існування.

Одна з перлин нашої музейної колекції — полотно «Дама з собачкою» авторства Пітера Лелі. Ця картина надійшла разом із колекцію Марії Корніловської, яку вона заповіла Херсонському художньому музею. «Дама з собачкою» дуже схожа на портрети «Віндзорських красунь». Але наші намагання знайти ім’я зображеної особи на картинах цієї серії успіхом не увінчались — надто вже схожі ці жінки з вищого світу.

Але серед жіночих портретів пензля Пітера Лелі є низка зображень Летиції Ізабелли Сміт, леді Робартес, пізніше графині Раднор. Вона справді схожа на «Даму з собачкою», але це питання потребує подальшого дослідження.

Лариса Жарких, наукова співробітниця