27 грудня музей приймав шановану гостю — саме в цей день херсонській художниці Олені Павлівні Рибальченко виповнилось 90 років. До цієї дати в музеї відкрилась експозиція «Художні співи Олени Рибальченко», яка налічує 69 робіт, подаровані музею від майстрині за довгі роки дружби. Привітати Олену Павлівну прийшли друзі, шанувальники її творчості, херсонські художники та представники херсонської громади. Захід, який вітальним словом відкрила директор музею, заслужений працівник культури України Аліна Доценко, відбувся у форматі дружньої зустрічі, де кожен з присутніх міг сказати кілька теплих слів та поділитись спогадами.

Привітати Олену Павлівну прийшли друзі, шанувальники її творчості, херсонські художники та представники херсонської громади. Захід, який вітальним словом відкрила директор музею, заслужений працівниккультури України Аліна Доценко, відбувся у форматі дружньої зустрічі, де кожен з присутніх міг сказати кілька теплих слів та поділитись спогадами.

Майстриня народилась 27 грудня 1928 р. в  місті Павлоград Дніпропетровської області. Закінчила  педучилище у Бородіні – селищі міського типу в Одеській області. Більше тридцяти років мешкала у Харкові, де працювала на станкобудівному заводі. Переїхала в Херсон на постійне місце проживання у 1984 р. У південному місті на Дніпрі і почалося її справжнє заняття малюванням, якому вона віддала своє серце. Першою спробою Рибальченко у живопису був пейзаж на балконній стіні у власній квартирі, про який схвально відгукнулися друзі та сусіди. Згодом Олена Павлівна починає писати олією сюжети на картоні.

Свої твори  спочатку нікому не показувала, проте доленосний випадок привів її до місцевого клубу художників-аматорів, де вона й почала брати участь у виставках. На початку 90-х років мисткиня  вже презентує свої картини в експозиційних залах  Херсонського художнього музею, а в 1993р. — в “Українському домі” у Києві на Всеукраїнській виставці художників-аматорів, де отримує диплом І ступеня. Так раптово, як і диво натхнення, прийшло її творче визнання.

Сьогодні творчий доробок Рибальченко налічує більше 500 живописних творів, які знаходяться у різних музеях країни, у художниці вдома або подаровані друзям, близьким та знайомим.

В Херсонському художньому музеї ім. О.О. Шовкуненка зберігається більше ста робіт майстрині, які є щедрим подарунком Олени Павлівни нашому місту. Вони присвячені українському селу, родині, коханню, природі. Їх гармонійно доповнюють полотна, в яких відбито образ нашого міста, що стало для художниці рідним.

Цікавою особливістю картин Рибальченко є тісний зв’язок з фольклором, поезією, піснею. Вона зображує народні гуляння, свята та звичаї, які були розповсюджені в Україні з давніх часів. Головні персонажі  картин майстрині — дівчата та парубки у національному одязі, які зустрічаються на побаченнях, мріють, сумують та радіють життю. (“Ой на Івана, та й на Купала…”, “А я щаслива, молода…”).

Сама художниця є успішною авторкою багатьох чудових віршів, присвячень, казок і притч, невеличких оповідань, в яких відображена народна мудрість, особистий життєвий досвід, віра у перемогу добрих сил, Божий суд та справедливість.  Кожна картина Рибальченко відзначається щирістю художнього вислову, піднесеним національним духом, безпосередністю образотворчої мови.

За задумом музейних співробітників, невелика виставка творів з музейного зібрання повинна стати своєрідним «вступом до мистецтва» для тих дітей та дорослих, які мають незначне уявлення про види і жанри образотворчого мистецтва. Окрім того, в експозиції репрезентовано декілька творів, які відвідувачі музею побачать уперше.

Мистецтво поєднує в собі багато видів творчої діяльності людини.  Серед них, перш за все, виділяють живопис, графіку, скульптуру, що разом із художньою фотографією становлять образотворче мистецтво. Сама ця  назва пояснює: це мистецтво, що творить образи, які ми можемо ба­чити очима. Тісний зв’язок з ним мають  декоративно-ужиткове мистец­тво та архітектура.

Кожен вид мистецтва говорить з нами по-своєму: графіка — мовою ліній, штрихів, темних і світлих плям (Шишкін І.І. Мурашник. 1885; Невідомий художник. Олександрійський театр у Петербурзі. ХІХ. Експонується вперше); живопис — феєрією кольорів та їх відтінків (Бобров В.О. Портрет співачки Лавровської. 188; Лагоріо Л.Ф. «Розвантаження пасажирського судна. Човен у морі. 1888; Верещагін П.П. Пейзаж в Балканах Друга половина ХІХ ст.); де­коративно-ужиткове мистецтво —  орнаментами, візерунками, символами, а крім того, майстри створюють речі не тільки гарні, але й корисні (Блюдо «Хліб та сіль» 70-ті рр. ХІХ ст. Фабрика Кузнєцова М.С. у Твері). Мистецтво скульптури вибирає своїм об’єктом переважно людину, іноді – тварину, значно рідше – натюрморт чи пейзаж. Персонажів своїх творів майстри втілюють у камені, металі, дереві тощо (Лансере Є.О. Святослав по дорозі до Царгороду.1886).

Станковий живопис (від слова «станок», «мольберт», на який ставиться приготована основа — картон, дошка, полотно для малювання картин) об’єднує твори самостійного значення, не пов’язані з архітектурним ансамблем. На відміну від монументальних творів, які є невід’ємними від стіни і частини будівлі,  живописні полотна можуть змінювати своє місце знаходження. Станковий живопис зародився в епоху Відроджен­ня. Але справжнього розквіту цей вид мистецтва набув, коли виникла техніка роботи олійними фарбами на полотні і майстри отримали можливість працювати над своїми картинами тривалий час.

До експозиції увійшли твори майстрів образотворчого мистецтва ХХ сторіччя, які належать до різних національних шкіл пострадянського простору. В своїх роботах вони демонструють особисте світобачення та власні засоби художньої виразності. Художники і скульптори  звертаються до різноманітних тем повсякдення, поетизують оточуюче їх життя, багато уваги приділяють красі рідної природи.

Мистецтво минулого віку – складний, неоднозначний, проте дуже плідний період в історії української культури, який залишив після себе цілу плеяду видатних майстрів образотворчого мистецтва. Один з них – Глущенко М.П., творчий доробок якого є неосяжним. Пейзажам   майстра притаманні яскрава живописна форма, насиченість повітрям й сонячним сяйвом. (З серії «Українські квіти». 1971).

В художній культурі  другої половини ХХ століття  Яблонська Т.Н. була незаперечним лідером не тільки на Україні, але і на усьому пострадянському просторі.  В її творчій спадщині відтворено понад півстоліття – ціла історична епоха. Яскрава своєрідність творів миткині породила вислів “феномен Яблонської”. Глядач постійно чекав на “нову художницю”. Тетяна Нилівна жодного разу не повторилась в своїх пейзажах. (Льон.1976; Осінь в Осокорках. 1976; Вечір в Толедо. 1980).

Поетична піднесеність, соковитість, яскравість живо­пису, життєвість образів і зв’язок художника з повсякден­ним бурхливим життям України характери­зують твори Шовкуненка О.О. Найбільших успіхів  майстер досяг у галузі портретного живопису. Він створив  цілу галерею портретів героїв війни і труда, письменників, поетів, художників, артистів, вчених, простих людей. Його твори відзначаються глибоко індивідуальною характеристикою портретованих і віртуозною майстерністю виконання. Митець знаходить для кожного портрета оригінальну композицію, відповідну характеристиці персонажа, а також своєрідні технічні прийоми виконання (Дівчини з козенятком. 1940). Життєрадісність і бадьорість властиві також його темпераментним натюрмортам (Натюрморт з гладіолусами. 1950).

В експозиції репрезентовано  полотна таких відомих українських живописців, представників закарпатської школи живопису,  як Бокшай Й.Й. (Село Домашино. 1969) та Коцка А.А. (Осінній вечір. 1985).

Художник  Ломикін К.К. – відомий український імпресіоніст доби соцреалізму, майстер олійного та пастельного живопису. Митець створив понад 300 чарівних композицій на тему балету. Присвячені артистам різних театрів – його роботи й дотепер захоплюють артистичною передачею пластики та витончених рухів балерин. («Балерина, яка зачісується» (1980).

Українську школу живопису репрезентовано також полотнами таких відомих митців як Шишко С.Ф.( Польові квіти. 1979), Сидорук В.Ф.  (Весняний дощ на Верховині. 1963), Столяренко П.К. (Іриси. 1959), Григор’єв І.П. (Команда фехтувальників. 1971), Оссовський П.П. (Словацька дівчина за шитвом. 1976) тощо.

Латиську школу живопису представлено невеличким вишуканим пейзажним полотном всесвітньовідомого живописця Пурвіта В.К., який є основоположником сучасного латвійського живопису. Не залишить байдужими яскраве життєстверджуюче полотно латвійської майстрині живопису Бумане Л.А. ( Студентське літо. 1975).

Філософським спогляданням пройнятий пейзаж « Виноградний сад навесні» (1972) Акопяна А.П., який є умовним, символічно-узагальненим образом північної Вірменії, відмінним від загальноприйнятого. Вірменську школу живопису представлено також полотном відомої майстрині Асламазян М.А. (Маски Замбії. 1972).  Художниця  дуже захоплювалася натюрмортом. У її роботах  особливо помітний її зв’язок  зі школою Мартіроса Сарьяна і вплив всесвітньовідомого живописця на композиції та колористичний лад  творів майстрині.

Азербайджанський живопис репрезентовано полотном Абдуллаєва М.Г. «Дороги» (1985). У творчості цього майстра  переважають ліричні мотиви. Художник відомий також як  майстер портретного живопису.  Середньоазійську школу живопису доповнює монументальне полотно туркменського майстра  Амангельдиєва  А.,  яке є яскравим прикладом суворого стилю, прийнятого у мистецтві радянської доби (Портрет хірурга Чари Байриєва. 1971).

Експозицію прикрашають полотно молдавського художника Греку М.Г, роботи майстрів Естонії Вялі В.М. та Карагодіна М.М.,  фантастичний в своїй витонченості пейзаж грузинського живописця Качкачишвилі О.В., наповнене радістю життя полотно казахського живописця Айтбаєва С.А., а також роботи відомих на пострадянському просторі скульпторів Алієва А.С., Богушевської Н.В., Геворкяна Т.Г., Іскандаряна Х.М., Нікогосяна М.Б, Протаса В.М., Сажиної Н.М. та інших.