Ім’я українського та російського живописця Віктора Івановича Зарубіна (1866-1928), дві роботи якого зберігаються у колекції Херсонського художнього музею, сьогодні мало кому відоме, хоча він був одним з найбільш багатообіцяючих куїнджістів свого часу.

Віктор Зарубін. Святогорський монастир. Дерево, олія

Шлях у мистецтво не став для Зарубіна легким. Він народився у Харкові, в родині відомого професора. За наполяганням батьків закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. Одночасно працював чиновником особливих доручень у Казенній палаті. Але в душі юнак мріяв бути художником, тому наперекір батькам відвідував художню студію.

Закохавшись в бідну дівчину, Зарубін вийшов у відставку і втік з нею в Париж, де вони й повінчалися. Три роки митець навчався в приватній Академії Родольфо Жюліано. Виставлена ним у Паризькому Салоні картина була продана в перший же день.

Після повернення до Санкт-Петербургу майбутній живописець став відвідувати майстерню Архіпа Куїнджі в Імператорській Академії мистецтв, яку надалі з успіхом закінчив, отримавши почесне звання академіка. На все життя Зарубін залишиться вірним своєму неперевершеному вчителю і згодом буде багато працювати у фонді Куїнджі.

Крім нормандських мотивів, які художник дуже любив писати, улюбленими сюжетами майстра були українські краєвиди з білими мазанками та наповнені тишею і гармонією монастирські пейзажі з самотніми фігурами ченців. Вони повторюються в різних варіантах і роблять його твори легко впізнаваними. В химерно вигнутих кронах і стовбурах дерев відчувається вплив модерну, а в декоративному розумінні кольору і деякій композиційній узагальненості – вплив Архіпа Куїнджі. Автор завжди підписував свої полотна, але рідко ставив дату, тому практично неможливо простежити хронологічну послідовність його численних робіт.

Віктор Зарубін. Каплиця Святогорського монастиря. ІІ полов. ХІХ ст. Полотно, олія

Художня спадщина митця досить велика. Його твори зберігаються в багатьох музеях и приватних колекціях. Хочеться сподіватися, що настане той час, коли творчість талановитого майстра буде гідно оцінена.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозиційного відділу

Херсонський обласний художній музей ім. О. Шовкуненка та Кафедра дизайну Херсонського національного технічного університету предтставляють онлайн-проєкт – персональну виставку Яни Маневої-Чупоської, дизайнерки та художниці з Північної Македонії

Девіз Яни Маневої-Чупоської: «Життя – це мистецтво, мистецтво – це життя», і своїми творами мисткиня представляє сатиричний погляд на актуальні події сьогодення.

Колекція екслібрисів Михайла Андрійовича Ємельянова, подарована Херсонському художньому музею, – це своєрідний літопис, де кожна графічна мініатюра – доля конкретної людини, розповідь про яку, на жаль, не завжди радісна: як мінімум, до половини власників книжкових знаків минулого століття життя поставилося дуже жорстоко. Серед них – Олександр Олександрович Тамарін-Мерецький (1882-1938).

Іван Шульга. На молочній фермі. 1933. Полотно, олія

Іван Шульга. Автопортрет з палітрою. 1931-40 рр. Картон, олія

Відомий живописець, графік, педагог, заслужений діяч мистецтв України Іван Миколайович Шульга – уродженець Херсонщини, який походить з простої родини трударів села Михайлівки Скадовського району. Його дитинство і юність пройшли в місті Скадовську, де він зробив перші спроби з малюнка у народній школі. Потім підробляв у місцевому трактирі, розписуючи підноси, пивні кухлі, тарілки, дерев’яні ложки.

На користь Шульги місцевою інтелігенцією на чолі із засновником міста – Сергієм Балтазаровичем Скадовським – було влаштовано благодійний концерт. У 1905 р. на зібрані гроші Шульга їде навчатися до Одеського художнього училища, де його викладачами стали кращі одеські майстри: Кіріак Костанді, Геннадій Ладиженський тощо. Відмінно закінчивши училище у 1911 р., художник був рекомендований до Санкт-Петербурзької Академії мистецтв без вступних іспитів. Там він потрапив до майстерні польського художника, академіка Яна Ціонглінського та передвижників – Творожнікова і Савинського.

У 1917 р., після завершення навчання, Шульга повернувся до Скадовська. З 1918 по 1922 рр. – жив і працював у Херсоні: розписував штандарти і прапори для однієї з частин Червоної Армії, створював революційні гасла та портрети Леніна. У 1921 р. викладав в Херсонській художньої студії, відкритій комітетом Народного освіти.

У 1922 р. художник переїхав до Харкова, де почав викладати у художньому інституті. У творчості Шульги в цей час переважали індустріальні та жанрові мотиви, присвячені селу та праці, художник охоче відтворював сюжети радянської історії та писав замовні ідеологічні картини. Працював також у газетно-журнальної графіці, створював поштові листівки, стінки для календарів, політичні плакати, ілюстрував книги.

Іван Шульга. Біля села Збур’ївка на Херсонщині. 1922. Фанера, олія

В колекції музею зберігається 20 творів Івана Шульги, більша частина яких створена у 30-і роки. Особливий інтерес сьогодні викликають роботи пропагандистського циклу в традиціях соціалістичного реалізму, де майстер оспівує працю рибалок, доярок тощо.

Іван Шульга. Рибалки на березі моря. 1932. Папір на картоні, олія

Як людина, яка цілком розділяла революційні принципи і гасла, Шульга героїзує перемоги Червоної Армії під час громадянської війни, фіксує заходи влади по ліквідації безграмотності на селі.

Іван Шульга. У сільському клубі. 1929. Картон, олія

Дівчата у червоних хустках – характерна прикмета часу, також у фокусі уваги митця. Захоплений революційним пафосом та утопічними ідеями радянського режиму, Шульга створює узагальнено оптимістичні, типові образи радянських людей, позбавлені індивідуальних рис.

Іван Шульга. Плоти. 1931. Полотно, олія

Разом з тим художнику особливо вдаються складні багатофігурні сюжетні композиції, в яких він вміло організує простір, переконливо відтворює ту чи іншу подію.

Іван Шульга. У риболовецькій артілі. 1954. Полотно, олія

Іван Шульга помер у 1956 р. і похований у Харкові. Іван Миколайович є почесним громадянином міста Скадовська (посмертно).

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Карпо Трохименко. Деснянський луг. 1956. Полотно, олія

Валентина Виродова-Готьє. Портрет художника Карпа Трохименка

Український живописець Карпо Дем’янович Трохименко (1885-1979) залишив по собі помітний слід у розвитку вітчизняної реалістичної школи живопису, поповнивши скарбницю українського образотворчого мистецтва своїм величезним творчим доробком.

Митець народився в с. Сущани на Київщині, в сім’ї сільського писаря.

Мистецьку освіту отримав у Київському художньому училищі, в якому навчався у таких видатних педагогів, як Микола Пимоненко, Іван Селезньов, Олександр Мурашко.

Деякий час набував майстерності у Московському училищі живопису, скульптури і архітектури, надалі – у Петербурзькій Академії мистецтв (майстерня видатного художника-баталіста Миколи Самокиша), яка під час Першої світової війни в повному складі (включаючи і Трохименка) виїхала на фронт для замальовок військових дій. Ця подорож збагатила молодих митців не тільки враженнями від безпосереднього знайомства з фронтовим буденням, але й умінням швидко виконувати замальовки і етюди. В будь-яких, навіть найскладніших ситуаціях, сидячи в окопах або землянках, чітко і правдиво фіксували вони те, що відбувалось поруч з ними.

На Кавказі Трохименко вперше потрапив в старовинне місто Ерзерум. Його тисячолітня історія, стародавні храми, мальовничі мечеті і мінарети вразили уяву майбутнього майстра, глибоко запали в його душу.

Карпо Трохименко. На засіданні Президії АН УРСР (етюд). 1942. Полотно, олія

Сюжетно-тематичні картини митець почав писати ще під час навчання в інституті, надихаючись творами своїх знаних вчителів.

Карпо Трохименко. Інтер’єр будинка батьків О. Довженка. 1965. Картон, олія

В дусі традиційного реалістичного побутового жанру виконано чимало його картин, в тому числі невеликі роботи «На засіданні Президії АН УРСР» (Етюд. 1942) та «Інтер’єр будинку батьків О. Довженка» (1965) з колекції Херсонського художнього музею, композиції яких – стримані за кольорами і просякнуті відчуттям зіткнення енергії творення з реальністю.

Пейзажі митця наповнені поетичними ритмами. Вони викликають неповторний емоційний відгук і народжують безліч майстерно відтворених відтінків настрою (На Дніпрі. 1947; Осінь. 1977). Карпо Трохименко постійно творчо розвивався, сміливо крокував шляхом пізнання.

Чудові роботи майстра знаходяться в художніх музеях, галереях і приватних колекціях в Україні та за її межами.

Карпо Трохименко. На Дніпрі. 1947. Полотно, олія

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозиційного відділу