Posts Tagged ‘ілюстрації’

«Що за дивна сила слова!» Поет очима Василя Касіяна

Написано lara в . Опубликовано в Статті

Шляхетна, освічена, волелюбна, незламна, вона стала символом мужності і боротьби. Іван Франко назвав її, жінку, наймужнішим поетом України. Не поетесою — поетом! Вона вболівала за свій «занапащений край» і обрала собі взірцем для наслідування образи Прометея, Спартака, Жанни д’Арк.

У зібранні Херсонського художнього музею є десяток ілюстрацій різних художників до творів поетеси. Але зараз звернемо увагу лише на дві роботи Василя Касіяна (1896-1976) — засновника художньої школи української графіки, майстра класичної європейської гравюри на дереві, блискучого ілюстратора, чия книжкова графіка увійшла в «золотий фонд» національної книги.

Інколи навіть не віриться, що художник проміняв життя у Празі, де він здобув художню освіту, отримав європейське визнання, обіймав добре оплачувану посаду викладача, на радянську реальність, на, як виявилось, отії «золоті кайдани». А, з іншого боку, тоді, мабуть, і не могло бути інакше: у свідомості Василя Касіяна завжди домінував ідеал української культури. Він повернувся, бо прагнув працювати для рідного народу. І працював, часом віддаючи данину радянській системі. Серед найяскравішої мистецької спадщини майстра — низка ілюстрацій до української класики.

«Захоплено думаю про велич української класичної літератури, про її талановите слово, як і талановитий наш народ. Художник має велике щастя знаходити в цьому слові теми для правдивих сюжетів і вкладати в них душу…» – писав Василь Касіян.

Митця приваблювала література, що відображує дух волелюбності українців. Саме такими і були для Касіяна твори Лесі Українки, які, за словами самого художника, «сповнені ідей для створення великих циклів ілюстрацій».

Звісно, що пройти повз образ самої «Доньки Прометея» митець не міг — її доля, її творчість, її сила духу вражали її сучасників і продовжують вражати тих, хто хоча б трошечки занурився в її поезію та біографію. Леся Українка Касіяна — зовсім не ікона, вона жива жінка, замислена, з тугою і болем в очах, і водночас з якоюсь нежіночою силою.

Василь Касіян. Леся Українка. 1946. Папір, офорт.

«Я показував Лесю Українку сильною, мужньою і як крицевою зброєю було її слово, змальовував красивою…», — зізнавався художник.

Але насправді він не прикрашав поетесу, не «декорував», не додавав «українськості». Може, його Леся і не дуже схожа на тиражовані портрети, до яких ми звикли (роботи Василя Касіяна ніколи не мали ознак фотографічності й натуралізму, та й кого зараз цікавить фотографічна точність — для цього є світлини), зате от він — її характер, її єство, без фальші та лоску.

До поеми Лесі Українки «Давня казка» (1893), яку вона написала у двадцятидворічному віці, митець звертався неодноразово — і у 1950-ті, і у 1970-ті роки. Очевидно, що для художника тема, яка все життя хвилювала поетесу — поет і народ, — була близькою та болючою, бо без демонстрації прихильності до влади вижити у лещатах країни соціалізму було неможливо.

Так, він був свого роду «прапором» радянської держави — знаний художник європейського рівня віддав перевагу життю в соціалістичній країні. Для нього не шкодували звань та нагород — саме Касіяну першому з митців присвоїли Шевченківську премію, він став головою Спілки художників України, Героєм Соціалістичної Праці, депутатом Верховної Ради, академіком. Але він, як і багато інших офіційних митців, залежав від державних замовлень і був вимушений палко oспiвувати «соціалістичні перетворення» в країні, щоб пересічні громадяни повірили, що «жити стало краще, жити стало веселіше». Раніше, живучи у капіталістичній країні, він сприймав СРСР як втілення своїх заповітних мрій. Натомість на власні очі побачив голод, сам тяжко пережив його. І після голодомору, на виставці в 1936 році, художник насмілився експонувати свій дереворит «Голод», за що мало не поплатився життям. Після того у шафці біля чорного ходу квартири він завжди тримав вузлик з одягом і сухарями – про всяк випадок… Він вижив, не був ув’язнений, але у 1937-му його таки звільнили з роботи як «ворога народу».

Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті.

Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки.
Золоті надіть кайдани.

Василь Касіян. У в’язниці. Ілюстрація до поеми Лесі Українки «Давня казка». 1970. Папір, офорт

На офорті 1970 року «У в’язниці» образ ув’язненого поета, який не припав на пропозицію графа-деспота стати його придворним співцем, випромінює світло. Увага художника прикута до сивого старця, якому тюремні стіни не заважають творити, адже це момент народження палкого поетичного слова. І замислений погляд поета, так схожий на погляд самої Лесі Українки з портрета, виконаного Василем Касіяном.

Та й в темниці буду вільний, –
Маю думи-чарівниці,
Що для них нема на світі
Ні застави, ні границі.

Максим Рильський присвятив Василю Касіяну вірша на його 50-річчя, де є такі рядки:

Що з серця йде, те вічним стане,
В століття переллється мить.
Служи народу, Касіяне,
Йому бо тільки й варт служить.

На жаль, художник, відданий своєму народу, робити це міг не завжди… І знаходив віддушину у зверненні до української класики, зокрема, до творів Лесі Українки, з її мужнім правдивим словом і щирою любов’ю до України.

Лариса Жарких, наукова співробітниця

«Книжковий організм» Сергія Адамовича в ілюстраціях до «Землі» Ольги Кобилянської

Написано lara в . Опубликовано в Статті

Серед багатої колекції книжкової графіки музей має серію ілюстрацій до повісті Ольги Кобилянської «Земля», яка стала першим символістським твором в українській літературі — це кольорові ліногравюри Сергія Адамовича, створені у 1960 році.

Сергій Тадейович Адамович (1922–1998) — відомий український і латиський художник, Заслужений діяч мистецтв України, Член Національної спілки художників України. Його ім’я належить до плеяди тих молодих зухвалих митців, чиї книжкові ілюстрації кінця 50-х – початку 70-х привели до оновлення і справжнього тріумфу української графіки. А в Україні книжкова графіка завжди була на високому рівні!

Випускник Київського державного художнього інституту (живописна майстерня Олексія Шовкуненка), Сергій Адамович раптово змінює напрям своєї творчості – і починає працювати в графічному мистецтві, насамперед, у сфері книжкової ілюстрації. Перші спроби відбулися ще під час навчання — студентом він почав співпрацювати з київськими видавництвами. Захопився — і досяг вражаючих успіхів. Робив чудові ілюстрації до книг українських та російських класиків. До речі, деякі дослідники вважають, що ілюструвати класичну літературу складніше, тому за цю справу брались лише ті майстри, які дійсно впевнені у власних творчих силах.

У графіці Адамовича відчутний вплив живопису (і це не дивно, якщо вчителем був сам Шовкуненко!). Художник мислить як живописець, тому активно включає у свої графічні твори колір та його декоративні можливості, постійно шукає нові засоби створення образів. Зокрема, він одним із перших, ще наприкінці 1950-х, звертається до ліногравюри в створенні ілюстрацій – а у 1960-ті лінорит вже стає улюбленою технікою українських книжкових ілюстраторів.

Як наслідок творчих пошуків Сергія Адамовича виник цикл ілюстрацій до повісті Ольги Кобилянської «Земля», що приніс художнику справжній успіх і визнання. Книга видавництва «Дніпро» вийшла 1960-го як подарункове видання до Декади української літератури і мистецтва у Москві, а 1971-го її перевидали з деякими правками та доповненнями ілюстративного ряду.

Гарна робота молодого митця не залишилась непоміченою, і у 1961 р. на третьому Всесоюзному конкурсі художнього оформлення книг була удостоєна диплома І ступеня і отримала схвальну оцінку. І досі ілюстрації до повісті Ольги Кобилянської «Земля» вважаються одними з кращих робіт у творчості Сергія Адамовича.

Ліногравюри Адамовича декоративні і в той же час гостро графічні, головна роль в них відводиться плямі та силуету. Контрастність ілюстрацій підкреслює драматичність сюжету. А емоційність літературного твору художник майстерно передає через надзвичайно виразну портретну галерею головних героїв, в яких розкриваються їхні характери. Сергій Адамович залюбки звертається до асоціацій, символів, метафор, але його асоціативний ряд, його символи зрозумілі читачеві, бо ясні та не переускладнені.

Працюючи над ілюстраціями до «Землі», Адамович, фактично, створював цілісний «книжковий організм». Його ілюстрації вважаються прикладом ідеальної співпраці художника з літературою. Адамович не вступав в конфлікт з письменником, не «доповнював», не «поглиблював», не «осучаснював» текст – але й не перекладав механічно літературний твір мовою графіки. І в кожному випадку знаходив потрібний ключ для розуміння образів і поетики твору.

Лариса Жарких, наукова співробітниця

«Григорій Сковорода». Графічні образи Рюрика Браїлова

Написано lara в . Опубликовано в Статті

До 300-річчя від дня народження видатного українського філософа, богослова, поета Григорія Сковороди

У дні вшанування 300-річчя Григорія Савовича Сковороди, видатного українського філософа і культурного діяча, розглянемо графічні роботи херсонського майстра офорту Рюрика Браїлова, який висловив своє ставлення до цієї важливої історичної постаті у своїх творах.

До 90-річчя від дня народження Іллі Глазунова

Написано lara в . Опубликовано в Статті

10 червня 2020 року виповнюється 90 років від дня народження майстра історичного та монументального живопису, неперевершеного ілюстратора творів класичної літератури Іллі Глазунова.

Ілля Сергійович Глазунов (1930-2017) – художник, навколо імені якого ось уже кілька десятиліть не вщухають суперечки. Захоплення публіки завжди супроводжує гостра критика. Але, незважаючи ні на що, інтерес до творчості цієї непересічної людини не слабшає.

При широті погляду, при всій різноманітності тем і образотворчих засобів, високій майстерності живописця, своєрідності малюнка і колориту, головне у творчості Іллі Глазунова — цілісність сприйняття світу, його філософський, ідейний порив, натхненність. Роботи майстра висвітлені відблиском вогню, який горів в його душі, направляючи плин думок…

Майбутній митець народився в Ленінграді. Його батьки та інші родичі загинули від голоду в блокаду. Хлопчикові вдалося вижити і в кінці війни він повернувся з евакуації в рідне місто.

В молодості починав писати у звичайному для свого часу жанрі соціалістичного реалізму. Ілюстрував твори багатьох класиків російської літератури. Перша виставка творів живописця відбулася в 1957 р. в Москві. Істотну допомогу молодому художнику в його становленні надав поет Сергій Михалков, якого Глазунов завжди згадував з вдячністю.

Починаючи з другої половини 1950-х рр. перейшов до офіціозного парадного портрету — зображеннь політичних керівників, радянських вождів, голів інших держав, коронованих та впливових осіб, зірок мас-культури. Створив художнє оформлення до постановок опер «Сказання про невидимий град Кітеж і діву Февронію», «Князь Ігор», «Пікова дама».

Твори Іллі Глазунова легко впізнавані і в той же час дуже суперечливі. Їм властиві надмірна алегоричність, прикрашання і деяка солодкуватість. Гігантоманія полотен митця завжди викликала багато нарікань.

Творчість Іллі Глазунова в колекції Херсонського художнього музею представлено графічним твором «Грушенька на суді» — чудовою ілюстрацією до роману Федора Достоєвського «Брати Карамазови».

Федір Михайлович Достоєвський – улюблений письменник Іллі Глазунова. Жвавий інтерес до його особистості та спадщини художник проніс через усе своє творче життя. Він створив великий цикл, присвячений персонажам творів Достоєвського, серед яких Грушенька – «образ вічної жіночності», якою наділяв літературних героїнь Достоєвського Глазунов. Вона загадкова, як загадкова взагалі душа жінки. Художник намагається уявити складний душевний світ Грушеньки — пристрасної і сильної натури. Образ жінки емоційно насичений, точно відповідає літературному опису і сприймається як самостійний художній твір.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозіційного відділу