В експозиції представлено твори декоративно-ужиткового мистецтва з колекції Херсонського обласного художнього музею ім. О.О. Шовкуненка. Виставка присвячена 30-річчю Незалежності нашої держави й дає уявлення про різні види та напрями української народної творчості.

Основою та невичерпним джерелом декоративно-ужиткового мистецтва є старовинні традиції, пісні та фольклор. Мистецтво кожного майстра завжди пов’язане з реальною дійсністю, яку він витворює в індивідуальній формі. Велич і краса природи, закони безперервного оновлення життя, уявлення про добро і зло знаходять своє втілення у ритмах і формах, багатстві колірних сполучень керамічного посуду й народного розпису, різьбленні по деревині, склоробстві, виробництві порцеляни тощо. Народному і професійному мистецтву притаманні декоративність, стилізація зображень, узагальненість образів, композиційна ясність. Особливість пейзажу, рослинного та тваринного світу, природні ресурси обумовили виникнення осередків ужиткового мистецтва в різних регіонах нашої держави.

У числі творів зібрання Марії Корніловської, яке музей отримав за заповітом колекціонерки, є порцелянова скульптура Павла Каменського «Аварка», яка виготовлена на Імператорському порцеляновому заводі і належить до відомої серії «Народності Росії».

Порожній вазі все одно до нас.
В ній квіти гинуть, в ній весна вмирає.
Порожню вазу хтось бере до рук,
Милується і в ній самій красу шукає…
Невідомий автор

На виставці представлені вази з колекції Херсонського художнього музею. Наявність в експозиції експонатів, виконаних в різні часи на керамічних і скляних підприємствах України, Росії, країн Європи та Азії, дає можливість, правда, дуже коротко і неповно, ознайомитися з історією появи вази як витвору мистецтва і одночасно утилітарного предмета, дуже необхідного в нашому побуті.

Косів – найбільший центр керамічного виробництва на Гуцульщині, де мистецтво гончарства, зберігаючи традиції й стиль старовинних майстрів, переходило від покоління до покоління як спадщина. Завдяки своїй образній мові, трактування форм виробів та їхньому декоруванню, притаманному лише даному регіону, косівська мальована кераміка є відображенням душі Гуцульщини та її етносу.  Свою назву отримала від місця її створення – міста Косова на Івано-Франківщині, околиці якого багаті на глину. Гончарство тут було одним із основних ремесел, що дозволило місцевим майстрам розвити свій унікальний стиль.

Галина Волощук. Ваза. Стефанія Волощук. Глечик.

Для кераміки Косова характерні усталені традиції технологій виробництва, насамперед це підглазурний розпис із дворазовим випалюванням. Техніки оздоблення гуцульської кераміки – «ритування» або «гравірування» є унікальними. Народними майстрами застосовується широкий спектр геометричних і рослинних мотивів, а також сюжетні розписи, що відображають живу природу та навколишній світ. Гончарі та художники славетного регіону виготовляли й розписували найрізноманітніші предмети: посуд, свічники, облицювальну плитку, фігурки людей і тварин тощо. Кольорами косівської кераміки є жовтий (сонце), зелений (жива природа), коричневий (земля), іноді синій (небо), що ефектно виділяються на жовтому або білому тлі, злегка з ним контрастуючи. Школа косовської кераміки виникла й розвивалася завдяки таким майстрам як Петро, Михайло та Йосип Баранюки, Павлина Цвілик, Гнат Кощук, Михайло Білецький, Надія Вербівська, Ганна Рощиб’юк, Стефанія Волощук (1928-1985) та Галина Волощук. (1931 р.н.).

Стефанія Волощук. Графін

Майстриня художньої кераміки Стефанія Михайлівна Волощук народилась в м. Косів. Гончарству навчалася у батьків, відомих майстрів Ганни та Михайла Рощиб’юків. Працювала на Косівській фабриці художніх виробів, а також у Художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР. Разом з чоловіком створювала вироби, декоровані у техніці ритування (на побілкованій поверхні виробу шилом або цвяхом продряпують неглибокий контурний малюнок, який після випалу дає ще один колір — цеглястий). Її орнаментальні композиції складаються з двох ярусів рослинних мотивів, доповнених геометричними елементами. Учасниця міжнародних художніх виставок.

Галина Волощук – дочка відомого косівського майстра Казимира Волощука. На жаль, факти з її біографії практично невідомі. Всі вироби майстриня виготовляла мальованими і полив’яними. Для оздоблення використовувала переважно жовте, зрідка — коричневе тло. Форми її виробів – народні, часто доповнені виразними пружками. Вишуканості виробам Галини Волощук надає багатий орнамент, який лягає на всю їхню поверхню.

У 2014 р. косівську кераміку номінували до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозіційного відділу

Новий рік художній музей ознаменував відкриттям виставки «Керамічна казка» – унікальної колекції виробів третьої чверті – кінця ХХ ст. двох старовинних російських гончарних промислів «Гжель» і «Димківська іграшка» та порцеляни відомих українських заводів. Загалом, експозиція налічує 147 експонатів.

Фарфор відомих українських заводів

Випуск порцеляни в Україні вперше було розпочато наприкінці XVIII століття. Розвитку фаянсової й порцелянової справи сприяли великі поклади каоліну на Волині та Чернігівщині. У цих місцях і будувались заводи.

В експозиції представлено як авторські вироби – унікальна колекція «Цирк» творчого подружжя Зяблових, статуетки всесвітньо відомого українського скульптора-фарфориста Владислава Щербини – так і вироби таких заводів, як Полонський, Київський експериментальний та Слов’янський керамічний комбінат. Достатньо одного погляду на цю тендітну та вишукану малу пластику, щоб назавжди полюбити порцеляну – один із найвитонченіших різновидів художньої кераміки.

Гжель

Гжель — всесвітньо відомий російський народний промисел, один з провідних центрів виробництва художньої кераміки.

Класична порцелянова гжель вирбляється з білої глини з великою домішкою каоліну. Саме така, в основному, видобувається тільки у Підмосков’ї. Традиційна гжельска порцеляна з монохромним підглазурним розписом кобальтом має характерну вишукану біло-синьо-блакитну кольорову палітру і є однією з найбільш відомих в світі.
В експозиції представлені авторські роботи відомих майстринь промислу – Людмили Азарової (саме її розпис визначав свого часу «обличчя» Гжелі) та Ніни Квітницької, які вражають своєю фантазією і вмінням поєднувати утілітарні функції виробу з його художнім оформленням.

Поряд з біло-синьою порцеляною в експозиції репрезентовано кольорову високоякісну гжельську майоліку з дивовижною та життєрадісною барвистою палітрою розпису, для якого майстрами використані натуральні ангобні фарбники з різнокольорової глини. Вироби виконані в народному стилі, в кращих традиціях старовинного промислу. Особливо звертають на себе увагу твори Юлії Петліної – однієї з провідних художниць гжельського промислу, роботам якої притаманні невгамовна фантазія і вишуканість малюнку.

Димківська іграшка

Димківська іграшка – один із найстаріших і всесвітньо відомих народних художніх промислів Росії, що виник в XV-XVI ст. Його витоки поринають в давнє минуле і пов’язані з місцевим в’ятським святом «Свистопляски» або «Свистунії». Народна іграшка з червоної глини – це узагальнена скульптура, близька до народного примітиву, у вигляді білих фігурок, розписаних багатокольоровим геометричним орнаментом. Це традиційні вершники, півні, індики з розкішними віялоподібними хвостами, «барині» в дзвіноподібніх спідницях з високими кокошниками тощо. Є і багатофігурні композиції: хатки, каруселі, крамниці.

В експозиції представлені роботи багатьох майстринь, в тому числі Валентини Племянникової, Галини Баранової, Лідії Фалалєєвої. Стиль кожної художниці можна визначити безпомилково.

У декоративно-прикладному мистецтві художня кераміка займає одне з провідних місць і в кращих своїх зразках поєднує високі досягнення у технології з високохудожністю творів мистецтва.