Картину Івана Лободи “Вишивальниця” Херсонський художній музей отримав у 1981 році від Дирекції виставок Спілки художників України. Полотно часто експонувалось, але донедавна було невідомо, хто саме зображений на ньому. Дізнатися допоміг випадок — і виїзна виставка.

З 2019 року в головній адміністративній будівлі області триває виставковий проект «Мистецтво на зламі тисячоліть», координатором якого є Херсонський художній музей. “Вишивальниця” стала одним з експонатів виставки на поверсі облради. В дівчині на картині Василь Зеленчук, перший заступник голови облради, несподівано впізнав свою троюрідну сестру.

«Така зустріч через 50 років була для мене і хвилюючою, і якоюсь невеличкою пригодою», – зізнався пан Василь. І розповів цікаву історію.

Виявляється, Василь Зеленчук — з родини репресованих. Його діду свого часу розстріл замінили на 15 років каторги, а всю родину заслали до Хабаровського краю. Згодом вони перебралися до Іркутської області, а коли дідусь помер, у 1970 році батько вирішив покинути Сибір і перевезти всіх до Криму. Але спочатку переїхали в селище Кривопілля на Івано-Франківщині, бо звідти їхнє коріння.

“Близько місяця я жив у своєї тітки, двоюрідної сестри моєї мами, – розповідає пан Василь. — В неї було двоє дітей — 19-20-річна Катя і Іван, старший за мене на 2-3 роки. Катя дійсно була красивою дівчиною, гарнішою, ніж на картині. На моїх очах все і відбувалося: разів 5-6 приїздив художник, йому тоді було років під 40, невисокого зросту, худенький, ми з ним навіть потоваришували, він пригощав мене цукерками. Катю наряджали в гуцульський одяг, і він її малював. Картину я бачив майже готовою, раніше вона називалась “Гуцулочка”. Потім більше її я ніде не зустрічав”.

Також пан Зеленчук багато розповідав про фантастичну природу Верховини, яка знайшла своє відображення на полотні. Навіть показував, де схил, де гори, де річка…

Катерині Вережак зараз вже під 70 років, вона усе життя працювала в універмазі “Верховина”. А мати Катерини була знаною вишивальницею, до речі, в руках дівчина тримає її шиття. Вишивкою в тій місцині займалися споконвіч, Василь Зеленчук розповідає, що в домах там не тільки вишиті рушники – навіть штори вишиті.

Ім’я Івана Лободи (до речі, він учень Олексія Шовкуненка, Заслужений художник УРСР) більше відоме саме на Івано-Франківщині, де він працював дуже багато часу, і незважаючи на полтавське походження, його вважають художником саме івано-франківським. Портретист працював над типажами українців, відомих людей або представників різних місцин України. На Івано-Франківщині він шукав типовий образ гуцулки. Відтепер ми знаємо, що для картини “Вишивальниця” художник портретував красуню Катерину Вережак, доньку знаної вишивальниці з села Кривопілля Верховинського району Івано-Франківської області.

Іван Лобода. Вишивальниця. 1971. Полотно, олія

Лариса Жарких, наукова співробітниця

Володимир Чуприна. Спокій. 2006

В Херсонському обласному художньому музеї ім. О.О. Шовкуненка відкрита персональна виставка творів «Володимир Чуприна: Повертаючись до джерел». В експозиції репрезентовано 40 робіт художника різних років з колекції музею.

Ім’я Володимира Григоровича Чуприни, народного художника України, мистецтвознавця, почесного академіка Національної академії мистецтв України, професора кафедри образотворчого мистецтва Херсонського державного університету, члена Херсонської обласної організації НСХУ — найвідоміше на мистецькому небосхилі Херсонщини. Він був одним з ініціаторів відкриття Херсонського обласного художнього музею і присвоєння йому імені народного художника СРСР Олексія Олексійовича Шовкуненка, працював у Товаристві охорони пам’яток, багато років очолював Херсонське обласне управління культури, надаючи всіляку підтримку музеям, театрам, бібліотекам, окремим культурним діячам і творчій молоді.

Володимир Григорович народився 11 серпня 1940 р. в с. Хорли Каланчацького району Херсонської області. У 1953 р. став учнем Республіканської художньої школи в Києві, потім, за порадою свого вчителя – Олексія Шовкуненка – закінчив мистецтвознавчий факультет Київського художнього інституту. Свою першу персональну виставку Чуприна організував у 1985 р. Це були акварелі, що визначили його подальшу прихильність цій техніці. Творчий почерк художника, підкреслена індивідуальність його творів з перших хвилин захоплюють глядача.

Володимир Чуприна. Плин часу. 1997

В колекції музею всього зберігається 57 робіт Володимира Чуприни, які були придбані музеєм та подаровані автором. Це монолітні пейзажі Станіслава, віковічні ліси, велетенські стіни середньовічної архітектури, пірамідальні тополі, що несуть в собі міць рідної землі, її цілющу силу. Його роботам притаманні кристалічна ясність форм і конструктивність малюнка. Кожна прозора пляма акварелі має свою фактуру, свій примхливий візерунок, який передає матеріальність предметів. Своєрідні творчі прийоми монотипії роблять його роботи особливо впізнаваними.

Володимир Чуприна. Виноград. 1987

Володимир Григорович невпинно вдосконалює свою майстерність. Його ранні, іноді скупі, майже монохромні за колоритом роботи 80-х років змінилися повнозвучними акварелями другої половини 90-х та початку 2000-х, коли сонячні промені пронизують строгі метафізичні форми. Творчість художника розвивається по шляху більшої правдивості, переконливості, при цьому не втрачаючи своєї самобутності.

Володимир Чуприна. Півонії. 1990

Світовідчуття Чуприни відрізняється завидною постійністю і цілісністю, про це свідчить тематичний ряд і образна побудова його робіт. Природа Херсонщини, Чернігівщини, Криму дарує безліч чудових мотивів для втілення. Але майстер не фіксує зовнішні ефекти стихій і явищ, він філософ-романтик, зайнятий розумінням вічного в природі. Тому такими епічними виглядають його акварелі: споконвічними здаються камені гірського потоку, цілющою вода в струмку, нерозпаханим степ. Тяжіння художника до «великого стилю», до монументальної формі знаходить відображення у створенні архітектурних видів. Особливе почуття пластичності і об’єму допомагає не тільки правильно зафіксувати особливості старовинних церков, фортечних споруд, а й передати їхній вік, дух часу, притягальну силу пам’яток духовного життя людства.

Володимир Чуприна. Дачка. 2000

Мистецтво і творчість збагачують наш світ. Володимир Григорович Чуприна увійшов в історію Херсонщини як активний громадський діяч і як самобутній художник.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

В експозиції представлено 40 графічних творів відомого херсонського майстра акварелі, Народного художника України, почесного академіка Національної академії мистецтв України, професора, педагога, мистецтвознавця Володимира Григоровича Чуприни.

“Сину мій, лелече, перебиті крила,
я тебе для щастя-світла народила,
підніми до мене невеселі очі,
день настане – лунко в небо заклекочеш.
Ну а доки день той ще до нас далеко,
я для тебе – крила, сину мій, лелеко…”
(Рядки з вірша, написаного невідомою мамою дитини-аутиста)

В Херсонському художньому музеї півтора роки відбувався освітній проект «Музейна педагогіка для дітей з аутизмом», завдяки якому діти долучилися до знайомства з мистецтвом через виставки, а також на заняттях в музейній вітальні виконували творчі завдання з дрібної моторики. Як продовження цього проекту 2 квітня, у День розповсюдження інформації про проблеми аутизму, планувалося відкрити виставку малюнків дітей з аутизмом під назвою «Країна кольорових пазлів». Карантин відтермінував старт цього проекту, але не скасував.

В експозиції представлено 39 творів живопису і графіки, переданих Об’єднанням професійних художників Ізраїлю в дар Херсонському обласному художньому музею в ознаменування 135-річчя від дня народження Олексія Олексійовича Шовкуненка. Цей щедрий подарунок розширить уявлення херсонців і гостей нашого міста про минуле Землі Обітованої і сьогодення Ізраїлю як країни, зацікавленої в розвитку дружніх відносин з усіма молодими державами, що з’явилися на пострадянському просторі. Для Ізраїлю – в рамках існуючої моделі міжнародних відносин – це закономірно, оскільки кожен п’ятий громадянин цієї країни має коріння, які тісно пов’язують його з містами і селами країн Східної Європи.