Про історію вчорашніх днів можуть розповісти не тільки кінохроніка й архіви. Жива пам’ять Другої світової війни відображена в малюнках тих художників, хто, відклавши пензель і фарби мирних часів, знаходячись в окопах разом з солдатами, розчерками сухого і жорсткого олівця відображав сувору правду фронтового життя.

На виставці представлені роботи херсонських художників Івана Ботька та Бориса Лавриненка. В їхніх олівцевих і акварельних малюнках відчутна особлива переконлива сила, живий, напружений нерв.

Ледь людство навчилося виробляти найпростіші тканини й шити найневигадливіші шати, одяг став не тільки засобом захисту від негоди, а й символом складних явищ соціального життя, які знайшли відображення у творах мистецтва.

Кожна нація, у будь-яку історичну епоху, сповідувала тенденції саме своєї власної моди, що з плином століть еволюціонувала під впливом культурних контактів, вдосконалення технологій та розширення торгових зв’язків. У порівнянні з іншими видами мистецтва, мода має унікальну можливість широко і майже миттєво реагувати на події в житті того чи іншого народу, а також на зміну естетичних та ідеологічних течій в духовній сфері.

Фотопроєкт під егідою Генерального Консульства Республіки Польща в Одесі підготовлено на основі архівних фотодокументів Інституту національної пам’яті Республіки Польща

Коли я предстану перед св. Петром і той запитає, як про мене доповісти, я відповім: «Я ламав молотом окови неволі, водив поляків у гори й на море, щоб вони стали тверді, як граніт, а душі мали чисті й глибокі, як море.
Маріуш Заруський. Серед вихорів і хвиль. 1935 р.

Маріуш Заруський – бригадний генерал Речі Посполитої, невтомний громадський діяч, вихователь і друг молоді, моряк, альпініст, а також мандрівник, фотохудожник, живописець, піонер лижного спорту, автор віршів і оповідань, публіцист. Він народився 31 січня 1867 р. у маєтку Думанів на Поділлі. Його батько Северин Заруський був орендатором маєтку, отримував доходи від врожаю пшениці, тютюну й цукрового буряку. В родині Заруських було три сина: Станіслав, Болеслав і Маріуш. Першу освіту вони здобули вдома. Потім Маріуш розпочав навчання у приватній школі у Могилеві-Подільському та державній гімназіі Кам’янця-Подільського, де потрапив під вплив свого дядька Юзефа, борця за незалежність Польщі. Там Маріуш встановив контакти з російськими революціонерами.

Херсонський обласний художній музей ім. О. Шовкуненка та Кафедра дизайну Херсонського національного технічного університету предтставляють онлайн-проєкт – персональну виставку Яни Маневої-Чупоської, дизайнерки та художниці з Північної Македонії

Девіз Яни Маневої-Чупоської: «Життя – це мистецтво, мистецтво – це життя», і своїми творами мисткиня представляє сатиричний погляд на актуальні події сьогодення.

До дня народження майстра

У 2015 р. в Херсонському обласному художньому музеї ім. О.О. Шовкуненка більше трьох місяців тривав резонансний виставковий проект Народного художника України Анатолія Мельника «Мамайчуки. Погляд поза часом». Після виставки художник передав в дар музею драматичне за змістом живописне полотно «Порятунок».

Анатолій Мельник. Порятунок. 2009. Полотно, олія

Анатолій Мельник – художник великого формату, передусім, як майстер монументального образу, митець-філософ, правдивий аналітик культурологічного простору, так і як живописець, що обирає відповідний стиль для втілення свого задуму. Його художня промова, як мистецький пазл, є міксом різного типу художніх елементів. Сучасні алюзії, історичні ремінісценції, подвійна свідомість, навіть передбачення, позбавлені пафосності, складають його холодний, надто тверезий, логічно вибудуваний мистецький образ.

Мамайчуки (ця назва походить від імені легендарного козака Мамая) – дотепна авторська знахідка, уособлення українського народу. Хто він, козак Мамай? В народній картині – козак-вояка, що грає на бандурі – типове ставлення українців до метафізики буття, уособлення української ментальності. З іншого боку, це той героїчний дух предків, який боронив землю, оселю, родину. Розміщення такого зображення на стіні в кожній сільській хаті було підтвердженням наявності своєрідного культу.

В картинах Анатолія Мельника Мамайчуки – це потік історично забарвленої художньої свідомості автора, яка волає про трагічну долю українського народу, але без надриву і закликів, а як константа, що віддзеркалює цю даність в іншому вимірі, безпристрасній історичній перспективі, з’єднуючи таким чином минуле та майбутнє. Сучасність – жорстка, конкретна і свідома, неприхована художніми ефектами, яка наче зібрана з осколків протиріч – це підтекст творів Мельника, який відкритий до глядача, дискусії, діалогу.

Тоді в чому відображений особистий погляд автора, його ставлення до тієї невигаданої, болюче гострої сучасності? Відповідь на це питання лежить в площині того ж образу, який постає з картини. Художник начебто розчиняється в гучному племені мамайчуків, історичних нащадків загадкового пращура – невідомого козака Мамая, бо він також до них належить, і його ставлення – це погляд на себе із себе, з глибини свого родоводу. Саме тому він має право на іронію, бо це самоіронія, має право на гротеск, бо це є рефлексією на власне існування у світі.

Контрастне поєднання досить зрозумілого сучасного підтексту та площинно-узагальненої, лапідарної форми, що тяжіє до стилю монументального живопису – цікаве явище в розвитку українського мистецтва ХХ ст., яке ми можемо споглядати ще у «бойчукістів». Проте бажання автора саме так поєднати в своїх творах зміст та його втілення свідчить про намагання адекватно відобразити неоднозначність нашого суспільства, позначеного постійним стиканням взаємовиключних змістів, ідей, думок.

Вигідно відзначаються композиційні рішення автора, дуже влучно вихоплені типові ракурси чисельних фігур, які рухаються, діють, гуркотять в історичному процесі, лунають у часі. Справляє враження вишуканий лінійний ритм композиції, виразність силуетів, співвідношення головного цілого і суворо підпорядкованих тому окремих деталей.

Особливо привертає увагу колористична побудова творів, в якій зосереджена вся емоційна напруга образів, драматизм чи, навпаки, сатиричний запал картини. З іншого боку, відчуття гармонії поєднаних разом іноді протилежних кольорових плям вносить важливий художньо-естетичний компонент в інтелектуально насичений зміст виставки.

Виставковий проект Анатолія Мельника «Мамайчуки. Погляд поза часом» викликав неабиякий резонанс в Херсоні. Розворушене історичними колізіями та закроєне на реалізмі наше суспільство часом досить гостро сприймає виклики сучасного мистецтва. Проте, в даному випадку філософсько-художні, сатиричні та суспільно-значущі посилання автора знайшли розуміння в сприйнятті різних за типом та поглядами глядачів.

Справді, як би ми не ставилися до мистецьких творів Анатолія Мельника, його кричущі, експресивні образи мимоволі закарбовуються у пам’яті. І це природно, бо вони містять ту очевидну даність, те коло суспільних та ментальних негараздів, які ми всі разом добре відчуваємо і повинні гідно переборювати, зберігаючи разом з тим свою національну ідентичність. Саме в цьому полягає добра перспектива на історичне майбуття.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця