В експозиції  представлено 21 твір майстрів західноєвропейського мистецтва із зібрання Херсонського художнього музею. У більшості, це роботи з приватної колекції М.І. Корніловської, що надійшли в музей в 1977 р., згідно заповіту їх власниці.

Кожен окремий твір — це приклад приналежності авторів до різноманітних європейських художніх шкіл. Англійський станковий живопис репрезентовано твором Пітера Лелі ( 1618-1680, справжнє ім’я Пітер Ван дер Фас), учня відомого фламандського художника Антоніса Ван Дейка. Пітер Лелі був провідним художником Англії у часи реставрації монархії Стюартів (1660-1680 рр.). Працюючи при дворі Карла II, він написав велику кількість парадних портретів для англійської аристократії. Полотно «Дама з собачкою» дає уяву як про ідеал краси, що панував у вищих колах суспільства, так і про придворне портретне мистецтво в цілому.

Німецький живопис XVIII століття представлений полотном Кристофеля Любинецького (1660-1728). На картині «Сцена у шинку» зображено гультяїв, які бешкетують на дружній вечірці. Образний стрій та темний колорит викликає асоціації з творами старовинних  майстрів Нідерландів, для яких було характерним зображення приватного життя людини  саме під час розваг і відпочинку.

У мистецтві Німеччини XIX століття одержали розвиток такі художні напрями як романтизм та реалізм. На полотні «У монастирського настоятеля» (1859) Августа фон Байєра (1803/1804-1875) зображені фігура ченця на тлі напівкруглих арок порталу та інтер’єр монастиря.  Картина, створена у стилі пізнього німецького романтизму, перейнята відчуттям таємничості, недомовленості, що підсилюються за допомогою світлотіньових контрастів.

Італійську школу живопису представлено твором невідомого майстра першої половини XVIII століття. Репрезентативне полотно «Портрет духовної особи і хлопчика» є одним з найкращих творів колекції музею. Бельгієць Франц Ферлут (1795-1872)  жив і працював в Італії. Його архітектурний пейзаж «Руїни Форуму» (XIX ст.) являє собою характерний зразок пізньоакадемічного живопису середини XIX ст. з умовним колоритом та чітким розділом на три плани  театралізованої статичної композиції.

Окрасою експозиції є неперевершені гравюри російського художника та гравера Мосолова М.С. (1846-1914) , завдяки яким  ми маємо можливість доторкнутися до творчості всесвітньо відомого голландського живописця, рисувальника, гравера Рембрандта Харменса ван Рейна (1606-1669).

Експозицію доповнюють  твори  французьких скульпторів Мена П’єр Жюля (Бик. XIX ст.), Меленга Ет’єна Марі (Пилип Орлеанський і Людовик XV. XIX ст.) та роботи  невідомих  майстрів (Ландснехт, що спирається на рушницю. 1895; Паоло Веронезе. Друга половина ХІХ ст.)  Особливу увагу привертає скульптура з бронзи, яка є механічним репродукуванням з  надгробка Лоренцо Медічі, виконаним у 1523-1531 рр. всесвітньо відомим італійським майстром Мікеланджело Буанаротті (1475-1564).

В залі виставки “Історична картина кінця XVII — початку XIXст.” представлено 15 живописних та скульптурних робіт з колекції музею.

Історичний жанр — один з основних в образотворчому мистецтві, він часто переплітається з іншими жанрами — портретом, пейзажем, побутовим, батальним, міфологічним та релігійним. Твори історичного жанру присвячені подіям, діячам та соціально-значущим явищам в історії суспільства.

В експозиції представлено панорамний пейзаж «Пейзаж у Балканах» (ХІХ ст.) П.П.Верещагіна, жанрову сцену «з життя простих людей» Л.Є.Воротілкіна (Відставний солдат, який просить милостиню. Перша половина ХІХ ст.), історичне полотно «Засідання міністрів» В.І. Якобі.

Окрасою експозиції є парний жіночий та чоловічий портрети пензля провінційного майстра початку ХІХ ст. За спогадами однієї з мешканок Херсона, можливо  саме ці роботи прикрашали одне з приміщень херсонської клінічної лікарні ім.Тропіних. На підрамниках полотен зберігся напис “Собствен. Рахман….”, що може вказувати на приналежність даних зображень до сімейства Григорія Миколайовича Рахманова, який обіймав пост херсонського губернатора з 1810 по 1820 рр. Пошук у цьому напрямку буде продовжено.

Гордістю музейної колекції є ікони Свято-Катерининського собору. Дві ікони невідомих майстрів «Жертвопринесення Авраама» (ХVІІст.) та «Зняття з хреста» (ХІХст.) також представлено на виставці. Часто до історичної тематики зверталися відомі скульптори. Одним з таких митців був Є. О.Лансере — талановитий майстер, який є автором багатьох жанрових скульптур, що відрізняються влучністю спостереження та етнографічною точністю: «Святослав по дорозі до Царгороду» (1886р.).

Експозицію доповнюють старовинні порцелянові вази, виконані наприкінці ХІХ ст. на Імператорському фарфоровому заводі (Санкт-Петербург). Особливий інтерес представляє ваза, яка є порцеляновою копією (1893р.) відомої у всьому світі срібної амфори, знайденої  у 1862р. видатним археологом І.Є.Забеліним (1820-1908 рр.) під час розкопок на скіфському царському кургані Чортомлик (поблизу м. Нікополь Запорізької обл.).

Запрошуємо подивитись виставку «Історична картина XVII-XIXст.»!

До 40-річчя заснування Херсонського художнього музею

Світлина супроводжує людину все життя. Вона дивиться на нас зі сторінок  газет, журналів, афіш  та рекламних щитів, прикрашає сімейні альбоми,   засвідчує особистість в документах.

Термін «фотографія» першим використав у 1839 р. англійський астроном Джон Фредерік Вільям Гершель. Сьогодні ми називаємо так усі види фотокарток — від  аматорських до карт Землі, зроблених зі супутників. Зародження фотографії  нерозривно пов’язане з її технічним удосконаленням. На ранніх стадіях становлення цього мистецтва з’явилися шедеври, які є для багатьох поколінь аматорів зразками неперевершеної досконалості.  Але історія доводить, що ніколи технічне оснащення фотографа не було вирішальним чинником при створенні справжнього витвору мистецтва. Головне — це вдумливість, щирість, чуй­ність, проникливість і звичайно знання технічних тонкощів. Світлину неможливо зробити з майбут­нього або минулого. Фотографу підкорюється тільки миттєвість. Це  основна вла­стивість і перевага, котра відрізняє фотознімок від усіх інших видів мистецтв.

В експозиції репрезентовано 90 творів киянина Олександра Сліпченка, який завдяки поєднанню своєї спостережливості та технологічних можливостей комп’ютерної обробки, досягає у своїх роботах відчуття фантастичної ірреальності та казковості. До речі, п’ять  світлин, представлених в експозиції, майстер зробив у Херсоні, на проспекті Ушакова.

Сліпченко Олександр Сергійович народився в 1951р. на Волині, у місті Луцьку, де пройшло його дитинство та юнацтво. Свій трудовий шлях почав з опанування  професії токаря. Працюючи на виробництві, одночасно здобував вищу освіту у Київському політехнічному інституті, по закінченні якого отримав диплом інженера-механіка та понад 15 років працював  у конструкторському бюро на одному з підприємств м. Хмельницький. У 1990р. Олександр Сліпченко переїхав до Києва, де тривалий час займав посаду  провідного інженера в Астрономічній Обсерваторії Київського університету ім. Т.Г.Шевченка.

Ще в юнацтві майстер багато часу приділяв фотографії, технічному моделюванню, мандрівкам. Бажання побачити світ, зробити щось своїми руками, зберегти на світлинах неповторні моменти життя, не залишили його і донині.  Географія подорожей Сліпченка дуже велика: походи  по горах Карпат, Криму, Кавказу та Алтаю, поїздки по Україні, мандрівки у Польщу, Нимеччину, Францію, Хорватію, Болгарію, Чехію, Румунію.

Швидкоплинність часу, поспіх, перенасиченість подіями , сумна втрата нашої здатності дивуватися красі природи  підштовхнули фотохудожника до думки  створити оригінальний проект, в якому він демонструє так зване мистецтво випадковості, що переносить нас у світ незвичайних образів. Ось як сам автор характеризує своє захоплення: «Фотографування є суттєвою обставиною мого життя. Фотокамера завжди зі мною, бо цікаві моменти, які я бачу — неповторні і швидкоплинні. Я — аматор, а не професіонал, бо грошей на своєму захопленні не заробляю. На моїх фото – краєвиди України, друзі та рідні, тварини та рослини, спортивні змагання, дива природи інших країн. До того ж я мешкаю у Києві, де твориться новітня українська історія, де так чи інакше стаєш не тільки свідком, але й учасником доленосних для нашої країни подій. Разом з фотокамерою я побував у вирі двох революцій — Помаранчевої та Революції гідності. Як тільки міг, я старався відобразити ці події, щоб зберегти їх для історії. Зараз ці світлини передані мною в Музей Революції гідності, в якому я маю честь працювати. Але це вже зовсім інша історія. Життя продовжується. Будьмо!».

В експозиції репрезентовано також твори херсонського аматора Кондратова Михайла Михайловича, який з дитинства захоплюється технікою різьблення і так само як Олександр Сліпченко використовує в своїй творчості ті підказки природи, які звичайна людина просто не помічає.

Народний майстер народився  в 1945р. у Херсоні. Після закінчення музичного училища (клас флейти), деякий час працював в академічному музично-драматичному театрі ім. М.Куліша. В 1978 р. вирішив змінити фах, отримавши для цього освіту юриста і почавши займатися адвокатською практикою. Але при цьому, майстер ніколи не залишав свої творчі пошуки у різьбленні. Для своїх виробів він використовує деревину клена, акації, карагача, оцтового дерева, а також таких фруктових порід як абрикос, слива та вишня. Гру природних форм, нарости на стволах дерев, примхливі звиви старого коріння та гілля  Михайло Кондратов доробляє  спеціальними інструментами та вкриває шаром лаку для захисту від зовнішнього впливу, перетворюючи старі, часом пожухлі деревинки,  у твори того самого мистецтва випадковості, яке ми побачили у світлинах  київського фотохудожника.

Творчий доробок Михайла Кондратова, як і фотопроект  Олександра Сліпченка, пропонується глядачам уперше. Побажаємо ж обом майстрам успіхів у їх справі, творчої наснаги та натхнення!

У Січні Херсонським обласним художнім музеєм ім. О. О. Шовкуненка заплановано наступні заходи:

До Дня Соборності України

21 січня о 13:00 — відкрита лекція для всіх бажаючих: «Соборна Україна: мистецтво живопису ІІ пол..ХІХ – поч.ХХст. з колекції музею» на базі постійної експозиції музею

21 січня — День відкритих дверей. Безкоштовне відвідування виставок:

«Споглядаючи світ…» — твори сучасного українського художника Владислава Мамсікова;

«Айвазовський І.К. та його коло» — мариністичний живопис кінця ХIХ – початку ХХ ст. з колекції музею (до 200-річчя від дня народження Айвазовського І.К.);

«Українське та російське мистецтво кінця ХVIII – початку ХХ ст.» — постійна експозиція музею.

«Зима. З циклу «Пори року» — живопис,скульптура майстрів XX – XXI ст. з колекції музею;

«Моя молитва нехай лине…» — православна ікона із зібрання музею до Різдвяних свят.

До дня вшанування пам’яті жертв Голокосту

25-29 січня — виставка однієї картини «Жмеринське гетто» Народного художника України Чорного Михайла Никифоровича (з колекції музею) в рамках циклу «Подія і дата»

25 січня о  13:00 — відкрита лекція для всіх бажаючих: «Нові назви херсонських вулиць. Творчість всесвітньо відомого єврейського художника, уродженця Херсонщини Володимира Баранова-Россіне» (презентація слайд-шоу у вітальній залі музею)

До дня пам’яті героїв Крут

29 січня — перегляд документального фільму «Крути — Молода Кров» з циклу передач «Україна: забута історія» в рамках роботи Дискусійного кіноклубу музею для військових нацгвардії (спільний проект з капеланом УПЦ Київського патріархату о.Богданом Костюком)

В експозиції  виставки “Моя молитва нехай лине…” представлено 39 творів іконопису кінця XVII — початку XXст. із зібрання Херсонського обласного художнього музею ім.О.О.Шовкуненка.

Мистецтво іконопису має свої особливості. Воно набуло найбільшого розповсюдження у православ’ї, як один з провідних жанрів живопису.

З прийняттям у 988 році християнства, до Київської Русі з Візантії прибувають перші ікони, які були невід’ємним атрибутом релігійного християнського культу. Місцеві майстри вчилися на високих взірцях візантійського іконопису, переймаючи досвід, нові для них естетичні та художні канони.

Слово «ікона» походить від грецького «ейкон» — образ, зображення. Іконографічне різноманіття священних зображень, їх тематичний розвиток займає чималий відрізок часу задовго до появи власне ікони — художньо виконаного священного образу на стійкій, твердій, невеликого розміру, як правило, дерев’яній основі. Поступово ікона змістовно збагачувалась і духовно поглиблювалась.  За уявленням віруючих, ікона не замінює святого, а свідчить про його присутність. Образи, втілені в іконах, вважаються взірцем моральної чистоти і одухотвореності.

Матеріали, які використовуються в іконописі, можуть мати рослинне (дошка), мінеральне (пігменти фарб) і тваринне (яєчна основа темпери, рибний клей) походження.

Релігійний зміст ікон визначив не тільки строго канонізований характер зображення, а й вироблення своєрідної системи прийомів, які підпорядковуються смисловій суті образу, його духовному початку. Для ікон характерне умовно-площинне трактування зображення, ритмічність строгої композиції, виразність ліній і кольору.

В експозиції представлені різноманітні ізводи з зображенням найбільш шанованих в християнській релігії образів: Іісуса Христа, Діви Марії, євангелістів і апостолів (Спас у Силах. XVII ст.; Богоматір Феодоровська. XIX ст.; Богоматір Одигітрія. Поч. XXст.; Миколай Чудотворець. Кін. XVIII — поч.XIX ст. та інші).

Широкого розповсюдження на Русі набули так звані «житійні ікони», де зазвичай, в середині композиції зображувався святий, а на полях, у прямокутних клеймах, події, які ілюструють його життя (Святий Миколай Чудотворець з житієм у срібному окладі XIXст.).

Прикладами ікон «північного письма» XVIIст. є образи Пророка, Апостола Пилипа, Євангеліста Луки, Євангеліста Марка. Приземкуваті, міцні фігури святих втілюють у собі народні смаки та уявлення.

Кілька ікон експозиції дають уявлення про українську ікону, для якої, у свій час, характерним стає прагнення вийти на самостійний шлях, знайти власний стиль, не відриваючись від художніх традицій та спираючись на могутній пласт народних естетичних уявлень. Не зраджуючи духовним ідеалам, українські ікони демонструють своєрідне живописне трактування образів, ліричну та поетичну інтерпретацію релігійних сюжетів (Богоматір Вгамуй мої печалі. XIXст.; Апостол Андрій Першозваний.XIXст.; Успіння. XVIII ст.)