20 квітня 1903 року у містечку Ніжин на Чернігівщині народилася яскрава мистецька особистість – українська художниця-пейзажистка, заслужений діяч мистецтв України Ірина Беклемішева. ЇЇ батько був інженером, мати – оперною співачкою, дядько, видатний російський скульптор Володимир Беклемішев – ректором Петербурзької академії мистецтв. Зростаючи у такій творчій сім’ї, дівчинка не уявляла собі іншого життєвого шляху, аніж шлях мистецтва.
Сьогодні ім’я художника Павла Дмитровича Шмарова (1874-1950) не є широковідомим, навпаки, майже забутим. Полотна його пензля здебільшого зберігаються в приватних колекціях, як, наприклад, у французького колекціонера Жоеля Гарсіа, великого шанувальника його творчості.
Ще за життя художник мав великий успіх, його називали «російським Ренуаром» за унікальний стиль, що поєднував російські традиції з французьким ар-деко. Славетний Ілля Рєпін, в майстерні якого навчався Павло Шмаров, писав так:
«Шмаров йде попереду, в цьому безграмотному, дурнуватому хлопчику сидить великий художник… Скільки тепла, пластичності, м’якості в його етюдах! Скільки вражень і грандіозності в його ескізах!»
Звичайний воронезький юнак своєю працелюбністю і старанням зміг підкорити не тільки серце Рєпіна. Він писав портрети імператора Миколи II, членів царської родини і цвіту аристократії, за що отримав звання придворного художника. Після нагороди золотою медаллю за роботу «Горе переможеним» митець здійснив пансійну подорож європейськими країнами: вчився і працював у Вені, Римі, Мюнхені, Флоренції, Мадриді. Був учасником багатьох виставок Академії мистецтв, Товариства пересувних художніх виставок тощо. Картини майстра мали великий успіх, вони ставали надбанням європейських музеїв і приватних колекцій.
Волею долі у 1923 р. художник емігрував до Парижу. Розпочався зовсім інший етап його життя, усамітнений і сповнений жалю за минулим. Шмаров писав здебільшого портрети і жанрові картини на замовлення. Помер під Парижем. На жаль, могила художника була втрачена, проте залишилися його полотна…
Павло Шмаров. Портрет дівчинки. 1918. Полотно, олія
У колекції музею представлена робота Павла Дмитровича Шмарова «Портрет дівчини» (1918). В ній привертає увагу майстерність виконання, легка, невимушена, імпресіоністична манера письма, світло-тіньові ефекти, прозорість, соковитість та експресивність кольорів.
Інна Буренко, наукова співробітниця
Коли я предстану перед св. Петром і той запитає, як про мене доповісти, я відповім: «Я ламав молотом окови неволі, водив поляків у гори й на море, щоб вони стали тверді, як граніт, а душі мали чисті й глибокі, як море.
Маріуш Заруський. Серед вихорів і хвиль. 1935 р.
Маріуш Заруський – бригадний генерал Речі Посполитої, невтомний громадський діяч, вихователь і друг молоді, моряк, альпініст, а також мандрівник, фотохудожник, живописець, піонер лижного спорту, автор віршів і оповідань, публіцист. Він народився 31 січня 1867 р. у маєтку Думанів на Поділлі. Його батько Северин Заруський був орендатором маєтку, отримував доходи від врожаю пшениці, тютюну й цукрового буряку. В родині Заруських було три сина: Станіслав, Болеслав і Маріуш. Першу освіту вони здобули вдома. Потім Маріуш розпочав навчання у приватній школі у Могилеві-Подільському та державній гімназіі Кам’янця-Подільського, де потрапив під вплив свого дядька Юзефа, борця за незалежність Польщі. Там Маріуш встановив контакти з російськими революціонерами.