Серед майстрів-універсалів нового тисячоліття, що поєднують різні види і техніки образотворчого мистецтва, не часто зустрінеш тонкого художника, який має рафінований художній смак і широкий світогляд, майстра, чуйного до духовних пошуків. Ці слова повною мірою відносяться до Ольги Бринцевої.
Ольга Бринцева. Кіпр – острів святих. Гобелен. 2014
Порожній вазі все одно до нас.
В ній квіти гинуть, в ній весна вмирає.
Порожню вазу хтось бере до рук,
Милується і в ній самій красу шукає…
Невідомий автор
На виставці представлені вази з колекції Херсонського художнього музею. Наявність в експозиції експонатів, виконаних в різні часи на керамічних і скляних підприємствах України, Росії, країн Європи та Азії, дає можливість, правда, дуже коротко і неповно, ознайомитися з історією появи вази як витвору мистецтва і одночасно утилітарного предмета, дуже необхідного в нашому побуті.
Про історію вчорашніх днів можуть розповісти не тільки кінохроніка й архіви. Жива пам’ять Другої світової війни відображена в малюнках тих художників, хто, відклавши пензель і фарби мирних часів, знаходячись в окопах разом з солдатами, розчерками сухого і жорсткого олівця відображав сувору правду фронтового життя.
На виставці представлені роботи херсонських художників Івана Ботька та Бориса Лавриненка. В їхніх олівцевих і акварельних малюнках відчутна особлива переконлива сила, живий, напружений нерв.
Борис Лавриненко. На Захід. З серії «По дорогам війни». Папір, олівець
Борис Лавриненко. Малин. Після страшного бомбування (з фронтового альбому). 1943. Тонований папір, вугілля, червоний олівець
У колекції Херсонського обласного художнього музею зберігаються 70 творів херсонського художника-фронтовика Бориса Івановича Лавриненка (1919-1985), які у свій час подарував сам автор, були передані Дирекцією художніх виставок України, а в 2016 р. майже половина з них були подаровані музею вдовою художника Ганною Іванівною Лавриненко і дочкою Валентиною Олегівною Плішко.
Борис Лавриненко. Політрук батальону майор Меркулов. 1945. Папір, олівець
Борис Іванович народився у 1918 р. в місті Конотопі Сумської області. У віці близько 20 років вступив до Київського художнього училища прикладного мистецтва (1938-1957). З початком війни пішов на фронт. З олівцем у руці пройшов всю війну простим солдатом, фіксуючи всі події, свідком яких був сам, у своїх фронтових малюнках. В них відображені бої за Київ, Краків, Прагу, Дрезден, Берлін, повсякденні військові будні. Особливий інтерес представляють портрети олівцем його бойових товаришів, виконані з великою правдивістю і щирою симпатією до цих людей.
Після війни Лавриненко деякий час працював у Конотопі, з 1965 р. переїхав на постійне проживання до Херсона. Працював в Херсонському художньому фонді, малював доки Херсонського суднобудівного заводу, будівництво Каховської ГЕС, рибрадгосп Генічеська. Брав участь в республіканських та обласних художніх виставках 1976, 1977, 1978, 1980 рр. У 1985 р. був рекомендований художником Костянтином Московченком до вступу в Національну спілку художників України. В цьому ж році Борис Лавриненко помер і був похований в Херсоні.
Борис Лавриненко. На переправу. 1984. Папір на картоні, гуаш, олівець
Роботи художника зберігаються також в Національному музеї історії України у Другій світовій війні.
Владислава Дяченко, мистецтвознавиця
Ледь людство навчилося виробляти найпростіші тканини й шити найневигадливіші шати, одяг став не тільки засобом захисту від негоди, а й символом складних явищ соціального життя, які знайшли відображення у творах мистецтва.
Кожна нація, у будь-яку історичну епоху, сповідувала тенденції саме своєї власної моди, що з плином століть еволюціонувала під впливом культурних контактів, вдосконалення технологій та розширення торгових зв’язків. У порівнянні з іншими видами мистецтва, мода має унікальну можливість широко і майже миттєво реагувати на події в житті того чи іншого народу, а також на зміну естетичних та ідеологічних течій в духовній сфері.