Заплануйте на наступному тижні візит до музею, щоб приєднатися до всесвітнього флешмобу — Дня музейних селфі!

Умови акції прості: потрібно прийти до музею, сфотографуватися разом з улюбленим експонатом та викласти світлину в Facebook, Twitter або Instagram із тегами #MuseumSelfie та #art_museum_ks. День музейних селфі в багатьох музеях світу відбудеться 17 січня, а Херсонський художній музей запрошує приєднатися до цієї акції з 17 по 21 січня! Нагадуємо, що фотографування на смартфони безкоштовне, а вартість музейного квитка складає лише 10 або 20 грн. 

6 січня о 13:00 запрошуємо усіх бажаючих відвідати відкриту лекцію музейного лекторію до Різдва Христова, яка відбудеться у вітальній залі.

На лекції буде розглянуто історичні традиції іконопису Різдва Христова та кращі світові образи релігійного живопису, а також відвідувачі матимуть можливість ознайомитись з виставкою «Моя молитва нехай лине…», на якій представлено твори іконопису кінця XVII — початку XXст. із зібрання Херсонського обласного художнього музею ім.О.О.Шовкуненка.

Вхід вільний!

В експозиції  виставки “Моя молитва нехай лине…” представлено 39 творів іконопису кінця XVII — початку XXст. із зібрання Херсонського обласного художнього музею ім.О.О.Шовкуненка.

Мистецтво іконопису має свої особливості. Воно набуло найбільшого розповсюдження у православ’ї, як один з провідних жанрів живопису.

З прийняттям у 988 році християнства, до Київської Русі з Візантії прибувають перші ікони, які були невід’ємним атрибутом релігійного християнського культу. Місцеві майстри вчилися на високих взірцях візантійського іконопису, переймаючи досвід, нові для них естетичні та художні канони.

Слово «ікона» походить від грецького «ейкон» — образ, зображення. Іконографічне різноманіття священних зображень, їх тематичний розвиток займає чималий відрізок часу задовго до появи власне ікони — художньо виконаного священного образу на стійкій, твердій, невеликого розміру, як правило, дерев’яній основі. Поступово ікона змістовно збагачувалась і духовно поглиблювалась.  За уявленням віруючих, ікона не замінює святого, а свідчить про його присутність. Образи, втілені в іконах, вважаються взірцем моральної чистоти і одухотвореності.

Матеріали, які використовуються в іконописі, можуть мати рослинне (дошка), мінеральне (пігменти фарб) і тваринне (яєчна основа темпери, рибний клей) походження.

Релігійний зміст ікон визначив не тільки строго канонізований характер зображення, а й вироблення своєрідної системи прийомів, які підпорядковуються смисловій суті образу, його духовному початку. Для ікон характерне умовно-площинне трактування зображення, ритмічність строгої композиції, виразність ліній і кольору.

В експозиції представлені різноманітні ізводи з зображенням найбільш шанованих в християнській релігії образів: Іісуса Христа, Діви Марії, євангелістів і апостолів (Спас у Силах. XVII ст.; Богоматір Феодоровська. XIX ст.; Богоматір Одигітрія. Поч. XXст.; Миколай Чудотворець. Кін. XVIII — поч.XIX ст. та інші).

Широкого розповсюдження на Русі набули так звані «житійні ікони», де зазвичай, в середині композиції зображувався святий, а на полях, у прямокутних клеймах, події, які ілюструють його життя (Святий Миколай Чудотворець з житієм у срібному окладі XIXст.).

Прикладами ікон «північного письма» XVIIст. є образи Пророка, Апостола Пилипа, Євангеліста Луки, Євангеліста Марка. Приземкуваті, міцні фігури святих втілюють у собі народні смаки та уявлення.

Кілька ікон експозиції дають уявлення про українську ікону, для якої, у свій час, характерним стає прагнення вийти на самостійний шлях, знайти власний стиль, не відриваючись від художніх традицій та спираючись на могутній пласт народних естетичних уявлень. Не зраджуючи духовним ідеалам, українські ікони демонструють своєрідне живописне трактування образів, ліричну та поетичну інтерпретацію релігійних сюжетів (Богоматір Вгамуй мої печалі. XIXст.; Апостол Андрій Першозваний.XIXст.; Успіння. XVIII ст.)

Представлена виставка — друга з циклу в цьому році. Ідея презентувати виставки, присвячені порам року, — це перш за все можливість представити глядачам різноманітність своєї колекції, яка налічує близько 12 000 одиниць.

В експозиції репрезентовано близько 40 живописних полотен та скульптурних композицій, присвячених порі року – зимі. Твори виставки — це не тільки пейзажі, але і портрети, натюрморти, жанрові картини, твори анімалістичного жанру титулованих майстрів, які працювали в різні часи протягом ХІХ-ХХІ століття.

Деякі твори експонуються вперше: «Зима» Еммануїла Бунцельмана, «Вечір» Івана Гопкала, «Седнівські далі» та «Дніпровські кручі» Марата Калібекова, навіть один з творів заслуженого діяча мистецтв України Георгія Курнакова («Човнова пристань на Дніпрі»), особистість якого є знаковою для розвитку мистецтва на Херсонщині.

Частина творів на виставці належить майстрам Херсонщини та Півдня України, зокрема, Єгору Толкунову (Автопортрет. 1987), Георгію Петрову (Край села. 1992), Самуїлу Невельштейну (Лариса. 1968), Серафимі Сенкевич (Вікно. 1979), Галині Сорохан (Зимовий настрій.2011) тощо.

Маленьких відвідувачів може зацікавити новорічна ялинка, прикрашена скляними іграшками українського та російського виробництва (деяким з них вже понад півстоліття), які були передані для експонування співробітниками та друзями музею. В останні роки такі екземпляри вже стали предметами колекціонування. Відвідувачам поважного віку новорічні іграшки подарують приємні спогади про дитинство та молодість.

В найближчий час в музеї буде відкрито запис на новорічні екскурсії-квести по виставці «Зима», розраховані на учнів молодшого та середнього шкільного віку. Слідкуйте за анонсами на сайті та у соціальних мережах.

Запрошуємо всіх шанувальників мистецтва познайомитися з новою виставкою музею!

З 13 грудня в музеї працює нова виставка. В експозиції “Споглядаючи світ…” представлені твори відомого українського живописця-«семидесятника» Мамсікова Владислава Олександровича, якого по праву вважають одним з найталановитіших художників України та живим класиком українського образотворчого мистецтва.

Владислав Мамсіков народився у 1940 р. в Омську. Професійну освіту здобув у Київському художньому інституті, після закінчення якого (1967) він стає одним з найбільш послідовних адептів «суворого» стилю в образотворчому мистецтві. «Суворий» стиль багато хто розглядає як протиставлення нещирості та фальші сталінського соціалістичного реалізму. Скоріше правильним буде сказати, що якщо для провладного мистецтва соцреалізму був характерний нескоримий оптимізм, віра в світле майбутнє, прикрашання реальності, якийсь ідеалізований еталон та казковий образ щасливої людини комуністичної епохи, то представники «суворого стилю» звернулися до зображення тих же робітників та селян, але в набагато більш приземленій та драматичній формі. Пафос змінився прозою повсякденного життя. Прихильники «суворого стилю», в тому числі й Мамсіков, зображували звичайних людей, а не тріумфальних «побєдоносців». Простими і лаконічними засобами вони оспівували долі сучасників, їх енергію та волю, героїку трудових буднів.
Митець переживає разом зі своїм поколінням усі перипетії та зміни, які відбувалися у суспільній свідомості. Це був шлях, пов’язаний з несправдженими надіями і сподіваннями хрущовської «відлиги». Можна з упевненістю констатувати, що Мамсіков належить до тих художників, які наприкінці 1960-х років відмовилися від академізму у живопису. Нові образотворчі методи ставали їх своєрідною відповіддю на ідеологічну кризу, коли гучні гасла йшли врозріз з реаліями життя. Митець дуже глибоко відчував фальш влади і не піддавався академічним штампам у своїй творчості. Брехня, лицемірство в будь-якій формі для Мамсікова не прийнятні. Художник згадує: «Життя не було таким, яким ми його бачили через призму радянського мистецтва. У ньому було багато бруду і це не залишало нас байдужими. Я намагався уникати показухи».
У 1970-ті рр. в радянському мистецтві відокремилась ціла плеяда художників, чия асоціативна, гостра творчість була у центрі суспільного інтересу. Відомо, якою була реакція з боку ідеологічного керівництва, що угледіло в цих талановитих майстрах замах на непорушні основи реалізму. Митців лишали можливості представляти свої твори на виставках, піддавали тиску з боку влади і жорстокій критиці у засобах масової інформації. «Семидесятники» тяжіли до фантастичності, рефлексії, театралізованності, повернення художніх цінностей у велике мистецтво. Саме в цей час Мамсіков захоплюється «метафізичним» та романтичним живописом. Манера його письма стає впізнаваною серед численних колег по цеху. Творчі пошуки художника втілилися у особистий, неповторний і дуже своєрідний стиль.
Розчарування у період «застою» спонукали талановитого майстра приєднатися до творчого напрямку «андеграунд». В кінці 1980-х – часу «перебудови», що дала відносну свободу творчості — перед художником відкрилися нові можливості у втіленні особистих творчих ідей і задумів. Безпомилково впізнаваною «фішкою» робіт Мамсікова можна вважати специфічне трактування світло-повітряного простору, що залишає відчуття певної сконструйованності та штучності Всесвіту. Полотна художника демонструють всю гаму переживань і життєвих пріоритетів майстра.

Головне, що робить цю виставку важливою подією — це можливість на її прикладі побачити специфіку альтернативного мистецтва 60 — 80-х років минулого століття та трансформації, що відбувалися з художниками нонконформістського спрямування в період «перебудови» і навіть після неї.

Роботи Мамсікова знаходяться у багатьох вітчизняних та зарубіжних приватних колекціях і музейних зібраннях, серед яких Музей історії Києва, Музей сучасного образотворчого мистецтва України, Харківський художній музей, Дніпропетровський державних художній музей, Запорізький державний художній музей тощо…
Співробітники Херсонського художнього музею висловлюють велику подяку мистецькому фонду «Артанія» та особисто його засновнику та президенту, колекціонеру, меценату Багрію Петру Івановичу за надану можливість експонування творів Мамсікова Владислава Олександровича у нашому місті.

Виставку вже відкрито, запрошуємо!