До дня народження майстра

У 2015 р. в Херсонському обласному художньому музеї ім. О.О. Шовкуненка більше трьох місяців тривав резонансний виставковий проект Народного художника України Анатолія Мельника «Мамайчуки. Погляд поза часом». Після виставки художник передав в дар музею драматичне за змістом живописне полотно «Порятунок».

Анатолій Мельник. Порятунок. 2009. Полотно, олія

Анатолій Мельник – художник великого формату, передусім, як майстер монументального образу, митець-філософ, правдивий аналітик культурологічного простору, так і як живописець, що обирає відповідний стиль для втілення свого задуму. Його художня промова, як мистецький пазл, є міксом різного типу художніх елементів. Сучасні алюзії, історичні ремінісценції, подвійна свідомість, навіть передбачення, позбавлені пафосності, складають його холодний, надто тверезий, логічно вибудуваний мистецький образ.

Мамайчуки (ця назва походить від імені легендарного козака Мамая) – дотепна авторська знахідка, уособлення українського народу. Хто він, козак Мамай? В народній картині – козак-вояка, що грає на бандурі – типове ставлення українців до метафізики буття, уособлення української ментальності. З іншого боку, це той героїчний дух предків, який боронив землю, оселю, родину. Розміщення такого зображення на стіні в кожній сільській хаті було підтвердженням наявності своєрідного культу.

В картинах Анатолія Мельника Мамайчуки – це потік історично забарвленої художньої свідомості автора, яка волає про трагічну долю українського народу, але без надриву і закликів, а як константа, що віддзеркалює цю даність в іншому вимірі, безпристрасній історичній перспективі, з’єднуючи таким чином минуле та майбутнє. Сучасність – жорстка, конкретна і свідома, неприхована художніми ефектами, яка наче зібрана з осколків протиріч – це підтекст творів Мельника, який відкритий до глядача, дискусії, діалогу.

Тоді в чому відображений особистий погляд автора, його ставлення до тієї невигаданої, болюче гострої сучасності? Відповідь на це питання лежить в площині того ж образу, який постає з картини. Художник начебто розчиняється в гучному племені мамайчуків, історичних нащадків загадкового пращура – невідомого козака Мамая, бо він також до них належить, і його ставлення – це погляд на себе із себе, з глибини свого родоводу. Саме тому він має право на іронію, бо це самоіронія, має право на гротеск, бо це є рефлексією на власне існування у світі.

Контрастне поєднання досить зрозумілого сучасного підтексту та площинно-узагальненої, лапідарної форми, що тяжіє до стилю монументального живопису – цікаве явище в розвитку українського мистецтва ХХ ст., яке ми можемо споглядати ще у «бойчукістів». Проте бажання автора саме так поєднати в своїх творах зміст та його втілення свідчить про намагання адекватно відобразити неоднозначність нашого суспільства, позначеного постійним стиканням взаємовиключних змістів, ідей, думок.

Вигідно відзначаються композиційні рішення автора, дуже влучно вихоплені типові ракурси чисельних фігур, які рухаються, діють, гуркотять в історичному процесі, лунають у часі. Справляє враження вишуканий лінійний ритм композиції, виразність силуетів, співвідношення головного цілого і суворо підпорядкованих тому окремих деталей.

Особливо привертає увагу колористична побудова творів, в якій зосереджена вся емоційна напруга образів, драматизм чи, навпаки, сатиричний запал картини. З іншого боку, відчуття гармонії поєднаних разом іноді протилежних кольорових плям вносить важливий художньо-естетичний компонент в інтелектуально насичений зміст виставки.

Виставковий проект Анатолія Мельника «Мамайчуки. Погляд поза часом» викликав неабиякий резонанс в Херсоні. Розворушене історичними колізіями та закроєне на реалізмі наше суспільство часом досить гостро сприймає виклики сучасного мистецтва. Проте, в даному випадку філософсько-художні, сатиричні та суспільно-значущі посилання автора знайшли розуміння в сприйнятті різних за типом та поглядами глядачів.

Справді, як би ми не ставилися до мистецьких творів Анатолія Мельника, його кричущі, експресивні образи мимоволі закарбовуються у пам’яті. І це природно, бо вони містять ту очевидну даність, те коло суспільних та ментальних негараздів, які ми всі разом добре відчуваємо і повинні гідно переборювати, зберігаючи разом з тим свою національну ідентичність. Саме в цьому полягає добра перспектива на історичне майбуття.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Відкриття виставки сучасних ікон «Небо на землі», яке відбулось 14 грудня в Херсонському обласному художньому музеї ім. О.Шовкуненка, зібрало багато зацікавлених — і вірян, і шанувальників мистецтва, і почесних гостей. В експозиції представлено більше сотні ікон в різноманітних техніках, виконаних майстрами сімейної іконописної майстерні, яка має таку ж саму назву «Небо на землі».

Музейна зала, в якій на 2 місяці оселилися ці дивовижні твори, набула якогось особливого сяяння — і не тільки від золота, якого так багато в цих іконах. А хор Херсонського Свято-Стрітенського кафедрального собору ПЦУ, який відкривав і закривав захід, додав піднесеності та урочистості.

Директорка художнього музею ім. О.Шовкуненка Аліна Доценко відмітила великий потенціал іконописного мистецтва, актуальність якого залишається так само на часі навіть у ІІІ тисячолітті.

Лідер Громадської платформи «Добро переможе», спонсор виставки, Юрій Рожков, який взяв на себе транспортні та рекламні витрати, порадив на мить зупинитися біля цих ікон, замислитися, порадіти душею, замилуватись очима і серцем.

Керівник майстерні отець Сергій Павелко, який, до речі, народився в Херсоні, виголосив багато слів вдячності за цей день — керівнику музею та всім музейникам, спонсору, майстрам і Богу — за те, що благословив їх на улюблену справу.

Кураторка виставки Марія Павелко поділилася своїм захватом від роботи музею, подякувала за те, що завжди були поруч, за творчий підхід до формування експозиції та наголосила на тому, що ікона, залишаючись святинею, також є і мистецьким твором: «Вона є першоджерелом, колискою багатьох видів мистецтва. Будучи першоджерелом, вона залишилася в тому вигляді, як вона народилася». І передала в дар музею від майстерні ікону Богородиці «Цілителька».

Начальник Управління культури Херсонської ОДА Світлана Думинська подякувала Аліні Василівні за те, що наш художній музей залишається осередком духовності і запросила приходити до музею родинами, особливо під час різдвяних свят.

І ще дві родзинки: в день відкриття експозиції гості змогли побачити, як створюються ікони — майстрині іконопису Наталя Соболєва та Катерина Цирулік працювали над невеличкою іконкою, показували і розказували бажаючим, що і як вони роблять, і від них гості просто не відходили. А наступного дня, в неділю, прямо в залі серед ікон, вони провели майстер-клас.

«Ми думаємо, що ми дивимося на ікону, — каже отець Сергій. — Насправді це Бог через ікону дивиться на нас. Ікона, на яку ми дивимося, допоможе нам зустрітися з Богом».

До 16 лютого 2020 року в Херсонському художньому музеї ім. О.Шовкуненка можна і зустрітися з Богом, і долучитися до одного з найдавніших видів мистецтва.

Приходьте! Виставка варта уваги!

Музей працює з середи по неділю, з 9:00 до 17:00 (каса до 16:30).

Вставку “Православна ікона та церковна старовина” приурочено до Дня апостолів Петра і Павла, який відзначається 12 липня. В експозиції представлені твори іконопису кінця XVII — початку XXст. із зібрання Херсонського художнього музею.

Мистецтво іконопису має свої особливості. Воно набуло найбільшого розповсюдження у православ’ї, як один з провідних жанрів живопису. З прийняттям у 988 році християнства, до Київської Русі з Візантії прибувають перші ікони, які були невід’ємним атрибутом релігійного християнського культу. Місцеві майстри вчилися на високих взірцях візантійського іконопису, переймаючи досвід, нові для них естетичні та художні канони.

Слово «ікона» походить від грецького «ейкон» — образ, зображення. Іконографічне різноманіття священних зображень, їх тематичний розвиток займає чималий відрізок часу задовго до появи власне ікони — художньо виконаного священного образу на стійкій, твердій, невеликого розміру, як правило, дерев’яній основі. Поступово ікона змістовно збагачувалась і духовно поглиблювалась. За своїм призначенням вона наділена великою сакральністю, бо несе в собі максимальне наближення до божественного прототипу. За уявленням віруючих, ікона не замінює святого, а свідчить про його присутність, має властивості благодаті, захищає і зцілює. Образи, втілені в іконах, вважаються взірцем моральної чистоти і одухотвореності.

Матеріали, які використовуються в іконописі, можуть мати рослинне (дошка), мінеральне (пігменти фарб) і тваринне (яєчна основа темпери, рибний клей) походження.

Релігійний зміст ікон визначив не тільки строго канонізований характер зображення, а й вироблення своєрідної системи прийомів, які підпорядковуються смисловій суті образу, його духовному початку. Для ікон характерне умовно-площинне трактування зображення, ритмічність строгої композиції, виразність ліній і кольору.

В експозиції представлені різноманітні ізводи з зображенням найбільш шанованих в християнській релігії образів: Іісуса Христа, Діви Марії, євангелістів і апостолів (Спас у Силах. XVII ст.; Богоматір Феодоровська. XIX ст.; Богоматір Одигітрія. Поч. XXст.; Миколай Чудотворець. XIX ст.).

Широкого розповсюдження на Русі набули так звані «житійні ікони», де зазвичай, в середині композиції зображувався святий, а на полях, у прямокутних клеймах, події, які ілюструють його життя (Святий Миколай Чудотворець з житієм у срібному окладі. XIXст.; Страждання святих вликомучеників Киріака і Улити. ХІХст).

Прикладами ікон «північного письма» XVIIст. є образи Апостола Пилипа, Євангеліста Луки, Євангеліста Марка. Приземкуваті, міцні фігури святих втілюють у собі народні смаки та уявлення.

Кілька ікон експозиції дають уявлення про українську ікону, для якої характерним стає прагнення вийти на самостійний шлях, знайти власний стиль, не відриваючись від художніх традицій та спираючись на могутній пласт народних естетичних уявлень. Не зраджуючи духовним ідеалам, українські ікони демонструють своєрідне живописне трактування образів, ліричну та поетичну інтерпретацію релігійних сюжетів (Богоматір Вгамуй мої печалі. XIXст.; Апостол Андрій Першозваний. XIX ст.).

Експозицію доповнено зразками церковного декоративно-ужиткового мистецтва  (хрести, свічники, складні, натільні образки та ікони).

Міжнародний день музеїв в цьому році проходить під назвою 

«Музеї як культурні хаби. Майбутнє традиції»

         Музей може бути місцем зустрічі — не тільки з творами експозиції або однодумцями, але і з власним «я» — думками, почуттями, точкою зору, адже кожен експонат — це привід для розмови… В цьому році ми пропонуємо нашим відвідувачам стати активними учасниками культурних подій, відчути себе частиною сучасного музею. Запрошуємо на інтерактивні заходи 18 травня!

10:00-18:00 — День відкритих дверей! Всі виставки можна подивитись безкоштовно.

12:30 — Інтерактивна екскурсія на музейну башту «Подорож у колиску часу» для дорослих та дітей від 12 років. Кількість учасників обмежена — група формується за попереднім записом (49-31-64, 050-917-56-76), вартість 40 грн.

Будівля музею з елементами декору різних часів – справжня перлина архітектури. Більше ніж сто років тому цей будинок належав Херсонській Міській Думі, пережив декілька війн та бурхливих подій історії. Музей та будівлі біля нього  — головні об’єкти уваги на цій театралізованій екскурсії. Ви дізнаєтесь історію містобудування початку ХХ ст., побачите історичний центр міста з висоти пташиного польоту, загадаєте бажання під бій курантів, зустрінетесь з Хранителькою часу…

14:00 — Інтерактивний захід «Діалоги про мистецтво» за участі плейбек-театру «Sun City». Кількість учасників обмежена — група формується за попереднім записом (49-31-64, 050-917-56-76), вхід вільний.

Ми обрали 5 найцікавіших творів, представлених в експозиції, щоб розкрити їх таємниці та почути ваші враження. Обговорення творів музейної колекції допоможе відчути себе не стороннім спостерігачем, а частиною світу мистецтва. Ваші думки важливі!.. «Оживити» враження від робіт, емоції та спогади допоможуть актори молодого херсонського плейбек-театру.

Чекаємо на вас у музеї!

В колекції Херсонського обласного художнього музею ім.Олексія Шовкуненка зберігається чимало творів, присвячених важливим подіям історії, як святковим, так і трагічним. І до 33-ої річниці катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції, вшановуючи пам’ять постраждалих, варто згадати саме цей сюжет в творчій спадщині заслуженої художниці України Марії Несторівни Шнайдер-Сенюк.

Мисткиня написала твір «Чорнобиль» через чотири роки після трагедії на ЧАЕС. Символічною мовою художниця передає стан людей та природи. На полотні ми бачимо ліквідаторів аварії, які йдуть боротися з пожежею, і тих, кого вони захищають — своїх дружин, дітей, матерів.

Ця боротьба за безпеку людства  продовжувалась декілька років руками 600 000 ліквідаторів. Число постраждалих від аварії можна визначити лише приблизно. За даними організації Союз «Чорнобиль», десять відсотків з них померло, 165 000 осіб отримали інвалідність. Чорнобильська катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики.

Живописна робота «Чорнобиль» — це ліва частина диптиху, яка присвячена трагічним подіям української історії… В творчості художниці можна побачити багато світлих сюжетів — народні свята, працю на ниві природи, фольклорні мотиви, пейзажі та натюрморти, виконані в техніці гобелену, живопису, графіки.

Але важливим для мисткині було показати і трагедії: Чорнобиль, голодомори 30-х років, щоб зберегти ці події в пам’яті та з усією відповідальністю поставитись до майбутнього, яке ми сьогодні творимо власними руками.