Живописна Україна. Видубицький монастир
Серцем будь-якої держави є її столиця. Для нашої Батьківщини Київ — це не просто її серце, а легендарна «мати» для всіх міст України-Русі. Цей старовинний град «народився» у глибині віків, вкорінився на дніпрових кручах, огорнутий, наче ковдрою, міфами про окремі свої куточки та людей, що з ними пов’язані. І кожен бачить Київ по своєму: для одних це «жива» історія, для інших — релігійний центр, когось вабить розмаїття його архітектури та мальовниче переплетіння вуличок, а декого — жваве життя великого міста. Але для всіх він гостинно приймає, і готовий розкривати свої секрети зацікавленим.
Як один з найстаріших монастирських комплексів України Видубицький монастир з самого свого заснування відігравав важливу роль у поширені християнства на території Київської Русі, а деякі легенди розповідають, що ще задовго до прийняття нової релігії на цьому місці заснували печерний монастир перші «вітчизняні» християни.
На дніпрових схилах перед вами сяють у променях вранішнього сонця куполи Видубицького монастиря. Майже тисячу років тут стоять храми. Від свого заснування у 1070-1077 роках це був вотчинний монастир київських князів Мономаховичів. Та легенди розповідають, що монахи на цій території оселились ще задовго до заснування монастиря, живучи у печерах. Там же, під землею, було розташовано перший на цій території храм, присвячений архістратигу Михаїлу.
Свого сучасного вигляду архітектурний ансамбль набув у XVІІІ столітті, коли монастир почав забудовуватись на гроші меценатів. Так до Михайлівської церкви ХІ століття додався Георгіївський собор, дзвіниця та трапезна (Спасо-Преображенська церква), зведені у стилі українського бароко. А у кінці XVІІІ – першій половині ХІХ століття було збудовано будинок настоятеля та братський корпус, що завершило формування сучасного вигляду монастиря.
А за його стінами розкинувся ботанічний сад. Далі, вздовж берега, тягнеться парк. Так і незчуєшся, а попереду вже відкривається вже інший не менш давній, але значно більший монастирський комплекс — Києво-Печерська лавра. Але це вже зовсім інша історія…
Анна Фурса, наукова співробітниця
Тегі: історія, архітектура, графіка, живопис, Живописна Україна, українське мистецтво