Поділ — один з найдавніших та найчарівніших куточків Києва, сповнений яскравих архітектурних ансамблів. Здавна цей низинний прирічковий район заселяли здебільшого ремісники та купці. І не дивно, що його центром стала площа, де активно велися торги і укладались договори — Контрактова.

Одне з Семи чудес України, об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО та найбільший монастирський комплекс України — все це Києво-Печерська Лавра.

Серцем будь-якої держави є її столиця. Для нашої Батьківщини Київ — це не просто її серце, а легендарна «мати» для всіх міст України-Русі. Цей старовинний град «народився» у глибині віків, вкорінився на дніпрових кручах, огорнутий, наче ковдрою, міфами про окремі свої куточки та людей, що з ними пов’язані. І кожен бачить Київ по своєму: для одних це «жива» історія, для інших — релігійний центр, когось вабить розмаїття його архітектури та мальовниче переплетіння вуличок, а декого — жваве життя великого міста. Але для всіх він гостинно приймає, і готовий розкривати свої секрети зацікавленим.

6 серпня 1856 року народився живописець, графік і педагог Аполлінарій Васнецов, молодший брат Віктора Васнецова. Якщо Віктор був зачинателем казкового жанру, то Аполлінарій став основоположником жанру історичного пейзажу, він першим зробив головним героєм своїх картин старовинну архітектуру. Але своєю справжньою пристрастю митець вважав зовсім не живопис. Він зізнавався, що найбільше любить науку: «Збирати матеріал, класифікувати факти, вивчати їх…»

У 13 років хлопчик залишився круглим сиротою, і старший брат став його головним наставником. Віктор на той час був вже студентом Академії мистецтв і, побачивши малюнки брата, розгледів у ньому живописця. Але Аполлінарію отримати систематичну художню освіту так і не вдалося, що, однак, не завадило стати йому відомим художником і навіть отримати звання академіка, а потім і дійсного члена Петербурзької Академії мистецтв. Та й у тіні свого відомого брата він не загубився.

Навчаючись ще у вятському духовному училищі, він брав уроки у польського художника Міхала Андріоллі, засланого у Вятку. Потім, після переїзду до Петербургу, його школою стало безпосереднє спілкування і спільна робота з видатними російськими художниками – братом, Іллєю Рєпіним, Василем Полєновим і іншими.

Однак можливістю вступити до Академії Аполлінарій Васнецов знехтував — натомість здав іспит на звання народного вчителя та поїхав працювати в російську глибинку. Але, швидко розчарувавшись у ідеях народництва, повернувся до брата, тепер у Москву, та повністю присвятив себе мистецтву. Васнецов-молодший був близьким до абрамцевського гуртка, став членом Товариства пересувних художніх виставок, працював як театральний художник і викладач (у 1901—1918 роках керував пейзажним класом Московського училища живопису, скульптури та архітектури).

Більше десяти років Аполлінарій Васнецов присвятив роботі у Комісії з охорони стародавніх пам’яток. Йому часто доводилося обстежувати старі будівлі, спускатися до підвалів і підійматися на горища старовинних будинків, під дахи церков, також він вивчав стародавні ікони і керував їхньою реставрацією.

Історією Москви, яка з першого погляду підкорила художника з провінції, Васнецов захопився з 1890-х, і за 20 років створив її унікальний художній літопис. Стара Москва стала однією з головних тем у його творчості. Але митець не займався реконструкцією вигляду міста, а воскрешав стародавні образи. І показав він Москву дуже різну — і похмуру, і радісну. Саме ці роботи і принесли молодшому Васнецову популярність, хоча ними він вирішував більшою мірою історико-археологічні, ніж суто художні завдання.

Ще в Абрамцевому Васнецов починає писати невеличкі етюди хмар, закарбовуючи їхню мінливу форму, нюанси освітлення, тональні переходи. Небо він завжди сприймав як один з найяскравіших елементів пейзажу, який передає не тільки час доби, а й настрій. Написаний у вільній манері етюд «Собор Василя Блаженного» також насичений зображеннями хмар — полотно просто дихає повітрям та сонцем. Широкі мазки, сміливо покладені на полотно, та відсутність дрібних деталей дарують враження швидкого погляду на собор. І хоча художник дивився на споруду з висоти, чомусь не покидає враження, що ти проносишся повз неї на трійці коней…

Аполлінарій Васнецов. Собор Василя Блаженного (етюд). Полотно на картоні, олія

Другий твір Васнецова з музейної колекції, «Стара Москва. Книжковий ряд», відтворює жваву торгівлю на Спаському мосту, який з 1516 по 1812 роки був перекинутий через Алевизів рів, саме навпроти Спаської башти Московського кремля (звідси і назва споруди). Міст був кам’яним, мав зубчасті стіни та чотири арки, перекинуті через наповнений водою рів. Міські мости були дуже зручним місцем для торгівлі, і Спаський не став виключенням. Його вподобали крамарі, що пропонували різні книжки, тож місце це отримало назву «книжковий ряд». Рукописні та друковані книги, часто релігійного змісту, букварі, травники, різні збірники, лубочні картини — все це знаходило свого покупця.

Але після реконструкції Червоної площі у 1814-1815 рр. рів був засипаний, Спаський міст розібраний, і місцеві книгопродавці остаточно переїхали. А художник намагався дослідити, яким було це місце — у різні часи, у різні пори року.

Аполлінарій Васнецов. Стара Москва. Книжковий ряд. Папір на фанері, акварель, гуаш, вугілля

Картина «Стара Москва. Книжковий ряд» передає тісняву занесеного снігом книжкового ряду, де одночасно і йде купівля-продаж, і готуються до спорудження нові місця для торгівлі. Недобудовані дерев’яні споруди на першому плані скоро перетворяться на щільний ряд лавок з односхилими дахами та відкидними прилавками, які з усіх боків обступлять вузький прохід. Такі ми бачимо на другому плані, але ззаду. У самому центрі розташувалася велика лавка багатого купця з двоскатним дахом, а поруч з нею — маленька дерев’яна церква.

Похмура погода зовсім не заважає торгівлі, адже місце це дуже вдале, і кожен, хто йде до Кремля, може знайти собі чи то читання до душі, чи картинку, щоб прикрасити оселю. Люди, що «заселили» цей історичний пейзаж, живі та природні, вони зайняті своїми справами, і пензель художника немов просто переніс їх з далекого минулого на полотно.

І наостанок, невеличкий акцент, про який дуже рідко згадують. Жовтневий переворот 1917-го року Аполлінарій Васнецов прийняв радісно, але дуже швидко прийшло «протверезіння», і було воно надзвичайно болючим. Незабаром він скаже: «Комунізм атрофує особистість. Божевілля – вручати долі народу своєї країни темним масам низів».

Лариса Жарких, наукова співробітниця

Мабуть, так собі уявляє ідеальне Різдво більшість тих, хто віддає перевагу подорожам на новорічні свята. Тож саме туди ми сьогодні і відправимось у рамках рубрики «Живописна Україна». А допоможуть нам у цьому два відомих українських художники – Ларго Михайлович Бальзак та Валентин Львович Бунов. Роботи двох митців по-різному, але в той самий час однаково «закохано» зображають Місто Лева.