Posts Tagged ‘сучасне мистецтво’

Підказки природи

Написано Vlada в . Опубликовано в Новости

До 40-річчя заснування Херсонського художнього музею

 

Світлина супроводжує людину все життя. Вона дивиться на нас зі сторінок  газет, журналів, афіш  та рекламних щитів, прикрашає сімейні альбоми,   засвідчує особистість в документах.

Термін «фотографія» першим використав у 1839 р. англійський астроном Джон Фредерік Вільям Гершель. Сьогодні ми називаємо так усі види фотокарток — від  аматорських до карт Землі, зроблених зі супутників. Зародження фотографії  нерозривно пов’язане з її технічним удосконаленням. На ранніх стадіях становлення цього мистецтва з’явилися шедеври, які є для багатьох поколінь аматорів зразками неперевершеної досконалості.  Але історія доводить, що ніколи технічне оснащення фотографа не було вирішальним чинником при створенні справжнього витвору мистецтва. Головне — це вдумливість, щирість, чуй­ність, проникливість і звичайно знання технічних тонкощів. Світлину неможливо зробити з майбут­нього або минулого. Фотографу підкорюється тільки миттєвість. Це  основна вла­стивість і перевага, котра відрізняє фотознімок від усіх інших видів мистецтв.

В експозиції репрезентовано 90 творів киянина Олександра Сліпченка, який завдяки поєднанню своєї спостережливості та технологічних можливостей комп’ютерної обробки, досягає у своїх роботах відчуття фантастичної ірреальності та казковості. До речі, п’ять  світлин, представлених в експозиції, майстер зробив у Херсоні, на проспекті Ушакова.

IMG_1091___305х420_s

IMG_1303___305х420_s

Сліпченко Олександр Сергійович народився в 1951р. на Волині, у місті Луцьку, де пройшло його дитинство та юнацтво. Свій трудовий шлях почав з опанування  професії токаря. Працюючи на виробництві, одночасно здобував вищу освіту у Київському політехнічному інституті, по закінченні якого отримав диплом інженера-механіка та понад 15 років працював  у конструкторському бюро на одному з підприємств м. Хмельницький. У 1990р. Олександр Сліпченко переїхав до Києва, де тривалий час займав посаду  провідного інженера в Астрономічній Обсерваторії Київського університету ім. Т.Г.Шевченка.

Ще в юнацтві майстер багато часу приділяв фотографії, технічному моделюванню, мандрівкам. Бажання побачити світ, зробити щось своїми руками, зберегти на світлинах неповторні моменти життя, не залишили його і донині.  Географія подорожей Сліпченка дуже велика: походи  по горах Карпат, Криму, Кавказу та Алтаю, поїздки по Україні, мандрівки у Польщу, Нимеччину, Францію, Хорватію, Болгарію, Чехію, Румунію.

Швидкоплинність часу, поспіх, перенасиченість подіями , сумна втрата нашої здатності дивуватися красі природи  підштовхнули фотохудожника до думки  створити оригінальний проект, в якому він демонструє так зване мистецтво випадковості, що переносить нас у світ незвичайних образів. Ось як сам автор характеризує своє захоплення: «Фотографування є суттєвою обставиною мого життя. Фотокамера завжди зі мною, бо цікаві моменти, які я бачу — неповторні і швидкоплинні. Я — аматор, а не професіонал, бо грошей на своєму захопленні не заробляю. На моїх фото – краєвиди України, друзі та рідні, тварини та рослини, спортивні змагання, дива природи інших країн. До того ж я мешкаю у Києві, де твориться новітня українська історія, де так чи інакше стаєш не тільки свідком, але й учасником доленосних для нашої країни подій. Разом з фотокамерою я побував у вирі двох революцій — Помаранчевої та Революції гідності. Як тільки міг, я старався відобразити ці події, щоб зберегти їх для історії. Зараз ці світлини передані мною в Музей Революції гідності, в якому я маю честь працювати. Але це вже зовсім інша історія. Життя продовжується. Будьмо!».

DSC_0481

DSC_0523

DSC_0537

В експозиції репрезентовано також твори херсонського аматора Кондратова Михайла Михайловича, який з дитинства захоплюється технікою різьблення і так само як Олександр Сліпченко використовує в своїй творчості ті підказки природи, які звичайна людина просто не помічає.

Народний майстер народився  в 1945р. у Херсоні. Після закінчення музичного училища (клас флейти), деякий час працював в академічному музично-драматичному театрі ім. М.Куліша. В 1978 р. вирішив змінити фах, отримавши для цього освіту юриста і почавши займатися адвокатською практикою. Але при цьому, майстер ніколи не залишав свої творчі пошуки у різьбленні. Для своїх виробів він використовує деревину клена, акації, карагача, оцтового дерева, а також таких фруктових порід як абрикос, слива та вишня. Гру природних форм, нарости на стволах дерев, примхливі звиви старого коріння та гілля  Михайло Кондратов доробляє  спеціальними інструментами та вкриває шаром лаку для захисту від зовнішнього впливу, перетворюючи старі, часом пожухлі деревинки,  у твори того самого мистецтва випадковості, яке ми побачили у світлинах  київського фотохудожника.

DSC_0508

Творчий доробок Михайла Кондратова, як і фотопроект  Олександра Сліпченка, пропонується глядачам уперше. Побажаємо ж обом майстрам успіхів у їх справі, творчої наснаги та натхнення!

Зима. Виставка з циклу «Пори року»

Написано Vlada в . Опубликовано в Новости

Представлена виставка — друга з циклу в цьому році. Ідея презентувати виставки, присвячені порам року, — це перш за все можливість представити глядачам різноманітність своєї колекції, яка налічує близько 12 000 одиниць.

 

DSC_1123

В експозиції репрезентовано близько 40 живописних полотен та скульптурних композицій, присвячених порі року – зимі. Твори виставки — це не тільки пейзажі, але і портрети, натюрморти, жанрові картини, твори анімалістичного жанру титулованих майстрів, які працювали в різні часи протягом ХІХ-ХХІ століття.

Деякі твори експонуються вперше: «Зима» Еммануїла Бунцельмана, «Вечір» Івана Гопкала, «Седнівські далі» та «Дніпровські кручі» Марата Калібекова, навіть один з творів заслуженого діяча мистецтв України Георгія Курнакова («Човнова пристань на Дніпрі»), особистість якого є знаковою для розвитку мистецтва на Херсонщині.

Частина творів на виставці належить майстрам Херсонщини та Півдня України, зокрема, Єгору Толкунову (Автопортрет. 1987), Георгію Петрову (Край села. 1992), Самуїлу Невельштейну (Лариса. 1968), Серафимі Сенкевич (Вікно. 1979), Галині Сорохан (Зимовий настрій.2011) тощо.

 

Толкунов - Автопортрет

Невельштейн Лариса

Сорохан Зимовий настрій

 

Маленьких відвідувачів може зацікавити новорічна ялинка, прикрашена скляними іграшками українського та російського виробництва (деяким з них вже понад півстоліття), які були передані для експонування співробітниками та друзями музею. В останні роки такі екземпляри вже стали предметами колекціонування. Відвідувачам поважного віку новорічні іграшки подарують приємні спогади про дитинство та молодість.

В найближчий час в музеї буде відкрито запис на новорічні екскурсії-квести по виставці «Зима», розраховані на учнів молодшого та середнього шкільного віку. Слідкуйте за анонсами на сайті та у соціальних мережах.

Запрошуємо всіх шанувальників мистецтва познайомитися з новою виставкою музею!

 

Бялиницький-Біруля Ж-13 Місячна ніч у селі

Коцка Дед с внуками

 

001

002

003

004

 

Виставка творів Владислава Мамсікова «Споглядаючи світ…»

Написано Vlada в . Опубликовано в Новости

З 13 грудня в музеї працює нова виставка. В експозиції «Споглядаючи світ…» представлені твори відомого українського живописця-«семидесятника» Мамсікова Владислава Олександровича, якого по праву вважають одним з найталановитіших художників України та живим класиком українського образотворчого мистецтва.

DSC_0395
Владислав Мамсіков народився у 1940 р. в Омську. Професійну освіту здобув у Київському художньому інституті, після закінчення якого (1967) він стає одним з найбільш послідовних адептів «суворого» стилю в образотворчому мистецтві. «Суворий» стиль багато хто розглядає як протиставлення нещирості та фальші сталінського соціалістичного реалізму. Скоріше правильним буде сказати, що якщо для провладного мистецтва соцреалізму був характерний нескоримий оптимізм, віра в світле майбутнє, прикрашання реальності, якийсь ідеалізований еталон та казковий образ щасливої людини комуністичної епохи, то представники «суворого стилю» звернулися до зображення тих же робітників та селян, але в набагато більш приземленій та драматичній формі. Пафос змінився прозою повсякденного життя. Прихильники «суворого стилю», в тому числі й Мамсіков, зображували звичайних людей, а не тріумфальних «побєдоносців». Простими і лаконічними засобами вони оспівували долі сучасників, їх енергію та волю, героїку трудових буднів.
Митець переживає разом зі своїм поколінням усі перипетії та зміни, які відбувалися у суспільній свідомості. Це був шлях, пов’язаний з несправдженими надіями і сподіваннями хрущовської «відлиги». Можна з упевненістю констатувати, що Мамсіков належить до тих художників, які наприкінці 1960-х років відмовилися від академізму у живопису. Нові образотворчі методи ставали їх своєрідною відповіддю на ідеологічну кризу, коли гучні гасла йшли врозріз з реаліями життя. Митець дуже глибоко відчував фальш влади і не піддавався академічним штампам у своїй творчості. Брехня, лицемірство в будь-якій формі для Мамсікова не прийнятні. Художник згадує: «Життя не було таким, яким ми його бачили через призму радянського мистецтва. У ньому було багато бруду і це не залишало нас байдужими. Я намагався уникати показухи».
У 1970-ті рр. в радянському мистецтві відокремилась ціла плеяда художників, чия асоціативна, гостра творчість була у центрі суспільного інтересу. Відомо, якою була реакція з боку ідеологічного керівництва, що угледіло в цих талановитих майстрах замах на непорушні основи реалізму. Митців лишали можливості представляти свої твори на виставках, піддавали тиску з боку влади і жорстокій критиці у засобах масової інформації. «Семидесятники» тяжіли до фантастичності, рефлексії, театралізованності, повернення художніх цінностей у велике мистецтво. Саме в цей час Мамсіков захоплюється «метафізичним» та романтичним живописом. Манера його письма стає впізнаваною серед численних колег по цеху. Творчі пошуки художника втілилися у особистий, неповторний і дуже своєрідний стиль.
Розчарування у період «застою» спонукали талановитого майстра приєднатися до творчого напрямку «андеграунд». В кінці 1980-х – часу «перебудови», що дала відносну свободу творчості — перед художником відкрилися нові можливості у втіленні особистих творчих ідей і задумів. Безпомилково впізнаваною «фішкою» робіт Мамсікова можна вважати специфічне трактування світло-повітряного простору, що залишає відчуття певної сконструйованності та штучності Всесвіту. Полотна художника демонструють всю гаму переживань і життєвих пріоритетів майстра.

DSC_0352
Головне, що робить цю виставку важливою подією — це можливість на її прикладі побачити специфіку альтернативного мистецтва 60 — 80-х років минулого століття та трансформації, що відбувалися з художниками нонконформістського спрямування в період «перебудови» і навіть після неї.

002

Роботи Мамсікова знаходяться у багатьох вітчизняних та зарубіжних приватних колекціях і музейних зібраннях, серед яких Музей історії Києва, Музей сучасного образотворчого мистецтва України, Харківський художній музей, Дніпропетровський державних художній музей, Запорізький державний художній музей тощо…
Співробітники Херсонського художнього музею висловлюють велику подяку мистецькому фонду «Артанія» та особисто його засновнику та президенту, колекціонеру, меценату Багрію Петру Івановичу за надану можливість експонування творів Мамсікова Владислава Олександровича у нашому місті.

Виставку вже відкрито, запрошуємо!

 

001