Posts Tagged ‘сучасне мистецтво’

PANDEMIC LOWERS

Written by lara on . Posted in Новости

Херсонський обласний художній музей ім. О. Шовкуненка та Кафедра дизайну Херсонського національного технічного університету предтставляють онлайн-проєкт – персональну виставку Яни Маневої-Чупоської, дизайнерки та художниці з Північної Македонії

Девіз Яни Маневої-Чупоської: «Життя – це мистецтво, мистецтво – це життя», і своїми творами мисткиня представляє сатиричний погляд на актуальні події сьогодення.

Каталонський авангардист Антоні Міро

Written by lara on . Posted in Статті

Серед багатьох імен каталонських художників неможливо не згадати ім’я Антоні Міро – талановитого живописця, графіка, скульптора з Валенсії, який вдало використовує у своїх роботах елементи поп-арту (поп-арт – напрям в образотворчому мистецтві Західної Європи і США, що виник у 1950-1960 рр. як реакція на заперечення абстрактного експресіонізму).

Антоні Міро народився в 1944 р. у містечку Алькой, в родині ремісників. Мати хлопчика була модисткою. Його батько заснував першу в місті металообробну майстерню, в якій Антоні в юнацькі роки працював і де познайомився з властивостями багатьох матеріалів і фарб, що сприяло його наступним творчим пошукам. Щодо покликання, то воно відкрилося митцеві ще в дитинстві: все своє дозвілля присвячував він улюбленому заняттю – малюванню. Художню освіту йому замінив єдиний вчитель – місцевий художник Вісент Мойя, під керівництвом якого хлопець засвоїв школу малюнка, віддавши належне традиційним жанрам: портрету, пейзажу, натюрморту. Наступні роки Міро присвячує виробленню лаконічної, аж до стилізування, надзвичайно виразної лінії малюнка, а також експериментуванню з кольором.

Антоні Міро. Оп-Арт (Op-Art). 1993. Папір, кольоровий офорт, акватинта

До своєї першої персональної виставки (1965) митець виконує художню серію «Оголені» і виступає засновником мистецького угрупування алькойських художників «Алькой-арт». Подальший творчий шлях художника – складний, збагачений засвоєнням традицій реалістичного мистецтва і найкращими здобутками авангардистських напрямків.

Антоні Міро. Обман (Nugat). 1991. Папір, кольорова літографія.

В колекції Херсонського художнього музею представлено графічні роботи Антоні Міро початку 90-х років, що належать до серії «VIVACHE». Вони були подаровані музею херсонцем Олександром Журбою, який декілька років листувався з художником і в свою чергу отримав від нього ці твори у подарунок. Всього в колекції музею 33 графічних аркуша, виконаних у техніках кольорової літографії і металографіки, які вражають своєю досконалою майстерністю і естетичним смаком.

Антоні Міро. Дворогі (Bicornis). 1991. Папір, кольорова літографія.

В своїх творах автор не стільки відображає оточуючий його світ, скільки створює нову художню реальність, яку можна зіставити з сучасним життям. Він так будує композиції своїх робіт, що навіть незначні деталі набувають важливого смислового значення. В кожному окремо взятому творі іноді об’єднуються різні художні тенденції, що робить неоднозначним сприйняття сюжетів, потребує ментальної гри, де глядачеві надається можливість самостійно домислювати художній образ, на основі асоціацій відтворювати його разом з автором, який то з почуттям доброго гумору, або навпаки іронічно, ставиться до зображуваного. Митець блискуче вигадує назви своїм роботам, які іноді стають своєрідним ключем для розуміння твору.

Антоні Міро. Щоб не забруднитися (Tirisiti Empordames). 1992. Папір, кольоровий офорт, металопластика

Свідоме відчуття себе як особистості, переплетене з елементами ментальної гри з глядачем, постає в його блискучих офортах «Це не Міро»(1991), «Це не Далі»(1991), «Це не Моранді»(1991).

Антоні Міро. Це не Міро (Noes Miro). 1991. Папір, кольоровий офорт

Твори Антоні Міро мають глибинний національний характер. Теми данини трудівникам і любові до рідної Каталонії розвинуті у багатьох його кольорових літографіях.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозіційного відділу

Проект Анатолія Мельника «Мамайчуки» в Херсоні

Written by lara on . Posted in Статті

До дня народження майстра

У 2015 р. в Херсонському обласному художньому музеї ім. О.О. Шовкуненка більше трьох місяців тривав резонансний виставковий проект Народного художника України Анатолія Мельника «Мамайчуки. Погляд поза часом». Після виставки художник передав в дар музею драматичне за змістом живописне полотно «Порятунок».

Анатолій Мельник. Порятунок. 2009. Полотно, олія

Анатолій Мельник – художник великого формату, передусім, як майстер монументального образу, митець-філософ, правдивий аналітик культурологічного простору, так і як живописець, що обирає відповідний стиль для втілення свого задуму. Його художня промова, як мистецький пазл, є міксом різного типу художніх елементів. Сучасні алюзії, історичні ремінісценції, подвійна свідомість, навіть передбачення, позбавлені пафосності, складають його холодний, надто тверезий, логічно вибудуваний мистецький образ.

Мамайчуки (ця назва походить від імені легендарного козака Мамая) – дотепна авторська знахідка, уособлення українського народу. Хто він, козак Мамай? В народній картині – козак-вояка, що грає на бандурі – типове ставлення українців до метафізики буття, уособлення української ментальності. З іншого боку, це той героїчний дух предків, який боронив землю, оселю, родину. Розміщення такого зображення на стіні в кожній сільській хаті було підтвердженням наявності своєрідного культу.

В картинах Анатолія Мельника Мамайчуки – це потік історично забарвленої художньої свідомості автора, яка волає про трагічну долю українського народу, але без надриву і закликів, а як константа, що віддзеркалює цю даність в іншому вимірі, безпристрасній історичній перспективі, з’єднуючи таким чином минуле та майбутнє. Сучасність – жорстка, конкретна і свідома, неприхована художніми ефектами, яка наче зібрана з осколків протиріч – це підтекст творів Мельника, який відкритий до глядача, дискусії, діалогу.

Тоді в чому відображений особистий погляд автора, його ставлення до тієї невигаданої, болюче гострої сучасності? Відповідь на це питання лежить в площині того ж образу, який постає з картини. Художник начебто розчиняється в гучному племені мамайчуків, історичних нащадків загадкового пращура – невідомого козака Мамая, бо він також до них належить, і його ставлення – це погляд на себе із себе, з глибини свого родоводу. Саме тому він має право на іронію, бо це самоіронія, має право на гротеск, бо це є рефлексією на власне існування у світі.

Контрастне поєднання досить зрозумілого сучасного підтексту та площинно-узагальненої, лапідарної форми, що тяжіє до стилю монументального живопису – цікаве явище в розвитку українського мистецтва ХХ ст., яке ми можемо споглядати ще у «бойчукістів». Проте бажання автора саме так поєднати в своїх творах зміст та його втілення свідчить про намагання адекватно відобразити неоднозначність нашого суспільства, позначеного постійним стиканням взаємовиключних змістів, ідей, думок.

Вигідно відзначаються композиційні рішення автора, дуже влучно вихоплені типові ракурси чисельних фігур, які рухаються, діють, гуркотять в історичному процесі, лунають у часі. Справляє враження вишуканий лінійний ритм композиції, виразність силуетів, співвідношення головного цілого і суворо підпорядкованих тому окремих деталей.

Особливо привертає увагу колористична побудова творів, в якій зосереджена вся емоційна напруга образів, драматизм чи, навпаки, сатиричний запал картини. З іншого боку, відчуття гармонії поєднаних разом іноді протилежних кольорових плям вносить важливий художньо-естетичний компонент в інтелектуально насичений зміст виставки.

Виставковий проект Анатолія Мельника «Мамайчуки. Погляд поза часом» викликав неабиякий резонанс в Херсоні. Розворушене історичними колізіями та закроєне на реалізмі наше суспільство часом досить гостро сприймає виклики сучасного мистецтва. Проте, в даному випадку філософсько-художні, сатиричні та суспільно-значущі посилання автора знайшли розуміння в сприйнятті різних за типом та поглядами глядачів.

Справді, як би ми не ставилися до мистецьких творів Анатолія Мельника, його кричущі, експресивні образи мимоволі закарбовуються у пам’яті. І це природно, бо вони містять ту очевидну даність, те коло суспільних та ментальних негараздів, які ми всі разом добре відчуваємо і повинні гідно переборювати, зберігаючи разом з тим свою національну ідентичність. Саме в цьому полягає добра перспектива на історичне майбуття.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Художні співи Олени Рибальченко

Written by lara on . Posted in Статті

Кожний художник має свій шлях і призначення. Кожний вносить у світ власне надбання. І повсякчас неодмінно загадковим виглядає той шлях, який приводить наївного майстра до натхнення, коли він раптом лишає буденні справи, бере пензель і починає малювати.

Херсонська мисткиня Олена Рибальченко – типовий художник-самородок. Вона ніколи не мала спеціальної художньої освіти, проте з самого дитинства відчувала до малювання особливу пристрасть. Вона народилась 27 грудня 1928 року у м. Павлограді Дніпропетровської області. Закінчила Бородинське педучилище в Одеській області, працювала вихователькою у дитячому садку, вчителькою у школі. Пережила війну, голод, розруху. Потім більше 30 років жила у Харкові і працювала на станкобудівному заводі. Коли вийшла на пенсію, переїхала до Херсону, де проживає і тепер.

Олена Рибальченко. Херсонський художній музей

Тут, в Херсоні, з 1985 року і почалося її справжнє заняття малюванням, якому вона присвятила себе цілком і назавжди. Першою спробою був пейзаж на балконній стіні у власній квартирі, про який схвально відгукнулися друзі та сусіди, потім Олена Павлівна починає писати сюжети на картоні олією. Картини спочатку нікому не показувала, проте доленосний випадок привів її до місцевого клубу художників-аматорів, де вона брала участь у виставках. На початку 1990-х Рибальченко вже виставляє свої твори в експозиційних залах музеїв Херсону, в 1993 р. – в «Українському домі» у Києві на Всеукраїнській виставці художників-аматорів, де отримує диплом І ступеня. Так, раптово, як і диво натхнення, прийшло творче визнання.

Сьогодні творчий доробок Олени Рибальченко налічує понад півтисячі живописних творів, які знаходяться у художниці вдома або подаровані друзям, близьким, знайомим. В Херсонському художньому музеї ім. О.О. Шовкуненка зберігається понад 100 живописних робіт Рибальченко, які також є щедрим подарунком мисткині. Значна частина творчого доробку зберігається також у Павлоградському краєзнавчому музеї та Музеї Івана Гончара в м Києві, у приватних колекціях України та за кордоном.

Олена Рибальченко. Сватай мене, козаченьку

Твори здебільшого присвячені українському селу, українській родині, коханню. Ліричні мотиви гармонійно доповнені сюжетними композиціями на побутову тематику, є у художниці також історичні твори, присвячені добі козацтва, та міські краєвиди, в яких відбито образ міста Херсона, яке для Олени Павлівни давно стало рідним.

Цікавою особливістю картин Рибальченко є тісний зв’язок з фольклором, народною поезією, піснею. Вона зображує народні гуляння, свята та звичаї, які були розповсюджені в Україні з давніх часів. Головні персонажі її картин – дівчата та парубки у національному одязі, які зустрічаються на побаченнях, сумують та мріють, радіють життю. Віршовані назви її картин запозичені з пісень або вдало укладені самою авторкою («Несе Галя воду…»).

Олена Рибальченко. Несе Галя воду…

Сама художниця є успішною авторкою багатьох чудових віршів, пісень, присвячень, казок і притч, невеличких оповідань, в яких відображена народна мудрість, особистий життєвий досвід, віра у перемогу добрих сил, Божий суд та справедливість.

Кожна картина Рибальченко відзначається щирістю художнього вислову, піднесеним національним духом, безпосередністю образотворчої мови. Усталені елементи її улюблених композиційних мотивів наче ноти в партитурі музики, що повинні пролунати у просторі. Козак «Мамай», золота солом’яна стріха і мальви за вікном або чорноока дівчина у віночку біля низького плетеного тину, відчайдушний гопак і народні свята – все це для Рибальченко не просто типова українська картина, а своєрідні символи того буття, в якому панує гармонія людини і природи, народних потреб і життєвих задоволень, свят і будень, поезії і дійсності, того буття, яке нестримно потребує її серце і пензель.

Добре знання української літератури надихає Олену Павлівну на сюжетні композиції символістського характеру, як наприклад, картина «Земля», що є ілюстрацію до однойменного роману Ольги Кобилянської. Проте, вміння художниці знаходити певні паралелі, алюзії відносить цей сюжет до прадавнього конфлікту Авеля та Каїна, перегукується із сучасним протистоянням у нашому суспільстві.

Олена Рибальченко. Дари осені

В яскравих натюрмортах Рибальченко оспівує красу та стиглість фруктів: розсипи винограду, рум’яні яблука та груші. В них відображені багатства української землі, її плодючі відтворюючі сили («Дари осені»). Неодмінну увагу привертають також чарівні куточки затишних сільських краєвидів, де квітнуть дерева, ростуть кульбаби, літають бджілки.

Олена Рибальченко. Херсонський кавун

Захоплюючись красою матеріального світу Рибальченко не намагається копіювати натуру, а навпаки пише картини за допомогою розвиненої уяви і гострої пам’яті. В подібних творах вона нерідко звертається до техніки, яку називає «двуколір». Її основою є монохромне зображення предметів чи пейзажного мотива з використанням як додаткових лише ахроматичних кольорів.
Своєрідним за образним ладом в її картинах виглядає місто, забудоване класицистичними спорудами різних епох, починаючи від імперського стилю російських царів до тріумфальних сталінських «палаців» («Морехідне училище»).

Олена Рибальченко. Морехідне училище

Окрім живопису, цікавим захопленням мисткині є флористика. Вона використовує переважно ті рослини і природний матеріал, що дарує їй місцева степова природа. Це декоративні панно квіткових натюрмортів, постаті казкових героїв тощо. Кожна суха пелюстка, травинка, гілочка у цих творах отримують нове, повносиле життя у мистецтві.

Олена Рибальченко. Розговіння перед Великоднем

Незважаючи на видове і жанрове різноманіття, усі роботи Рибальченко об’єднує спільна риса. В них живе співуча народна душа, любов до рідного краю, культури, побуту. Попри всі колізії нашого часу і нелегкі випробування долі, Олені Павлівні притаманне святкове сприйняття світу, її внутрішній зір налаштований на вічний пошук світла, істини, правди. Потужним акордом її художніх співів має бути картина «Розговіння на Великдень», де зображена спільна молитва української родини на Христове Свято, за одвічно бажане людське щастя та добробут.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Виставка сучасної ікони «Небо на землі»

Written by Vlada on . Posted in Новости

Відкриття виставки сучасних ікон «Небо на землі», яке відбулось 14 грудня в Херсонському обласному художньому музеї ім. О.Шовкуненка, зібрало багато зацікавлених — і вірян, і шанувальників мистецтва, і почесних гостей. В експозиції представлено більше сотні ікон в різноманітних техніках, виконаних майстрами сімейної іконописної майстерні, яка має таку ж саму назву «Небо на землі».

Музейна зала, в якій на 2 місяці оселилися ці дивовижні твори, набула якогось особливого сяяння — і не тільки від золота, якого так багато в цих іконах. А хор Херсонського Свято-Стрітенського кафедрального собору ПЦУ, який відкривав і закривав захід, додав піднесеності та урочистості.

Директорка художнього музею ім. О.Шовкуненка Аліна Доценко відмітила великий потенціал іконописного мистецтва, актуальність якого залишається так само на часі навіть у ІІІ тисячолітті.

Лідер Громадської платформи «Добро переможе», спонсор виставки, Юрій Рожков, який взяв на себе транспортні та рекламні витрати, порадив на мить зупинитися біля цих ікон, замислитися, порадіти душею, замилуватись очима і серцем.

Керівник майстерні отець Сергій Павелко, який, до речі, народився в Херсоні, виголосив багато слів вдячності за цей день — керівнику музею та всім музейникам, спонсору, майстрам і Богу — за те, що благословив їх на улюблену справу.


Кураторка виставки Марія Павелко поділилася своїм захватом від роботи музею, подякувала за те, що завжди були поруч, за творчий підхід до формування експозиції та наголосила на тому, що ікона, залишаючись святинею, також є і мистецьким твором: «Вона є першоджерелом, колискою багатьох видів мистецтва. Будучи першоджерелом, вона залишилася в тому вигляді, як вона народилася». І передала в дар музею від майстерні ікону Богородиці «Цілителька».

Начальник Управління культури Херсонської ОДА Світлана Думинська подякувала Аліні Василівні за те, що наш художній музей залишається осередком духовності і запросила приходити до музею родинами, особливо під час різдвяних свят.

І ще дві родзинки: в день відкриття експозиції гості змогли побачити, як створюються ікони — майстрині іконопису Наталя Соболєва та Катерина Цирулік працювали над невеличкою іконкою, показували і розказували бажаючим, що і як вони роблять, і від них гості просто не відходили. А наступного дня, в неділю, прямо в залі серед ікон, вони провели майстер-клас.

«Ми думаємо, що ми дивимося на ікону, — каже отець Сергій. — Насправді це Бог через ікону дивиться на нас. Ікона, на яку ми дивимося, допоможе нам зустрітися з Богом».

До 16 лютого 2020 року в Херсонському художньому музеї ім. О.Шовкуненка можна і зустрітися з Богом, і долучитися до одного з найдавніших видів мистецтва.

Приходьте! Виставка варта уваги!

Музей працює з середи по неділю, з 9:00 до 17:00 (каса до 16:30).