В експозиції представлено 39 творів живопису і графіки, переданих Об’єднанням професійних художників Ізраїлю в дар Херсонському обласному художньому музею в ознаменування 135-річчя від дня народження Олексія Олексійовича Шовкуненка. Цей щедрий подарунок розширить уявлення херсонців і гостей нашого міста про минуле Землі Обітованої і сьогодення Ізраїлю як країни, зацікавленої в розвитку дружніх відносин з усіма молодими державами, що з’явилися на пострадянському просторі. Для Ізраїлю – в рамках існуючої моделі міжнародних відносин – це закономірно, оскільки кожен п’ятий громадянин цієї країни має коріння, які тісно пов’язують його з містами і селами країн Східної Європи.

10 червня 2020 року виповнюється 90 років від дня народження майстра історичного та монументального живопису, неперевершеного ілюстратора творів класичної літератури Іллі Глазунова.

Ілля Сергійович Глазунов (1930-2017) – художник, навколо імені якого ось уже кілька десятиліть не вщухають суперечки. Захоплення публіки завжди супроводжує гостра критика. Але, незважаючи ні на що, інтерес до творчості цієї непересічної людини не слабшає.

При широті погляду, при всій різноманітності тем і образотворчих засобів, високій майстерності живописця, своєрідності малюнка і колориту, головне у творчості Іллі Глазунова — цілісність сприйняття світу, його філософський, ідейний порив, натхненність. Роботи майстра висвітлені відблиском вогню, який горів в його душі, направляючи плин думок…

Майбутній митець народився в Ленінграді. Його батьки та інші родичі загинули від голоду в блокаду. Хлопчикові вдалося вижити і в кінці війни він повернувся з евакуації в рідне місто.

В молодості починав писати у звичайному для свого часу жанрі соціалістичного реалізму. Ілюстрував твори багатьох класиків російської літератури. Перша виставка творів живописця відбулася в 1957 р. в Москві. Істотну допомогу молодому художнику в його становленні надав поет Сергій Михалков, якого Глазунов завжди згадував з вдячністю.

Починаючи з другої половини 1950-х рр. перейшов до офіціозного парадного портрету — зображеннь політичних керівників, радянських вождів, голів інших держав, коронованих та впливових осіб, зірок мас-культури. Створив художнє оформлення до постановок опер «Сказання про невидимий град Кітеж і діву Февронію», «Князь Ігор», «Пікова дама».

Твори Іллі Глазунова легко впізнавані і в той же час дуже суперечливі. Їм властиві надмірна алегоричність, прикрашання і деяка солодкуватість. Гігантоманія полотен митця завжди викликала багато нарікань.

Творчість Іллі Глазунова в колекції Херсонського художнього музею представлено графічним твором «Грушенька на суді» — чудовою ілюстрацією до роману Федора Достоєвського «Брати Карамазови».

Федір Михайлович Достоєвський – улюблений письменник Іллі Глазунова. Жвавий інтерес до його особистості та спадщини художник проніс через усе своє творче життя. Він створив великий цикл, присвячений персонажам творів Достоєвського, серед яких Грушенька – «образ вічної жіночності», якою наділяв літературних героїнь Достоєвського Глазунов. Вона загадкова, як загадкова взагалі душа жінки. Художник намагається уявити складний душевний світ Грушеньки — пристрасної і сильної натури. Образ жінки емоційно насичений, точно відповідає літературному опису і сприймається як самостійний художній твір.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозіційного відділу

Майстриня гобелену, живописець, графік, поетеса Марія Несторівна Шнайдер-Сенюк вплела чарівну квітку свого таланту у багатий різнокольоровими барвами вінок сучасного декоративно-ужиткового мистецтва України, заклала підвалини для формування цілої плеяди майстрів з художнього текстилю на Херсонщині.

Марія Шнайдер-Сенюк на відкритті персональної виставки «Барви Української землі» в Херсонському художньому музеї, 2017

Марія Шнайдер-Сенюк народилася на Волині в селі Коблин Млинівського району Рівненської області у 1936 р. Навчалася у Львівському державному училищі декоративно-прикладного мистецтва, вивчаючи глибини народного ремества ткацтва західних земель, витоки українського мистецтва. Перші професійні навички закріплювала на Вінниччині, у Клембівці, де опинилася відразу після закінчення училища. Тут, працюючи на фабриці народних промислів «Жіноча праця», відкривала для себе секрети килимарства, «вертикального ткацтва» квіткових орнаментів Центральної України.

Марія Шнайдер-Сенюк. Озеро з триптиху «Тиша Дніпровських плавнів»

Долею судилося Марії Шнайдер у 1965 р. переїхати на Південь, до Херсона, тут вона виховувала двох талановитих синів, теж художників, разом з чоловіком, майстром з художнього текстилю, Борисом Шнайдером, який працював на славетному південному гіганті – Херсонському бавовняному комбінаті.

Херсонщина надихнула майстриню на створення нових за тематикою гобеленів. Розмаїті квіткові візерунки, традиційні українські вазони її клембівських гобеленів змінилися ніжними рослинами дніпрових заплав, красою затишних куточків степових краєвидів. Херсонщина відкрила зрілий фігуративний період її творчості, світ людини праці, буднів українського села. Земля України – така різноманітна на півночі і сході, півдні і заході – ось головний лейтмотив її творчості.

Її великими монументальними роботами стали гобелени для інтер’єрів кафе «Перлина степу» у Києві, Будинку культури у Кривому Розі, бібліотеки для юнацтва та літературного музею ім. Б. Лавреньова у Херсоні, тощо.

Марія Шнайдер-Сенюк. Поетам України, гобелен. 1989

Образ рідної землі вона натхненно оспівувала як художник і як поет. Можливо, тому народився її символіко-алегорійний гобелен «Поетам України» (1989), з колекції Херсонського обласного художнього музею ім. О.О. Шовкуненка. Цей твір, один з найкращих у творчому доробку Марії Шнайдер-Сенюк, присвячений борцям за ліру правди та щирого слова. Варто відзначити також музейний триптих «Тиша Дніпровських плавнів», де художниця оспівує незрівняну красу дельти Дніпра, затишну тишу живописних херсонських плавунів.

Марія Шнайдер-Сенюк. Тиша Дніпровських плавнів, триптих

Живопис Марії Шнайдер-Сенюк особливий, він є невід’ємною частиною ручного ткацтва, його внутрішнім наповненням. І навіть створюючи самостійні станкові твори, художниця тяжіє до узагальнено-декоративної манери, що нагадує гобелен за образно-художнім ладом, логікою художнього вирішення.

Марія Шнайдер-Сенюк. Косарі

Цікавою знахідкою художниці є твір «Червоними і чорними нитками». Він нагадує абстрактний живопис, який складається з орнаментів українських вишивок на розстелених у ряд українських сорочках.

Марія Шнайдер-Сенюк. Червоними і чорними нитками

В картинах Марії Шнайдер як і в гобеленах, квітнуть весняні сади, ніжними пастельними тонами різнотрав’я вбирається могутній хвилястий степ, яскравими кольорами веселки вони розфарбовують навколишній світ і серця людей.

Марія Шнайдер-Сенюк. Філософ

Графічні твори мисткині, виконані аквареллю та пастеллю, є більш стриманими за кольоровим рішенням, образним ладом. Вони привертають увагу міфічністю образів, як наприклад, «Пророк», «Філософ». Народившись під час роздумів над сенсом буття, пошуками істини, вони відзначаються споглядальним настроєм. Книга, джерело, промені світла в цих творах є атрибутами духовного життя, гармонії з оточуючим чарівним світом, до якого запрошує нас автор.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Найвідоміший іконографічній образ святого Ніла Столобенського існує у вигляді дерев’яної різьбленої скульптури. Зазвичай святий Ніл Столбенський зображується сидячим зі схиленою вниз головою, спираючись на дерев’яні милиці. У такому положенні старець помер під час молитви. Подібні статуетки виготовлялися у великій кількості для паломників, які відвідували Ніло-Столбенську пустель, що на Півночі Росії.

Ніл Столбенський

Треба зазначити, що ставлення до скульптурних зображень у православній традиції було неоднозначним. Через те, що скульптура могла нагадувати язичницьких слов’янських ідолів, цей вид мистецтва не був розповсюджений і навіть деякий час знаходився під забороною. Але серед простого народу скульптурні зображення святих не втрачали попиту, хоча збереженням їх серйозно не переймалися. Саме тому до наших днів дійшло не дуже багато прикладів такої скульптури — здебільшого це зразки ХІХст. Про майстрів-різьбярів того періоду майже нічого не відомо, як і про автора цієї роботи. Зате про життєвий шлях преподобного Ніла Столбенського відомо чимало.

Святий Ніл Столбенський народився в сім’ї селянина поблизу Новгорода. У 1505 році він прийняв чернечий постриг в обителі преподобного Савви Крипецького, поблизу Пскова, і став його духовним учнем.

Після десяти років чернечого життя він пішов на річку Серемлю, де тринадцять років перебував у суворій аскезі. Люди з навколишніх місць стали приходити до преподобного старця за настановами. Але Ніл Столбенський прагнув самотності, тиші і молив Бога вказати йому місце для звершення подвигу безмовності.

Одного разу, після довгої зосередженої молитви, він почув голос згори: «Ніл! Іди на озеро Селігер!» Прийшовши туди, монах був вражений його красою: в середині озера знаходився вкритий густим лісом острів. Там святий подвижник знайшов невелику гору і викопав печеру, а через деякий час побудував келію, в якій і прожив 26 років.

Подвиги суворого посту і безмовності Ніл супроводжував ще й іншим: він ніколи не лягав спати, а дозволяв собі лише легку дрімоту, спираючись на гаки, вправлені в стіну келії. Для свого поховання Ніл заздалегідь вирив в каплиці могилу і помістив в неї витесану труну, сюди він приходив журитися про свої гріхи. Помер преподобний Ніл Столбенський 7 грудня 1555 року. Перед смертю його відвідав його духівник – настоятель Нікольського Рожковського монастиря ігумен Сергій, який сповідав і причастив його.

Через п’ять років після смерті Ніла над його могилою в каплиці була влаштована гробниця. Слідом за цим почалося вшанування цього святого серед людей та в Церкві.

Альбіна Єрмакова, наукова співробітниця

Косів – найбільший центр керамічного виробництва на Гуцульщині, де мистецтво гончарства, зберігаючи традиції й стиль старовинних майстрів, переходило від покоління до покоління як спадщина. Завдяки своїй образній мові, трактування форм виробів та їхньому декоруванню, притаманному лише даному регіону, косівська мальована кераміка є відображенням душі Гуцульщини та її етносу.  Свою назву отримала від місця її створення – міста Косова на Івано-Франківщині, околиці якого багаті на глину. Гончарство тут було одним із основних ремесел, що дозволило місцевим майстрам розвити свій унікальний стиль.

Галина Волощук. Ваза. Стефанія Волощук. Глечик.

Для кераміки Косова характерні усталені традиції технологій виробництва, насамперед це підглазурний розпис із дворазовим випалюванням. Техніки оздоблення гуцульської кераміки – «ритування» або «гравірування» є унікальними. Народними майстрами застосовується широкий спектр геометричних і рослинних мотивів, а також сюжетні розписи, що відображають живу природу та навколишній світ. Гончарі та художники славетного регіону виготовляли й розписували найрізноманітніші предмети: посуд, свічники, облицювальну плитку, фігурки людей і тварин тощо. Кольорами косівської кераміки є жовтий (сонце), зелений (жива природа), коричневий (земля), іноді синій (небо), що ефектно виділяються на жовтому або білому тлі, злегка з ним контрастуючи. Школа косовської кераміки виникла й розвивалася завдяки таким майстрам як Петро, Михайло та Йосип Баранюки, Павлина Цвілик, Гнат Кощук, Михайло Білецький, Надія Вербівська, Ганна Рощиб’юк, Стефанія Волощук (1928-1985) та Галина Волощук. (1931 р.н.).

Стефанія Волощук. Графін

Майстриня художньої кераміки Стефанія Михайлівна Волощук народилась в м. Косів. Гончарству навчалася у батьків, відомих майстрів Ганни та Михайла Рощиб’юків. Працювала на Косівській фабриці художніх виробів, а також у Художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР. Разом з чоловіком створювала вироби, декоровані у техніці ритування (на побілкованій поверхні виробу шилом або цвяхом продряпують неглибокий контурний малюнок, який після випалу дає ще один колір — цеглястий). Її орнаментальні композиції складаються з двох ярусів рослинних мотивів, доповнених геометричними елементами. Учасниця міжнародних художніх виставок.

Галина Волощук – дочка відомого косівського майстра Казимира Волощука. На жаль, факти з її біографії практично невідомі. Всі вироби майстриня виготовляла мальованими і полив’яними. Для оздоблення використовувала переважно жовте, зрідка — коричневе тло. Форми її виробів – народні, часто доповнені виразними пружками. Вишуканості виробам Галини Волощук надає багатий орнамент, який лягає на всю їхню поверхню.

У 2014 р. косівську кераміку номінували до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозіційного відділу