Декоративний розпис – це не лише прикраса житла, а й особливий символічний код українського мистецтва, в основі якого лежить поетично-образне світосприйняття автора, його любов до рідної землі й довга і копітка праця. У цьому виді декоративно-ужиткового мистецтва найповніше втілені естетичні уявлення, ключові цінності й художня культура української нації. Протягом тривалого часу вироблялись прийоми і технічні засоби зовнішнього оздоблення сільських будівель, хатнього інтер’єру, речей побуту. Залежно від цього, у кожній місцевості поступово створився свій усталений характер орнаментальних мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою і фантазією народних майстрів.

Людмила Вітковська. «А у селах у веселих і люди веселі…» 1987. Папір, акварель, гуаш

З кінця ХІХ століття настінні розписи все більше стали замінюватися так званими «мальовками», які виконували на аркушах паперу і прикрашали ними стіни, печі та міжвіконня оселі. Згодом, «відірвані» від стін хати, вони стали самостійним видом народного мистецтва, набули своїх композиційних та колористичних особливостей і стали першими паростками народної графіки, яка знайшла свій новий розвиток у творчості численних майстрів українського народного розпису. Серед них чинне місце займають і херсонські майстрині, такі як Людмила Петрова, Людмила Вітковська, Віра Семенюк, Марія Гусак.

Людмила Петрова. Панно «Гніздо з пташенятами». 1980. Картон, гуаш

Людмила Олександрівна Петрова (1923-1997) – за фахом медичний працівник. Декоративним мистецтвом почала займатися у зрілому віці. У своїх роботах дотримувалась старовинних традицій розпису, в композиційній основі яких лежать квітково-рослинні та квітково-пташині мотиви, такі як «квітка у вазоні», «віночок», «килим». Художниця працювала гуашевими фарбами на тоновому картоні та акварельними – на білому папері. Її твори легко впізнати. Для них характерні прозорість, живописність, яскравість.

Людмила Вітковська. «Зацвіла у лузі червона калина…» 1987. Папір, акварель, гуаш

Людмила Владиславівна Вітковська (1951 р. н.) закінчила Херсонське культурно-освітнє училище. До мистецтва декоративного розпису прийшла, вивчаючи творчість майстрів петриківської школи. Сюжети творів майстрині пов’язані з життям українського села, народними піснями та поезією Тараса Шевченка. Свої роботи Людмила Вітковська виконує темперними або гуашевими фарбами. В її композиціях важливу роль відіграє інтенсивний, насичений колір, який створює складну гаму почуттів та настрою. Доповнення композицій рослинно-квітковими елементами вносить в них відчуття казкової фантастичності.

Віра Семенюк. Думи Мамая. 1979. Картон, гуаш, темпера

Народна майстриня Віра Михайлівна Семенюк (1957 р. н.) народилась у родині хліборобів на Херсонщині. Малювати почала з дитинства. Після закінчення середньої школи працювала художником-оформлювачем у Горностаївському Палаці культури. В основному, темою її творів є народні обрядові свята, в яких органічно поєднуються фігуративні та рослинно-орнаментальні елементи. Композиціям Семенюк притаманні чіткість малюнка, свіжість колориту та глибока змістовність.

Марія Гусак. Польові квіти. 1986. Кольоровий папір, гуаш

Традиції старшого покоління підтримує Заслужений майстер народної творчості України Марія Михайлівна Гусак (1963 р. н.). Майбутня художниця навчалась у дитячій студії декоративного розпису «Чонгар-сад» під керівництвом Людмили Вітковської. У 1986 р. у селі Сиваське створює дитячу студію «Сиваський віночок», яка згодом отримала звання «Народного самодіяльного колективу». Провідна й улюблена тема творчості Марії Гусак – фантастичні та яскраві квіти, які художниця символічно асоціює з рідною землею та її красою.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозиційного відділу

Микола Писанко. Веселка. 1980. Папір, акварель, гуаш

Відомий український художник-живописець, графік, аквареліст, теоретик мистецтва, філософ, педагог Микола Писанко, який жив і працював на Херсонщині, народився 21 січня 1910 р. в м. Александрії, що на Кировоградщині. В 1935 р. закінчив живописний факультет Одеського художнього училища, після чого працював в Одеському художньому музеї.

Мабуть, так собі уявляє ідеальне Різдво більшість тих, хто віддає перевагу подорожам на новорічні свята. Тож саме туди ми сьогодні і відправимось у рамках рубрики «Живописна Україна». А допоможуть нам у цьому два відомих українських художники – Ларго Михайлович Бальзак та Валентин Львович Бунов. Роботи двох митців по-різному, але в той самий час однаково «закохано» зображають Місто Лева.

Сьогодні наш маршрут пролягає на південь нашої країни, де на нас чекають вершини Кримських гір. І першою з них нас зустрічає Кара-Даг, з яким пов’язана різні легенди. Одна з них розповідає про загадковий церковний дзвін, що доноситься з-під води біля скель лише в ніч на Великдень. Інша, що з’явилась вже на початку ХХ століття, каже, що у водах біля Кара-Дагу живе величезне морське чудовисько, що полює на дельфінів. Дехто з тогочасних науковців повірив у легенду настільки, що навіть проводив дослідження цього «феномену».

Цього разу ми відвідаємо одне з найстаріших міст нашої держави. Інколи його називали молодшим братом Києва, але частіше казали, що це його конкурент. Місто князів і козацької старшини — Чернігів.

Анатолій Платонов. Чернігів. Околиця. Блакитний день. 1982. Полотно, олія