Одним з визначних херсонських художників другої половини ХХ ст. можна впевнено вважати Івана Івановича Ботька. Тонкий живописець та неперевершений майстер пастелі – саме так можна охарактеризувати цього майстра, роботи якого і сьогодні легко впізнаються на виставках та є окрасою приватних зібрань.

Іван Ботько. Черга за хлібом

Майбутній художник народився у 1914 р. в Нью-Йорку, в родині українських емігрантів, які на початку 20-х років минулого століття повернулися до України. В 1928 р. вони остаточно оселилися в Херсоні. Іван Ботько був учасником Другої світової війни, мінометником Білоруського фронту, визволяв від фашизму Західну Європу, отримав бойові нагороди. Після війни закінчив Одеське художнє училище і почав працювати в Херсоні. Його персональні виставки відбулися в Херсоні, Києві, Новій Каховці.

Першими художніми спробами майстра стали його фронтові замальовки, виконані тушшю на папері. Гостротою та безпосередністю образної мови вони набули характеру своєрідного репортажу з місця військових дій (Білорусія, Чехія, Східна Пруссія).

Після війни Іван Іванович щиро захоплюється індустріальними мотивами. Він створює серію робіт, присвячених Херсонському суднобудівному заводу. В цей же час опановує техніку пастелі, також нерідко пише олійними фарбами. В центр його уваги потрапляють: будівництво Каховської гідроелектростанції, міські види, природні мотиви щоденні будні робітників та селян. Поступово формується його особлива творча манера. Для своїх яскравих, емоційно насичених пастелей в якості підґрунтя він використовує темний наждачний картон, який допомагає передати ефект оксамитової поверхні малюнку.

Іван Ботько. Завод ім Куйбишева

Важливе місце у творчому доробку художника займає натюрморт. Це переважно зображення квітів. Художник дещо стилізує та узагальнює форму, використовує локальний колір, завдяки чому його натюрморти набувають вишуканої декоративності.

Іван Ботько. Троянди

Досконале образно-художнє втілення, технічна впевненість та майстерність, глибина та змістовність образів висунули цього художника в ряд найкращих представників мистецької плеяди Херсонщини ХХ ст.

Більшість творчого доробку Івана Ботька, близько ста робіт, зберігається в колекції Херсонського обласного художнього музею ім. О.О. Шовкуненка.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Два роки тому в Херсонському художньому музеї до великого християнського свята Трійці була приурочена персональна виставка відомого художника Єгора Толкунова «Мій храм», яка представляла сакральну тематику в його творчості і, на жаль, стала останньою у житті нашого талановитого земляка.

Живопис Толкунова — це одне з найцікавіших явищ у сучасному українському мистецтві. За природою свого обдарування, він був художником-інтелектуалом, дуже глибокою творчою натурою. Полишаючи за собою поважний, майже п’ятдесятирічний шлях у мистецтві, живописець пройшов декілька етапів своєї творчої еволюції та переосмислення власних поглядів, які вплинули на зміну його життєвих орієнтирів. Ціною власної духовно-творчої роботи, митець прямував шляхом, не схожим на інші, крок за кроком відкриваючи нові обрії та долаючи інерцію успадкованих понять. Йому було властиве, передусім, зацікавлення фундаментальними питаннями людського життя, проблемами зв’язку людини з макро-та мікрокосмосом її довкілля.

Відкриття виставки «Єгор Толкунов. Мій храм», 2 червня 2017 р.

Самобутній талант живописця формувався під впливом української та молдовської художніх шкіл. Майбутній митець народився у 1943 р. у с. Петрівка Генічеського району Херсонської області. Освіту здобув у художньому училищі ім. Рєпіна у Кишиневі, після закінчення якого навчався у Всеросійському науково-реставраційному центрі ім. Грабаря. Деякий час працював реставратором у Бердянському художньому музеї. До рідного краю повернувся у 1971 р. Член НСХУ.

Персональна виставка живопису «Єгор Толкунов. Мій храм», червень 2017 р.

Полотна живописця на релігійну тематику, які були репрезентовані на останній персональній виставці митця, просякнуті глибиною людської віри у Спасителя, зігріті особистими багаторічними батьківськими переживаннями за долю старшого сина Андрія, який, будучи талановитим художником, вибрав усамітнений шлях до Бога і став ченцем. Мати Єгора Толкунова бачила в ньому іконописця або священика, але до храму, у буквальному сенсі, першим прийшов саме син майстра.

До релігійних сюжетів художник звертався неодноразово: виконував роботи у церкві Св. Миколая Чудотворця у с. Стара Богданівка під Миколаєвом, написав кілька десятків іконостасних образів святих, апостолів, мучеників, портретів ченців та служителів церкви. Окремою сторінкою творчої біографії художника є цикл його картин, створених під враженням перебування у Свято-Успенському Псковсько-Печерському монастирі. Практично у всіх своїх полотнах він намагався донести до нас ідею того, що в душі кожної людини завжди знайдеться місце для високих почуттів, що ми повинні не прогаяти найголовніше — пошук сенсу життя, навіть усвідомлюючи, що шлях кожного з нас до пізнання буде тернистим і достатньо важким. Звернення до витоків православної культури збагатило творчість майстра глибоким розумінням людських цінностей. На одвічне філософське питання «Що є істина?», пензлем і фарбами, він відповідає твердженням високого духовного начала людського буття.

Все своє творче життя Єгор Толкунов «будував» свій храм, світло якого ще багато років буде дивувати і захоплювати шанувальників його таланту.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозіційного відділу

Володимир Гончаренко народився 14 липня 1952 р. у місті Бериславі Херсонської області. Початкову художню освіту отримав в студії образотворчого мистецтва при Обласному будинку народної творчості. З 1969 р. працював художнім оформлювачем та методистом на підприємствах міста: Херсонському виробничому художньо-оформлювальному комбінаті, художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР, Обласному центрі відродження національної культури. У 1995-1996 рр. очолював Херсонську обласну організацію Національної Спілки художників України.

Володимир Гончаренко. Відлига

Брати участь у спільних виставках, в тому числі організовувати персональні – дуже важливо для митця. Це немов погляд на свою творчість збоку, постійна критична самооцінка та необхідність шукати щось нове. Майстер не боїться експериментувати, розкриваючи з кожним роком наполегливої праці нові грані свого таланту.

Володимир Гончаренко. Санаторний провулок

Яскравою рисою творчості Гончаренка можна назвати його цілісність, що проявляється у неослабному інтересі до природи рідного краю та різноманітних мальовничих куточків нашої батьківщини. Він багато працює на пленері. Таке відчуття, що у митця постійно відкривається друге дихання, і він знову та знову береться за пензель. Художник зумів побачити і відтворити у своїх творах вічність та мінливість природи. Невичерпаним джерелом натхнення став для нього могутній Дніпро, херсонські плавні та рідний степ, а також фантастично красиві пейзажі Закарпаття.

Володимир Гончаренко. Зимка

Улюблена техніка майстра – акварель, яка, на його думку, є вираженням почуттів та експресії. Але, разом з тим, нікого не залишать байдужими дуже майстерні пастельні замальовки Гончаренка, які просякнуті чарівництвом рідної природи. Роботи митця зберігаються у багатьох приватних колекціях та музейних зібраннях, в тому числі у колекції Херсонського художнього музею ім. О.О.Шовкуненка, якому багато творів майстер передав в дар.

Володимир Гончаренко. Натюрморт грибами

Образна мова Володимира Гончаренка ґрунтується на реалістичному баченні життя, а творча енергія – невичерпна. У художника багато нових робіт, але ще більше задумів. Побажаємо ж нашому славетному землякові, щоб усі вони знайшли своє відображення в його творах!

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозіційного відділу

Вечоріє…

Над степом, що розкинув свої безмежні простори ген за небокрай, спускаються літні сутінки. Сонце потроху ховається за горизонт, розфарбовуючи своїм промінням хмари у світло-пурпурний.

На м’якій траві кругом розсілися потомлені за день козаки, пустивши коней пастись біля струмка, що впадав у могутній і вічний, наче сам світ, батько-Дніпро.

…забриніли над степом солодкі звуки кобзи. Старий сивочубий «козак-мамай» завів пісню про те, як діди воювали і повертались з далеких походів, овіяні славою. Його голос сильний та дзвінкий, як степовий вітер, линув ген у далечінь, сплітаючись зі звуком кобзи.

Линув той голос, а кобза все грала, народжуючи казкові образи давніх часів і славних лицарів-запорожців… Кобзар співав, а товариші,зачаровані його піснею, полинули у роздуми… кожен про своє.

Іван Шульга. Пісня запорожців

Саме такі образи спливають, коли дивишся на картину Івана Шульги «Пісня запорожців», і схожі вони на частину з історичного роману про минуле України. Цей «роман у фарбах» майстер почав створювати ще будучи учнем Академії мистецтв і майже до кінця свого життя додавав до нього все нові «розділи». Та про все по-порядку.

Іван Миколайович Шульга – видатний український художник, педагог, майстер живопису та графіки. Шульга навчався в Одеському Художньому училищі, де його вчителем став Кіріак Костанді.

З 1911 року Іван Миколайович навчається в Академії мистецтв. У стінах Академії Шульга товарищує із своїм земляком Олексієм Олексійовичем Шовкуненком, перше знайомство з яким відбулося ще у стінах Одеського училища.

В академічних роботах проявився інтерес художника до героїко-історичних тем. Він працює над складними багатофігурними композиціями на теми з української історії («Смерть Тараса Бульби», «Похід запорожців» та ін.), проявивши себе як художник з великим потенціалом та тонкий колорист.

Треба зазначити,що з Херсоном Івана Миколайовича пов’язує не лише дружба з Олексієм Шовкуненком. З 1918 по 1922 роки Шульга жив та працював у нашому місті. З 1920 року викладав малювання у Херсонській учительській семінарії. На цій посаді у 1922 році його змінив відомий херсонський художник Георгій Курнаков. Свою викладацьку кар’єру Іван Миколайович продовжив у Харківському державному художньому інституті.

До історичної тематики у своїй творчості Шульга повертається у часи тяжких для України випробувань — у роки Другої світової війни. Мабуть, саме ці події пробудили в ньому патріотичні почуття та бажання повернутись до теми національно-визвольних змагань у своїй творчості.

На полотнах майстра «живе» величезна кількість образів українських борців-революціонерів, не схожих один на одного: кожен зі своєю особливою життєвою історією та неповторним характером.

Кожна з робіт художника на історичну тематику змушує замислитись про долю нашої нації та роль окремої особистості в історії, про необхідність об’єднання перед обличчям складних випробувань, що випадають на долю цілого народу. Зібрані воєдино, роботи Шульги складаються в розповідь про славетне минуле українського народу.

Анна Фурса, наукова співробітниця

Майстриня гобелену, живописець, графік, поетеса Марія Несторівна Шнайдер-Сенюк вплела чарівну квітку свого таланту у багатий різнокольоровими барвами вінок сучасного декоративно-ужиткового мистецтва України, заклала підвалини для формування цілої плеяди майстрів з художнього текстилю на Херсонщині.

Марія Шнайдер-Сенюк на відкритті персональної виставки «Барви Української землі» в Херсонському художньому музеї, 2017

Марія Шнайдер-Сенюк народилася на Волині в селі Коблин Млинівського району Рівненської області у 1936 р. Навчалася у Львівському державному училищі декоративно-прикладного мистецтва, вивчаючи глибини народного ремества ткацтва західних земель, витоки українського мистецтва. Перші професійні навички закріплювала на Вінниччині, у Клембівці, де опинилася відразу після закінчення училища. Тут, працюючи на фабриці народних промислів «Жіноча праця», відкривала для себе секрети килимарства, «вертикального ткацтва» квіткових орнаментів Центральної України.

Марія Шнайдер-Сенюк. Озеро з триптиху «Тиша Дніпровських плавнів»

Долею судилося Марії Шнайдер у 1965 р. переїхати на Південь, до Херсона, тут вона виховувала двох талановитих синів, теж художників, разом з чоловіком, майстром з художнього текстилю, Борисом Шнайдером, який працював на славетному південному гіганті – Херсонському бавовняному комбінаті.

Херсонщина надихнула майстриню на створення нових за тематикою гобеленів. Розмаїті квіткові візерунки, традиційні українські вазони її клембівських гобеленів змінилися ніжними рослинами дніпрових заплав, красою затишних куточків степових краєвидів. Херсонщина відкрила зрілий фігуративний період її творчості, світ людини праці, буднів українського села. Земля України – така різноманітна на півночі і сході, півдні і заході – ось головний лейтмотив її творчості.

Її великими монументальними роботами стали гобелени для інтер’єрів кафе «Перлина степу» у Києві, Будинку культури у Кривому Розі, бібліотеки для юнацтва та літературного музею ім. Б. Лавреньова у Херсоні, тощо.

Марія Шнайдер-Сенюк. Поетам України, гобелен. 1989

Образ рідної землі вона натхненно оспівувала як художник і як поет. Можливо, тому народився її символіко-алегорійний гобелен «Поетам України» (1989), з колекції Херсонського обласного художнього музею ім. О.О. Шовкуненка. Цей твір, один з найкращих у творчому доробку Марії Шнайдер-Сенюк, присвячений борцям за ліру правди та щирого слова. Варто відзначити також музейний триптих «Тиша Дніпровських плавнів», де художниця оспівує незрівняну красу дельти Дніпра, затишну тишу живописних херсонських плавунів.

Марія Шнайдер-Сенюк. Тиша Дніпровських плавнів, триптих

Живопис Марії Шнайдер-Сенюк особливий, він є невід’ємною частиною ручного ткацтва, його внутрішнім наповненням. І навіть створюючи самостійні станкові твори, художниця тяжіє до узагальнено-декоративної манери, що нагадує гобелен за образно-художнім ладом, логікою художнього вирішення.

Марія Шнайдер-Сенюк. Косарі

Цікавою знахідкою художниці є твір «Червоними і чорними нитками». Він нагадує абстрактний живопис, який складається з орнаментів українських вишивок на розстелених у ряд українських сорочках.

Марія Шнайдер-Сенюк. Червоними і чорними нитками

В картинах Марії Шнайдер як і в гобеленах, квітнуть весняні сади, ніжними пастельними тонами різнотрав’я вбирається могутній хвилястий степ, яскравими кольорами веселки вони розфарбовують навколишній світ і серця людей.

Марія Шнайдер-Сенюк. Філософ

Графічні твори мисткині, виконані аквареллю та пастеллю, є більш стриманими за кольоровим рішенням, образним ладом. Вони привертають увагу міфічністю образів, як наприклад, «Пророк», «Філософ». Народившись під час роздумів над сенсом буття, пошуками істини, вони відзначаються споглядальним настроєм. Книга, джерело, промені світла в цих творах є атрибутами духовного життя, гармонії з оточуючим чарівним світом, до якого запрошує нас автор.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця