Ймовірно, що жінки у творчості Олексія Олексійовича Шовкуненка зіграли вирішальну роль. Це були його дві дружини, а також друзі-мистецтвознавиці, акторки, балерини тощо.

Олексій Шовкуненко. Портрет М.М. Фадєєвої. 1920

Серед кращих творів Олексія Шовкуненка в колекції музею зберігається поясний портрет Марини Фадєєвої, першої дружини художника, у техніці пастелі. Фадєєва зображена в яскравому, трохи екзотичному, наче циганському вбранні. У неї чорне декольтоване плаття і заквітчана червоно-синя хустка, що накинута на плечі. На грудях – блідо-жовте намисто. Виразність привабливих жіночих рис і строкатого одягу відтіняє контрастне темно-зелене тло.

Подейкують, що Марина була артисткою, вірогідно, непрофесійною. Портрет був створений автором у Херсоні у 1920 р., і хоча його володіння технікою пастелі в цей час не можна назвати бездоганним, цей образ викликає неабиякий інтерес.

Олексій Шовкуненко. Молодиця. 1938

У спадщині митця 30-х років – картини «Молодиця», «За шиттям» (1936), де втілений образ Олександри Василівни Шовкуненко, яка зберігала пам’ять про чоловіка все життя після його смерті. Саме вона подарувала музею 60 робіт, що стало поштовхом для присвоєння імені Шовкуненка. Сповнена сил, фізичної здорової краси,Олександра Шовкуненко позує в національному костюмі або зайнятою домашньою роботою. Вона стала для художника зразком типової української жінки, задушевної, темпераментної.

Олексій Шовкуненко. За шиттям. 1940

Олексій Шовкуненко. Портрет молдаванки біля дзеркала. 1936.

Олексій Шовкуненко. Портрет Н.М. Ужвій в ролі Л.А. Раневської. 1947.

До цього періоду відноситься також образ «Молдаванки перед дзеркалом», яку Шовкуненко писав з передової радянської колгоспниці Декіци Фрунзе.

Мистецтво 1940-х репрезентоване в колекції чудовим портретом відомої української акторки театру і кіно, зірки українського радянського телеекрану Наталії Ужвій в образі Раневської (за п’єсою А. П. Чехова «Вишневий сад»), для якої художник знаходить особливі прийоми виразності, застосовує вишукану палітру, передає складний емоційний стан своєї моделі, що позує після відпрацьованої вистави.

Серед відомих моделей Шовкуненка і визначна балерина Скорульська, мистецтвознавець Лада Міляєва, яка входила до кола близьких художнику людей. Їхні образи також зберігаються в Херсонському художньому музеї.

Всі ці портрети свідчать про те, з якою повагою та сердечністю художник ставився до жінки, відображаючи в своїй творчості, перш за все, її душевну природу, жіночість та ті особисті риси, які допомагають жінці бути незрівнянною, коханою і привабливою у будь-якому віці.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Художник Анатолій Биков, який належить до старшого покоління сучасних митців Херсонщини, – реаліст, у значенні – художник конкретного художнього образу. І хоча його сукупний творчий доробок містить в собі шар різноманітних стилістичних пошуків, проте вони не визначають його мистецьких переваг та уподобань, становлячи лише своєрідний художній експеримент. До того ж, навпаки, свідчать про те, що художник, залишаючись собою, є реалістом.

Анатолій Биков. Очерет

Анатолій Биков народився на Херсонщині, у с. Велика Олександрівка. Творчу освіту отримав в Кримському художньому училищі ім. Самокиша. Саме ці дві обставини, мабуть, найсильніше вплинули на формування його індивідуальності, власного творчого почерку.

Анатолій Биков. Перевезення сіна

Його особливість – відчуття краси південного краєвиду без зайвих прикрас. Залишаючи іншим тяжіння до екзотики, він створює цілісний гармонійній світ природи, яку сприймає філософічно, вдячно, щиро. Надихає все: і сонце, і мокра осінь, спека і пронизливий холод, і вітер… Природа Херсонщини під час буревію, осіння негода, очерет, який наче стогне, схиляючись перед сірим, наче змарнілим, Дніпровським лиманом… Хто побував на Херсонщині в степу під час осінньої негоди, той запам’ятає це на все життя: степ бурлить наче морські хвилі, і небо без дощу, вкрите свинцевими хмарами, в яких з’являються блискавки, примушує затамувати подих…

Анатолій Биков. Ранок

Кримська школа навчила художника розкутому і сміливому живопису, надала любові до життя, професійної впевненості. Це особливо помітно в натюрмортах Бикова, де щедре сонячне світло відбито в яскравих кольорах квітів, прозорому повітрі. І знов Херсонщина, навіть, у гілках маслини, великих вінчиках ромашки і календули – прості цілющі південні квіти.

Анатолій Биков. Квіти у керамічній вазі

Його кращі живописні твори побудовані на складних тональних відношеннях, що інколи нагадують акварелі. Вони написані рідкою олією, через шар якої просвічується світлий ґрунт. М’які, повільні рухи пензля поєднуються з жорсткими, наче графічними мазками. І ця графічність в його живописі невипадкова. Важливе місце у творчому доробку художника займають акварелі. Їм властиві тонка поетичність образів, технічність виконання, що поєднує роботу по-мокрому з жорсткими ударами пензля.

Анатолій Биков. Лебедині острови

Серед багатьох робіт Анатолія Бикова, які зберігаються в Херсонському художньому музеї ім. О.О. Шовкуненка мастерністю виконання вирізняються: «Лебедині острови» (2000), «Дніпровський лиман» (2000) в техніці олійного живопису, акварель «На морі серпень» (1991).

Анатолій Биков. Дніпровський лиман

У творчому списку художника участь у виставках в Донецьку, Маріуполі, Києві, а також, Болгарії, Угорщині, Польщі. Протягом тривалого часу він залишається активним членом Херсонської обласної організації Національної спілки художників України.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Кожний художник має свій шлях і призначення. Кожний вносить у світ власне надбання. І повсякчас неодмінно загадковим виглядає той шлях, який приводить наївного майстра до натхнення, коли він раптом лишає буденні справи, бере пензель і починає малювати.

Херсонська мисткиня Олена Рибальченко – типовий художник-самородок. Вона ніколи не мала спеціальної художньої освіти, проте з самого дитинства відчувала до малювання особливу пристрасть. Вона народилась 27 грудня 1928 року у м. Павлограді Дніпропетровської області. Закінчила Бородинське педучилище в Одеській області, працювала вихователькою у дитячому садку, вчителькою у школі. Пережила війну, голод, розруху. Потім більше 30 років жила у Харкові і працювала на станкобудівному заводі. Коли вийшла на пенсію, переїхала до Херсону, де проживає і тепер.

Олена Рибальченко. Херсонський художній музей

Тут, в Херсоні, з 1985 року і почалося її справжнє заняття малюванням, якому вона присвятила себе цілком і назавжди. Першою спробою був пейзаж на балконній стіні у власній квартирі, про який схвально відгукнулися друзі та сусіди, потім Олена Павлівна починає писати сюжети на картоні олією. Картини спочатку нікому не показувала, проте доленосний випадок привів її до місцевого клубу художників-аматорів, де вона брала участь у виставках. На початку 1990-х Рибальченко вже виставляє свої твори в експозиційних залах музеїв Херсону, в 1993 р. – в «Українському домі» у Києві на Всеукраїнській виставці художників-аматорів, де отримує диплом І ступеня. Так, раптово, як і диво натхнення, прийшло творче визнання.

Сьогодні творчий доробок Олени Рибальченко налічує понад півтисячі живописних творів, які знаходяться у художниці вдома або подаровані друзям, близьким, знайомим. В Херсонському художньому музеї ім. О.О. Шовкуненка зберігається понад 100 живописних робіт Рибальченко, які також є щедрим подарунком мисткині. Значна частина творчого доробку зберігається також у Павлоградському краєзнавчому музеї та Музеї Івана Гончара в м Києві, у приватних колекціях України та за кордоном.

Олена Рибальченко. Сватай мене, козаченьку

Твори здебільшого присвячені українському селу, українській родині, коханню. Ліричні мотиви гармонійно доповнені сюжетними композиціями на побутову тематику, є у художниці також історичні твори, присвячені добі козацтва, та міські краєвиди, в яких відбито образ міста Херсона, яке для Олени Павлівни давно стало рідним.

Цікавою особливістю картин Рибальченко є тісний зв’язок з фольклором, народною поезією, піснею. Вона зображує народні гуляння, свята та звичаї, які були розповсюджені в Україні з давніх часів. Головні персонажі її картин – дівчата та парубки у національному одязі, які зустрічаються на побаченнях, сумують та мріють, радіють життю. Віршовані назви її картин запозичені з пісень або вдало укладені самою авторкою («Несе Галя воду…»).

Олена Рибальченко. Несе Галя воду…

Сама художниця є успішною авторкою багатьох чудових віршів, пісень, присвячень, казок і притч, невеличких оповідань, в яких відображена народна мудрість, особистий життєвий досвід, віра у перемогу добрих сил, Божий суд та справедливість.

Кожна картина Рибальченко відзначається щирістю художнього вислову, піднесеним національним духом, безпосередністю образотворчої мови. Усталені елементи її улюблених композиційних мотивів наче ноти в партитурі музики, що повинні пролунати у просторі. Козак «Мамай», золота солом’яна стріха і мальви за вікном або чорноока дівчина у віночку біля низького плетеного тину, відчайдушний гопак і народні свята – все це для Рибальченко не просто типова українська картина, а своєрідні символи того буття, в якому панує гармонія людини і природи, народних потреб і життєвих задоволень, свят і будень, поезії і дійсності, того буття, яке нестримно потребує її серце і пензель.

Добре знання української літератури надихає Олену Павлівну на сюжетні композиції символістського характеру, як наприклад, картина «Земля», що є ілюстрацію до однойменного роману Ольги Кобилянської. Проте, вміння художниці знаходити певні паралелі, алюзії відносить цей сюжет до прадавнього конфлікту Авеля та Каїна, перегукується із сучасним протистоянням у нашому суспільстві.

Олена Рибальченко. Дари осені

В яскравих натюрмортах Рибальченко оспівує красу та стиглість фруктів: розсипи винограду, рум’яні яблука та груші. В них відображені багатства української землі, її плодючі відтворюючі сили («Дари осені»). Неодмінну увагу привертають також чарівні куточки затишних сільських краєвидів, де квітнуть дерева, ростуть кульбаби, літають бджілки.

Олена Рибальченко. Херсонський кавун

Захоплюючись красою матеріального світу Рибальченко не намагається копіювати натуру, а навпаки пише картини за допомогою розвиненої уяви і гострої пам’яті. В подібних творах вона нерідко звертається до техніки, яку називає «двуколір». Її основою є монохромне зображення предметів чи пейзажного мотива з використанням як додаткових лише ахроматичних кольорів.
Своєрідним за образним ладом в її картинах виглядає місто, забудоване класицистичними спорудами різних епох, починаючи від імперського стилю російських царів до тріумфальних сталінських «палаців» («Морехідне училище»).

Олена Рибальченко. Морехідне училище

Окрім живопису, цікавим захопленням мисткині є флористика. Вона використовує переважно ті рослини і природний матеріал, що дарує їй місцева степова природа. Це декоративні панно квіткових натюрмортів, постаті казкових героїв тощо. Кожна суха пелюстка, травинка, гілочка у цих творах отримують нове, повносиле життя у мистецтві.

Олена Рибальченко. Розговіння перед Великоднем

Незважаючи на видове і жанрове різноманіття, усі роботи Рибальченко об’єднує спільна риса. В них живе співуча народна душа, любов до рідного краю, культури, побуту. Попри всі колізії нашого часу і нелегкі випробування долі, Олені Павлівні притаманне святкове сприйняття світу, її внутрішній зір налаштований на вічний пошук світла, істини, правди. Потужним акордом її художніх співів має бути картина «Розговіння на Великдень», де зображена спільна молитва української родини на Христове Свято, за одвічно бажане людське щастя та добробут.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Здійснивши студійну подорож до Польщі, познайомившись з культурною спадщиною та представниками наукової і культурної еліти цієї країни, усвідомлюєш значення того важливого історико-культурного пласту, на якому поляки вибудовують свою євроінтеграцію, зберігаючи шляхетну самобутність. Діалог – найважливіша форма нашого спілкування з іншими країнами та культурами. І цей плідний діалог на мистецькому ґрунті відбувається між Україною та Польщею вже давно. Прикладом цього, зокрема, може слугувати, творчість Миколи Скадовського.

Микола Львович Скадовський – відомий український художник, живописець і графік – походить зі шляхетного роду панів Скадовських, які жили у Польщі за часів Августа ІІІ та успадкували середньовічний рицарський герб Доленга, що об’єднував близько 300 родів.
Його дід, колишній підполковник Речі Посполитої, який був на службі у короля Станіслава Августа Понятовського, Балтазар Балтазарович Скодовський приїхав в Херсон наприкінці XVIII ст. Він займався Комерцією Польською по Чорному морю в Херсоні 12 років, а після 1795 р., вирішив остаточно оселитися тут. В 1798 р. йому вдалося придбати у віце-канцлера Катерини ІІ графа Безбородька невелике містечко Білозерку, поблизу Херсону, яке колись належало Івану Ганнібалу, сину арапа, якого привезли з Ефіопії для Петра Першого. Саме Білозерка стала родинним гніздом панів Скадовських.

Його син, штаб-ротмістр Лев Балтазарович Скадовський, який майже постійно жив у Білозерці, отримав від батька не тільки значний спадок, але й збагатив його. Йому належали винокурня та великі риболовні угіддя. Лев Балтазарович став фундатором жіночого Свято-Благовіщенського монастиря, який був заснований на його землях в 1867 р. Разом зі своєю дружиною Марією Петрівною, яка по матері походила з королівського польського роду Поппелей, вони мали семеро дітей: трьох синів та чотирьох доньок.

Старший син, Микола Львович, став художником. Середній син, Георгій Львович, предводитель дворянства Херсонського повіту, прославився своєю науковою діяльністю. Він закінчив біологічний факультет Одеського філіалу Новоросійського університету, розробляв вакцину проти сибірської виразки, відкрив у Херсоні земську ветеринарну бактеріологічну лабораторію. Також він займався археологією, здійснив розкопки на острові Березань та майже сто предметів грецької античності передав до Імператорського Ермітажу. Дочка Лева Балтазаровича – Анна – вийшла заміж за видатного музиканта та композитора Адольфа Бродського, емігрувала за кордон, підтримувала тісні зв’язки з російським композитором Петром Чайковським та норвезьким композитором Едвардом Григом. Ольга Львовна займалася революційною діяльністю, у 20-ті роки також виїхала за кордон. Один з онуків Лева Балтазаровича, Іоанн Скадовський, став православним священником, який загинув під час сталінських репресій та був канонізований як новомученик ХХ ст. І це далеко не повний перелік тих великих і благородних справ, які втілили у життя члени шляхетної родини Скадовських.

Пани Скадовські зробили значний внесок у культурний та науковий, духовний розвиток Херсонщини та всього Півдня України. Серед них особлива роль у розвитку образотворчого мистецтва другої половини ХІХ ст. належить Миколі Львовичу.

Микола Кузнєцов. Портрет художника Скадовського

Микола Скадовський народився 16 (29) листопада 1846 року в м. Білозерка Херсонського повіту. В 1865 р. після навчання в Одеській гімназії вступив до Московського університету і цього ж року став вільним слухачем Московського училища живопису, скульптури і архітектури. В 1870 р. продовжив художню освіту в Німеччині в Дюссельдорфській академії мистецтв. В 1880-х рр., в період великого творчого піднесення, художник брав участь у виставках в Петербурзі, Москві, Мюнхені, в 1881 р. він вперше організовує свою персональну виставку в Одесі.
У 1889 р. 64 картини і 42 акварелі майстра були показані в Херсоні. На виставці були представлені камерні живописні жанрові твори майстра «Обід швачки», «Перед концертом», виконані в гладкій манері письма з ретельною проробкою деталей. Ліричним відчуттям природи просякнуті пейзажі «Озеро в Білозерці», «Вечір». Каталог цієї виставки 1889 р. зберігся в науковому архіві музею.

Микола Скадовський. Обід швачки

Життя Скадовського, його світогляд та налаштованість творчості були пов’язані з колом одеських майстрів. В 1890-му році Скадовський стає одним з ініціаторів створення Товариства південно-російських художників, яке мало чітку реалістичну платформу. Організація виставок у містах України, а також ідейне спрямування картин нового творчого об’єднання були близькі до російського передвижництва. Серед членів Товариства М.Л. Скадовський мав значний авторитет. В своєму будинку в Одесі він влаштовував художні вечори за участы творчої інтелігенції та друзів.

У зібранні Херсонського обласного художнього музею ім. О.О. Шовкуненка знаходиться велика колекція творів Миколи Скадовського: 13 живописних полотен, 22 малюнки і акварелі, два дорожні альбоми з ескізами олівцем і акварельними етюдами. Ця колекція охоплює більшу частину з творчого доробку майстра і дає достатню уяву про характер та особливості мистецтва Скадовського. Переважна більшість творів була придбана музеєм у 70-80 ті рр. в родині онуки Миколи Львовича, у Ніни Сергіївни Строганової, яка мешкала у Москві. Винятковою в цьому плані є лише картина «На базар», яка була передана Київським музеєм російського мистецтва. Вона відзначається ретельністю живописної трактовки, стриманою кольоровою гамою, запозиченою у весняної степової природи Херсонщини. Скоріш за все, художник зобразив околиці улюбленої Білозерки, з характерним для місцевого життя сюжетом. Селяни, які у вільний час займалися виготовленням кінської збруї, постолів, виробів з комишу, збували їх у Херсоні або в самій Білозерці, де двічі на рік проходили ярмарки.

Микола Скадовський. Неспокійне море

Правдивістю зображених мотивів привертають увагу пейзажі: «Вихор», «Неспокійне море». Незважаючи на скупість палітри кольорів, художник вдало вирішує образно-художній лад творів, впевнено змальовує збентежений стан природи під час сильного вітру.

Микола Скадовський. Перед концертом

Микола Львович, як і його сестра Анна, любив музику, грав на віолончелі. Відображенням цього його захоплення став твір «Перед концертом» (1889), де художник звертається до сцени з життя простої незаможної людини-музиканта, який важко заробляє на хліб своїм мистецтвом.

Микола Скадовський. Куяльник

В акварелях Скадовський виступає майстром складних тональних переходів, нюансування. Серед них переважають види Італії. Значну частину етюдів майстер також присвятив Півдню України: «Берег Черного моря», «Куяльник» (1891). Жанрові етюди відзначені гострою спостережливістю художника, який звертає увагу на характерні рухи, жести, атрибути одягу своїх персонажів: «Солдат», «Гребець», «Вартовий».

Микола Скадовський. Зарослий двір

Блискучою технікою роботи олівцем відзначаються малюнки: «Зарослий двір», «Зруйнований сарай», «Стадо на відпочинку», де художник постає майстром студій з натури жанрових та анімалістичних мотивів. Критичний погляд на соціальні проблеми суспільства особливо відчутний в жанровій композиції «Біля кордону».

Микола Скадовський. Жіночий потртет

В «Жіночому портреті» Скадовського, який виконаний у змішаній техніці, художник намагається передати складний психологічний стан моделі. Це завдання він вирішує за допомогою графічної манери, де поруч з м’якими півтонами пастелі граничить жорстке штрихування.

Микола Львович Скадовський помер 11 червня 1892 р. та був похований у рідній Білозерці. На жаль, могила його не зберіглася, проте зберігається мистецтво як пам’ять про художника та час, свідчення кровних польсько-українсько-російських зв’язків на ниві історії та культури.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Зміна пори року – одна з улюблених тем художників-пейзажистів. Весна визнається митцями найбільш благодатною в плані підбору творчого матеріалу. У роботах митців ХХ ст., представлених в експозиції, ми немов вдихаємо пряну свіжість повітря, чуємо дріб капелі і дзвінкий гомін птахів…

На виставці можна побачити весняні пейзажі, натюрморти та жіночі портрети провідних художників ХХ ст.

Весняне пробудження неможливе без квітів – різнокольорових, ніжних, чарівних. Дивлячись на фантастично-барвисті «Натюрморт на фоні моря» (1973) та «Українські квіти» (1976) неперевершеного українського живописця Миколи Глущенка, «Васильки та ромашки» (1966) пензля нашого славетного земляка Георгія Курнакова, ніжний «Букет мімози» (1930-ті рр.) послідовника імпресіоністичного напрямку у мистецтві Давида Штереберга, немов відчуваєш їх витончені аромати.

Експозиційний ряд прикрашає дуже своєрідне за кольорами, ліричне полотно Анатолія Платонова – одного з корифеїв пейзажного живопису Херсонщини (Весна в Седневі. 1976).

Ще одним послідовником імпресіонізму був відомий кримський митець Федір Захаров. Його робота «Весна» (1962) сповнена жаги до життя і любові до навколишнього світу.

Жіночий образ трансформується в рамках часу і стилю.

Родзинкою експозиції є яскраве полотно послідовника Товариства пересувних художніх виставок, члена петроградського Товариства художників-індивідуалістів Шарапова Д.П., яке носить відгомони салонного портрету (Жіночий портрет. 1920-30-ті рр.).

Твори херсонського митця Єгора Толкунова характеризуються неординарним і своєрідним живописним втіленням. Для них притаманна сміливість творчого пошуку, прагнення до вияву авторської індивідуальності. У своїх роботах художник демонструє абсолютно різну жінку: ніжну і мінливу (Чекання. 2006) або навпаки сміливу, іронічну та вибухову (Тетяна. 1996).

Яскравим доповненням експозиції є ніжний і витончений портрет дівчини у рожевому вбранні пензля Самуїла Невельштейна (Люся. 1975) та ліричне полотно відомого українського майстра Сергія Одайника, просякнуте вираженням любові матері до своєї маленької дитини (Сон. 1979).

Напередодні дня народження (21.03.1884) в експозиції репрезентовано твори Народного художника СРСР Олексія Шовкуненка, чиє ім’я носить Херсонський художній музей.

Всі представлені роботи характеризує поетична піднесеність, яскравість живопису та життєвість образів. Для кожного свого полотна митець створює оригінальну композицію, знаходить своєрідні художні і технічні прийоми зображення (Півонії і ромашки. 1950; За шиттям. 1940; Молодиця. 1938).

На виставці «Жіноче обличчя природи» представленй живопис ХХ ст. з колекції Херсонського обласного художнього музею ім. О.О.Шовкуненка.