Що таке ікона? Це знак Божої присутності у нашому житті, знак Божої Любові, нагадування про людей, які самовіддано служили Богові, присвячуючи тому все своє життя. Ікона також є відображенням християнських ідеалів, свідченням про вічне життя — заради цього вона і писалася. Іноді відбуваються незвичайні речі, які пов’язують з іконами — і такі образи називають чудотворними. У Церкві це пояснюють так, що Господь використовує ікону, щоб через неї щось людині відкрити, пояснити, дати знак — і тоді людина сприймає це як диво.

Колекція українських ікон в зібранні Херсонського обласного художнього музею ім. О.О. Шовкуненка невелика, нараховує близько десятка одиниць, але дуже цікава і знакова. Серед них особливу увагу привертають ікони народних майстрів, написані на полотні олійними фарбами.

Ікона «Чудо святого Георгія про змія з Апостолами Петром та Павлом», XІX ст.

Розглянемо трьохчастну ікону XІX століття «Чудо святого Георгія про змія з Апостолами Петром та Павлом». Загалом, сюжет традиційний, дуже популярний саме в українській іконі, починаючи ще з XIV століття — Святий Георгій на коні пронизує дракона. Не можна казати, що народна ікона є неправильною, адже по суті художник нічого не перекрутив. Просто його художня манера більш спрощена, наївна, фарби яскравіше. Цей образ не відлякує, проте і дітям, і дорослим однаково цікаво і зрозуміло: Георгій бореться зі злом, а уособленням зла є дракон. А в правій і в лівій частинах ікони є зображення Апостолів Петра та Павла, і ці образи дуже схожі на українські народні типажі.

В російській та в грецькій іконі типаж облич зовсім інший: подовжені носи, великі очі, маленькі губи — це візантійський зразок лику. А український богомаз був вільнішим в написанні ликів, його образи більш добродушні, позбавлені суворості візантійського стилю.

Ікона Богоматері «Вгамуй мої печалі», XІX ст.

На іконі XІX століття «Вгамуй мої печалі» образ Богоматері, прикрашений квітами. Богоматір сама як квітка (є навіть в українському іконописі такий образ — Богоматір Невянучій Квіт). Таке доповнення можна назвати вільністю, бо на візантійських іконах прикрашення квітами не допускали, але це зовсім не спотворює зміст образу. Ці бутони, схожі на український народний розпис або вишивку, тільки додають іконі національного колориту. Прагнення до орнаментів, узорів взагалі характерно для українського мистецтва, в тому числі і для іконопису.

Іноді українську ікону «звинувачують» у провінціалізмі, проте це явище в рівній мірі було притаманне як українській, так і російській іконі. В столичних школах іконопису працювали художники, які не тільки дуже чітко орієнтувалися на візантійські зразки, а й самі були виразниками цього стилю. Провінційні школи мали свої місцеві особливості, які дозволяють сьогодні впізнавати їх іконописні витвори. Водночас різні регіони впливали один на одного.
Загалом, на український іконопис суттєво впливала як російська ікона, так і західноєвропейське релігійне мистецтво: по-перше, через тих майстрів, які працювали в Україні по замовленню, привозили з собою європейські гравюри та книги; по друге, українці працювали у Польщі або на польських магнатів, писали для них ікони і бачили інші зразки.

Ікона «Христос і самарянка»

У колекції музею знаходиться ікона «Христос і самарянка», виконана в академічній манері. У 1994 р. її подарував музею відомий колекціонер, барон Едуард Фальц-Фейн. Художник, який написав цю ікону, володів навичками професійного живопису і орієнтувався саме на європейські зразки.

Колекція українських ікон у зібранні музею сформувалася переважно завдяки тому, що купувалося у приватних осіб в Херсоні й області, тому ми в більшості не маємо датування і точної інформації, з яких регіонів вони походять.

Але завжди потрібно розуміти, що ікона — це не тільки витвір мистецтва, але і сакральна річ, предмет культу, святиня. І на екскурсіях в музеї ми це підкреслюємо. Адже у багатьох є сімейні ікони, але люди не завжди розуміють їх цінність, іноді хочуть позбутися їх, іноді прагнуть на них заробити. Не варто так ставитися до сімейної реліквії, яка оберігала родину, через яку йшло благословення від предків. І ми намагаємося про це говорити. Також на екскурсіях йде мова не тільки про художню цінність ікони — про стилістику, про технологію — а й про її богословську суть. Бо в храмах можна подивитися на ікони, а дізнатися про них, як правило, ніде. Тому ми в музеї намагаємось дати цілий комплекс уявлень про ікону як феноменальний витвір людства.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Розквіт культурного життя Херсона останній третини XVIII століття обумовлений безліччю сприятливих історичних і політичних факторів. Важливу роль тут мала і постійна присутність першого генерал-губернатора нашого краю Григорія Олександровича Потьомкіна. Діяльна й освічена людина, талановитий організатор, тонкий поціновувач мистецтв, він привернув до Херсона команду професійних майстрів в галузі будівництва та архітектури, монументального і станкового живопису, багато з яких працювали тоді в столиці.

Центром архітектурного ансамблю Херсонської фортеці став перший кам’яний храм міста — Катерининський собор. Він був закладений 30 серпня 1781 року на день ангела Його Імператорської Високості Великого Князя Олександра Павловича, онука Катерини Другої. Його будівництво тривало протягом декількох років під керівництвом московського архітектора Івана Ситникова.

Протягом 1784-1786 рр. в соборі виконувалися оздоблювальні роботи, до числа яких належало створення живописних образів для іконостасу. Збереглися спогади про відвідування собору фрейліною Єлизавети Олексіївни, дружини імператора Олександра I — Олімпіади Петрівни Шишкіної (1791-1854):

«Велична внутрішність храму нагадала мені прекрасний у Києві Латинський костел… Іконостас у два яруси. У нижньому – Спаситель і Божа Матір, Архангел Гавриїл, Іоанн Богослов, Андрій Первозванний, Великомучениця Катерина і святі князі Володимир Рівноапостольний і Олександр Невський прекрасно написані, як кажуть, слугою Потьомкіна, який навчався в Італії. Інші образи повинні бути іншого пензлю…»

Хто ж він цей «слуга Потьомкіна»?

Згідно з архівними дослідженнями, проведеними у другій половині 70-х років минулого століття московським мистецтвознавцем Тетяною Алексєєвою, художником, який отримав гонорар за роботу над іконостасом і керівником артілі майстрів, які допомагали у створенні образів, став «живописець його світлості» князя Потьомкіна – Михайло Шибанов.

У фондах Херсонського художнього музею ім. О.О. Шовкуненка збереглося 7 великих ікон з нижнього ряду іконостасу. В їх числі ікони: Апостол Петро, апостол Павло, апостол Іоанн Богослов, Св. Великомучениця Катерина, Св. Георгій Переможець, немовля Іоанн Хреститель з Ягням, Три Святителі. На важких дияконських дверях збереглися зображення Св. Архангела Михаїла і Св. Архангела Гавриїла (також знаходяться у фондах ХОХМ ім. Шовкуненка).

Михайло Шибанов. Апостол Петро

Михайло Шибанов. Апостол Павло

Михайло Шибанов. Іоанн Богослов

Одухотвореною красою і благородством світяться лики апостолів на картинах-іконах. Св. Петро, за традицією, зображений з ключами, він вічний «воротар» Царства Небесного. Св. Павло – ревний проповідник, єдиний з апостолів, хто не бачив Христа під час його земного життя, зображений з мечем – символом Слова. Іоанн Богослов, містик і пророк, автор Апокаліпсису — з книгою, Св. Апостол Андрій, який проповідував у Скіфії, а по суті, у нас, на Дніпрі (ікона не збереглася). Нарешті — Три Святителі, які рівні по достоїнству в Царстві Божому, і тому зображені втрьох на одній іконі — стовпи християнського богослов’я. В ряду апостольському і рівноапостольний князь Володимир (ікона не збереглася), Хреститель Русі, який приніс православну віру в Київську Русь з Херсонеса Таврійського. Їхні виразні, красномовні жести й осяяні молитвою очі, довгі античні шати, що спадають струнким ритмом складок, змушують згадати давньогрецьких філософів і мудреців Сходу.

Михайло Шибанов. Свята Катерина

Ось Свята Великомучениця Катерина, якій присвячений собор, не поступається чоловікам ані в освіченості, ані в природному розумі, ані в силі і твердості духу, постраждала за віру Христову через важкі тілесні муки і смерть. Вона теж просветителька язичників. Її шанують як покровительку всіх учнів і студентів.

Чи це не чудово репрезентована в цілісному художньому ансамблі ідея просвіти, пошуку істини та суспільного блага в століття просвітництва і соціальних утопій, в століття Державіна і французьких енциклопедистів, в епоху розвитку філософських і природничих наук, в період встановлення просвітницького абсолютизму в Європі!

Михайло Шибанов. Святий Великомученик Георгій

Серед просвітителів і два воїни: Св. Георгій Переможець і Св. Олександр Невський (ікона не збереглася). Переможні війни, які вела Росія з Туреччиною, лягли трьома Георгіївськими хрестами на груди генерала-фельдмаршала Потьомкіна. Св. Георгій завжди був покровителем православного воїнства, і йому присвячували храми. Його присутність в ансамблі іконостасу виправдано і тією обставиною, що Катерининський собор був військовим собором нашого міста.

Св. Олександр Невський – уособлення патріотизму, ревнитель Православ’я, і, звичайно ж, блискучий переможець тевтонських лицарів-хрестоносців. Йому належать надзвичайні слова: «Не в силі Бог, але в правді», тим більше чудові тим, що вони сказані справжнім воїном.

Михайло Шибанов. Маля Іоанн Хреститель з ягням

Важливе місце серед зображень святих займає образ немовляти Іоанна Хрестителя з Ягням. Відомо, що Михайло Шибанов виконав копію з роботи Естебана Мурільо, іспанського художника XVII століття. Це був улюблений живописець Потьомкіна, і оригінал картини, ймовірно, перебував в його особистій колекції.

Незвичайність виконаних Шибановим живописних робіт в іконостасі в товаристві з «вільними людьми», які працювали по підряду, полягала і в манері письма. Образи святих на повний зріст написані олією на полотні з використанням академічної системи зображення постатей і характерним світлотіньовим моделюванням форми. Їхні обличчя цілком індивідуальні і виразні, рухи і жести природні та благородно величаві. Таємничий пейзажний фон із зображенням дерев і неба надає образам святих стан умиротворення і споглядальності. Вони немов зійшли з небес, щоб нагадати нам, що вони живі, і тому правдиво все те, про що вони свідчать.

Чи навчався Шибанов в Італії або пройшов хороший вишкіл у Росії в якогось відомого художника, наприклад, історичного живописця Гавриїла Козлова, як вважає мистецтвознавець Алексєєва, невідомо. Не збереглося інших картин на релігійний сюжет художника. Втім, подібні твори на релігійні теми, копіюючи майстрів пізнього Відродження або болонських живописців XVII-XVIII століть, як це робить Шибанов в Херсоні, виконували багато учасників живописних команд Канцелярії від будівель. Але Шибанов там не перебував.

Другий ряд іконостасу, який, вочевидь, з’явився пізніше, зберігся дуже мало. З цього ряду в фондах художнього і краєзнавчого музеїв Херсона знаходяться декілька картин-ікон, які є копіями з робіт відомих європейських художників. На підставі збережених підрядних кошторисів, Алексєєва стверджує, що Шибанов брав участь у виконанні столярних, токарних і різьблених робіт при виготовленні іконостасу Катерининського собору в Херсоні.

Про самого Михайла Шибанова відомо небагато. Родом із кріпаків Ярославської губернії, він працював також за приватними замовленнями в Петербурзі і Москві. Дві картини Шибанова 70-х років ХVIII століття вважаються хрестоматійними і ставлять художника в ранг засновника побутового жанру в російському живописі. Це «Селянський обід» (1774) і «Свято весільного договору» (1777), які написані дуже правдиво.

Невідомий художник XVIII ст. Копія з картини Михайла Шибанова «Портрет Катерини ІІ в дорожньому костюмі»

Колишній кріпак Шибанов зумів домогтися такої згоди свого покровителя, князя Потьомкіна, щоб отримати відмінну професійну освіту, стати модним портретистом і, нарешті, писати саму імператрицю Катерину Другу у дорожньому костюмі, коли вона у 1787 р. вирушила в подорож з С.-Петербурга до Криму. Цей камерний, демократичний портрет освіченої монархині, написаний під час тривалої зупинки через негоду в Києві, став одним з найкращих творів у творчому спадку майстра. Яким не схожим він був на всі інші замовні портрети імператриці! Один з варіантів цього портрета навіть був відправлений до Лондона в якості подарунка королівській сім’ї (і зберігається в її колекції до теперішнього часу). Широко відомі також портрети вельмож з оточення Потьомкіна пензля Шибанова. Це «гідний європейської слави» портрет генерала А.Дмитрієва-Мамонова, канцлера В. Попова, А. Спиридова та ін.

Останнє свідчення про життя Михайла Шибанова відноситься до 1789 року: художник звертається до канцелярії Катерини Другої з проханням про призначення йому зарплатні.
Чудовий ансамбль соборного іконостасу в Херсоні, низка портретів видатних діячів «золотого» століття і перші реалістичні зображення представників простого народу в національному мистецтві складають яскравий творчий доробок Михайла Шибанова, найзагадковішого художника свого часу.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Надзвичайна виставка під назвою «Небо на землі» відкрита у художньому музеї ім. Шовкуненка з 14 грудня до 16 лютого. Мистецтво сучасного іконопису репрезентувала сімейна іконописна майстерня з Києва. Її очолює вже 15 років православний священик отець Сергій Павелко, разом з яким пліч о пліч працюють майстри, серед яких переважно жінки.

Богородиця “Цілителька” (дошка, левкас, яєчна темпера, золочення, ліпнина)

Ікона – з грецької «образ, зображення» – зявилася ще в перші роки розповсюдження християнства, про це свідчать церковні передання про апостола Луку, що написав ікони з образом Діви Маріі і Немовля Христа, про Нерукотворний образ Спасителя. Перші зображення Христа у вигляді Доброго пастиря дійшли до наших днів на стінах римських катакомб. Пізніше з’явилися зображення Христа та Богоматері в техніці енкаустики з використанням фарб, замішаних на бджолиному воску.

Традиційна ікона на дереві у техніці живопису яєчною темперою з’явилася у Візантії за часів середньовіччя. Вона пережила складний історичний період іконоборства, і з 9 століття впевнено і яскраво розвивалася як самобутній художній стиль майже на всій території колишньої західної і східної римської імперії. Проте не лише стиль…

Формування іконопису відбувалося в складних умовах постійних богословських дискусій, внаслідок чого збагатилася такими композиційними схемами, які повинні були відображати основні догмати та істини християнського віровчення. Ікона втілила ту реальність, яку не бачить земне око і п’ять органів почуттів, реальність за межами земного світу. Нагадуючи про цей світ, ікона приречена була стати відкритим вікном у Небо.

Ікони, які було репрезентовано на виставці, написані за останні сім років. Вони зацікавлюють тим, що є списками як дуже відомих і так маловідомих старовинних образів. Художники використовують іконографію православних народів Балкан, Кавказу, а також іконописних шкіл східного слов’янства: білорусів, росіян, українців.

Чудеса Ісуса Христа (дошка, левкас, яєчна темпера, золочення)

Всі художники, які працюють у майстерні «Небо на землі» не тільки пишуть ікони, але й дуже уважно і ретельно вивчають східну і західну християнську іконографію, іі складну і насичену богословським змістом символіку, а також секрети ремества, художні прийоми старих майстрів, технологію створення ікони.

Для написання ікони у своєму творчому арсеналі молоді митці використовують липові та черешневі дошки, натуральні фарбові пігменти, пивне сусло, прозорі лаки, інструменти для нанесення позолоти, ліпнини, гравірування, тощо.

Прийоми плоскінного живопису давньоруського стилю з його монументальною трактовкою образів, локальністю колориту, зосередженою ємкістю художнього вислову змінюються стилем п’ятнадцятого століття з одухотвореністю ликів та плавністю абрисів. Українська ікона представлена списками ікон київської і галицької школи, взірцями українського іконопису з використанням суцільної орнаментації, вишуканих ліній.

Цікавою авторською знахідкою стало створення іконописних мініатюр в техніці гарячої емалі.

Спасіння світу (дошка, левкас, яєчна темпера, золочення, мідь, гаряча емаль)

Деякі ікони на виставці представляють нові інтерпретації відомих іконографічних типів, які з’явилися внаслідок творчих пошуків. Серед них ікони «Ісусе, Любове невимовна», «Богоматір-Цілителька», «Чудеса Ісуса Христа», «Благовіщення», «Спасіння світу» тощо.

Благовіщення (дошка, левкас, яєчна темпера, мідь, гаряча емаль)

Вдалим сучасним художнім прийомом вбачається використанням експресивної каліграфії, розташування надписів за принципом композиційної необхідності та гармонійного поєднання образу і слова.

Слід відзначити, що всі історичні епохи додавали до ікони нових тем, сюжетів, образів. Кожна епоха розставляла свої акценти, і тому іконописці як художники пристосовувалися до запитів свого часу. А такі великі майстри як Андрій Рубльов були справжніми розробниками іконописного канону. В ХІХ ст. зявляються такі іконографічні сюжети як «Богоматір Вгамуй мої печалі», «Богоматір Всіх скорботних радості», які з’явилася через популярність церковних акафістів, присвячених Богоматері. Ікона «Богоматір Спорителька хлібів» виникла завдяки Амвросію Оптинському, який наказав саме так зображати Пресвяту Діву.

Сучасні українські іконописці, продовжуючи старовинну традицію іконописання, нагадують нашому примхливому глядачу про те, що сучасне мистецтво має ланку для свого духовного відродження та перспективу не загубитися у хвилях часу. І ця золота ланка – іконопис.

Високі ідеали християнства, любов до людини і світу, альтруїзм та віра в Бога, утвердження гармонії та краси як речей необхідних для розвитку та зростання особистості – ось ті вічні цінності, які несе протягом століть православна ікона, і які вона і далі спроможна передавати і проповідувати всім народам.

Влада Дяченко, мистецтвознавиця

Відкриття виставки сучасних ікон «Небо на землі», яке відбулось 14 грудня в Херсонському обласному художньому музеї ім. О.Шовкуненка, зібрало багато зацікавлених — і вірян, і шанувальників мистецтва, і почесних гостей. В експозиції представлено більше сотні ікон в різноманітних техніках, виконаних майстрами сімейної іконописної майстерні, яка має таку ж саму назву «Небо на землі».

Музейна зала, в якій на 2 місяці оселилися ці дивовижні твори, набула якогось особливого сяяння — і не тільки від золота, якого так багато в цих іконах. А хор Херсонського Свято-Стрітенського кафедрального собору ПЦУ, який відкривав і закривав захід, додав піднесеності та урочистості.

Директорка художнього музею ім. О.Шовкуненка Аліна Доценко відмітила великий потенціал іконописного мистецтва, актуальність якого залишається так само на часі навіть у ІІІ тисячолітті.

Лідер Громадської платформи «Добро переможе», спонсор виставки, Юрій Рожков, який взяв на себе транспортні та рекламні витрати, порадив на мить зупинитися біля цих ікон, замислитися, порадіти душею, замилуватись очима і серцем.

Керівник майстерні отець Сергій Павелко, який, до речі, народився в Херсоні, виголосив багато слів вдячності за цей день — керівнику музею та всім музейникам, спонсору, майстрам і Богу — за те, що благословив їх на улюблену справу.

Кураторка виставки Марія Павелко поділилася своїм захватом від роботи музею, подякувала за те, що завжди були поруч, за творчий підхід до формування експозиції та наголосила на тому, що ікона, залишаючись святинею, також є і мистецьким твором: «Вона є першоджерелом, колискою багатьох видів мистецтва. Будучи першоджерелом, вона залишилася в тому вигляді, як вона народилася». І передала в дар музею від майстерні ікону Богородиці «Цілителька».

Начальник Управління культури Херсонської ОДА Світлана Думинська подякувала Аліні Василівні за те, що наш художній музей залишається осередком духовності і запросила приходити до музею родинами, особливо під час різдвяних свят.

І ще дві родзинки: в день відкриття експозиції гості змогли побачити, як створюються ікони — майстрині іконопису Наталя Соболєва та Катерина Цирулік працювали над невеличкою іконкою, показували і розказували бажаючим, що і як вони роблять, і від них гості просто не відходили. А наступного дня, в неділю, прямо в залі серед ікон, вони провели майстер-клас.

«Ми думаємо, що ми дивимося на ікону, — каже отець Сергій. — Насправді це Бог через ікону дивиться на нас. Ікона, на яку ми дивимося, допоможе нам зустрітися з Богом».

До 16 лютого 2020 року в Херсонському художньому музеї ім. О.Шовкуненка можна і зустрітися з Богом, і долучитися до одного з найдавніших видів мистецтва.

Приходьте! Виставка варта уваги!

Музей працює з середи по неділю, з 9:00 до 17:00 (каса до 16:30).

Вставку “Православна ікона та церковна старовина” приурочено до Дня апостолів Петра і Павла, який відзначається 12 липня. В експозиції представлені твори іконопису кінця XVII — початку XXст. із зібрання Херсонського художнього музею.

Мистецтво іконопису має свої особливості. Воно набуло найбільшого розповсюдження у православ’ї, як один з провідних жанрів живопису. З прийняттям у 988 році християнства, до Київської Русі з Візантії прибувають перші ікони, які були невід’ємним атрибутом релігійного християнського культу. Місцеві майстри вчилися на високих взірцях візантійського іконопису, переймаючи досвід, нові для них естетичні та художні канони.

Слово «ікона» походить від грецького «ейкон» — образ, зображення. Іконографічне різноманіття священних зображень, їх тематичний розвиток займає чималий відрізок часу задовго до появи власне ікони — художньо виконаного священного образу на стійкій, твердій, невеликого розміру, як правило, дерев’яній основі. Поступово ікона змістовно збагачувалась і духовно поглиблювалась. За своїм призначенням вона наділена великою сакральністю, бо несе в собі максимальне наближення до божественного прототипу. За уявленням віруючих, ікона не замінює святого, а свідчить про його присутність, має властивості благодаті, захищає і зцілює. Образи, втілені в іконах, вважаються взірцем моральної чистоти і одухотвореності.

Матеріали, які використовуються в іконописі, можуть мати рослинне (дошка), мінеральне (пігменти фарб) і тваринне (яєчна основа темпери, рибний клей) походження.

Релігійний зміст ікон визначив не тільки строго канонізований характер зображення, а й вироблення своєрідної системи прийомів, які підпорядковуються смисловій суті образу, його духовному початку. Для ікон характерне умовно-площинне трактування зображення, ритмічність строгої композиції, виразність ліній і кольору.

В експозиції представлені різноманітні ізводи з зображенням найбільш шанованих в християнській релігії образів: Іісуса Христа, Діви Марії, євангелістів і апостолів (Спас у Силах. XVII ст.; Богоматір Феодоровська. XIX ст.; Богоматір Одигітрія. Поч. XXст.; Миколай Чудотворець. XIX ст.).

Широкого розповсюдження на Русі набули так звані «житійні ікони», де зазвичай, в середині композиції зображувався святий, а на полях, у прямокутних клеймах, події, які ілюструють його життя (Святий Миколай Чудотворець з житієм у срібному окладі. XIXст.; Страждання святих вликомучеників Киріака і Улити. ХІХст).

Прикладами ікон «північного письма» XVIIст. є образи Апостола Пилипа, Євангеліста Луки, Євангеліста Марка. Приземкуваті, міцні фігури святих втілюють у собі народні смаки та уявлення.

Кілька ікон експозиції дають уявлення про українську ікону, для якої характерним стає прагнення вийти на самостійний шлях, знайти власний стиль, не відриваючись від художніх традицій та спираючись на могутній пласт народних естетичних уявлень. Не зраджуючи духовним ідеалам, українські ікони демонструють своєрідне живописне трактування образів, ліричну та поетичну інтерпретацію релігійних сюжетів (Богоматір Вгамуй мої печалі. XIXст.; Апостол Андрій Першозваний. XIX ст.).

Експозицію доповнено зразками церковного декоративно-ужиткового мистецтва  (хрести, свічники, складні, натільні образки та ікони).