Archive for Березень, 2020

Микола Скадовський – лицар пензля та олівця

Written by lara on . Posted in Статті

Здійснивши студійну подорож до Польщі, познайомившись з культурною спадщиною та представниками наукової і культурної еліти цієї країни, усвідомлюєш значення того важливого історико-культурного пласту, на якому поляки вибудовують свою євроінтеграцію, зберігаючи шляхетну самобутність. Діалог – найважливіша форма нашого спілкування з іншими країнами та культурами. І цей плідний діалог на мистецькому ґрунті відбувається між Україною та Польщею вже давно. Прикладом цього, зокрема, може слугувати, творчість Миколи Скадовського.

Микола Львович Скадовський – відомий український художник, живописець і графік – походить зі шляхетного роду панів Скадовських, які жили у Польщі за часів Августа ІІІ та успадкували середньовічний рицарський герб Доленга, що об’єднував близько 300 родів.
Його дід, колишній підполковник Речі Посполитої, який був на службі у короля Станіслава Августа Понятовського, Балтазар Балтазарович Скодовський приїхав в Херсон наприкінці XVIII ст. Він займався Комерцією Польською по Чорному морю в Херсоні 12 років, а після 1795 р., вирішив остаточно оселитися тут. В 1798 р. йому вдалося придбати у віце-канцлера Катерини ІІ графа Безбородька невелике містечко Білозерку, поблизу Херсону, яке колись належало Івану Ганнібалу, сину арапа, якого привезли з Ефіопії для Петра Першого. Саме Білозерка стала родинним гніздом панів Скадовських.

Його син, штаб-ротмістр Лев Балтазарович Скадовський, який майже постійно жив у Білозерці, отримав від батька не тільки значний спадок, але й збагатив його. Йому належали винокурня та великі риболовні угіддя. Лев Балтазарович став фундатором жіночого Свято-Благовіщенського монастиря, який був заснований на його землях в 1867 р. Разом зі своєю дружиною Марією Петрівною, яка по матері походила з королівського польського роду Поппелей, вони мали семеро дітей: трьох синів та чотирьох доньок.

Старший син, Микола Львович, став художником. Середній син, Георгій Львович, предводитель дворянства Херсонського повіту, прославився своєю науковою діяльністю. Він закінчив біологічний факультет Одеського філіалу Новоросійського університету, розробляв вакцину проти сибірської виразки, відкрив у Херсоні земську ветеринарну бактеріологічну лабораторію. Також він займався археологією, здійснив розкопки на острові Березань та майже сто предметів грецької античності передав до Імператорського Ермітажу. Дочка Лева Балтазаровича – Анна – вийшла заміж за видатного музиканта та композитора Адольфа Бродського, емігрувала за кордон, підтримувала тісні зв’язки з російським композитором Петром Чайковським та норвезьким композитором Едвардом Григом. Ольга Львовна займалася революційною діяльністю, у 20-ті роки також виїхала за кордон. Один з онуків Лева Балтазаровича, Іоанн Скадовський, став православним священником, який загинув під час сталінських репресій та був канонізований як новомученик ХХ ст. І це далеко не повний перелік тих великих і благородних справ, які втілили у життя члени шляхетної родини Скадовських.

Пани Скадовські зробили значний внесок у культурний та науковий, духовний розвиток Херсонщини та всього Півдня України. Серед них особлива роль у розвитку образотворчого мистецтва другої половини ХІХ ст. належить Миколі Львовичу.

Микола Кузнєцов. Портрет художника Скадовського

Микола Скадовський народився 16 (29) листопада 1846 року в м. Білозерка Херсонського повіту. В 1865 р. після навчання в Одеській гімназії вступив до Московського університету і цього ж року став вільним слухачем Московського училища живопису, скульптури і архітектури. В 1870 р. продовжив художню освіту в Німеччині в Дюссельдорфській академії мистецтв. В 1880-х рр., в період великого творчого піднесення, художник брав участь у виставках в Петербурзі, Москві, Мюнхені, в 1881 р. він вперше організовує свою персональну виставку в Одесі.
У 1889 р. 64 картини і 42 акварелі майстра були показані в Херсоні. На виставці були представлені камерні живописні жанрові твори майстра «Обід швачки», «Перед концертом», виконані в гладкій манері письма з ретельною проробкою деталей. Ліричним відчуттям природи просякнуті пейзажі «Озеро в Білозерці», «Вечір». Каталог цієї виставки 1889 р. зберігся в науковому архіві музею.

Микола Скадовський. Обід швачки

Життя Скадовського, його світогляд та налаштованість творчості були пов’язані з колом одеських майстрів. В 1890-му році Скадовський стає одним з ініціаторів створення Товариства південно-російських художників, яке мало чітку реалістичну платформу. Організація виставок у містах України, а також ідейне спрямування картин нового творчого об’єднання були близькі до російського передвижництва. Серед членів Товариства М.Л. Скадовський мав значний авторитет. В своєму будинку в Одесі він влаштовував художні вечори за участы творчої інтелігенції та друзів.

У зібранні Херсонського обласного художнього музею ім. О.О. Шовкуненка знаходиться велика колекція творів Миколи Скадовського: 13 живописних полотен, 22 малюнки і акварелі, два дорожні альбоми з ескізами олівцем і акварельними етюдами. Ця колекція охоплює більшу частину з творчого доробку майстра і дає достатню уяву про характер та особливості мистецтва Скадовського. Переважна більшість творів була придбана музеєм у 70-80 ті рр. в родині онуки Миколи Львовича, у Ніни Сергіївни Строганової, яка мешкала у Москві. Винятковою в цьому плані є лише картина «На базар», яка була передана Київським музеєм російського мистецтва. Вона відзначається ретельністю живописної трактовки, стриманою кольоровою гамою, запозиченою у весняної степової природи Херсонщини. Скоріш за все, художник зобразив околиці улюбленої Білозерки, з характерним для місцевого життя сюжетом. Селяни, які у вільний час займалися виготовленням кінської збруї, постолів, виробів з комишу, збували їх у Херсоні або в самій Білозерці, де двічі на рік проходили ярмарки.

Микола Скадовський. Неспокійне море

Правдивістю зображених мотивів привертають увагу пейзажі: «Вихор», «Неспокійне море». Незважаючи на скупість палітри кольорів, художник вдало вирішує образно-художній лад творів, впевнено змальовує збентежений стан природи під час сильного вітру.

Микола Скадовський. Перед концертом

Микола Львович, як і його сестра Анна, любив музику, грав на віолончелі. Відображенням цього його захоплення став твір «Перед концертом» (1889), де художник звертається до сцени з життя простої незаможної людини-музиканта, який важко заробляє на хліб своїм мистецтвом.

Микола Скадовський. Куяльник

В акварелях Скадовський виступає майстром складних тональних переходів, нюансування. Серед них переважають види Італії. Значну частину етюдів майстер також присвятив Півдню України: «Берег Черного моря», «Куяльник» (1891). Жанрові етюди відзначені гострою спостережливістю художника, який звертає увагу на характерні рухи, жести, атрибути одягу своїх персонажів: «Солдат», «Гребець», «Вартовий».

Микола Скадовський. Зарослий двір

Блискучою технікою роботи олівцем відзначаються малюнки: «Зарослий двір», «Зруйнований сарай», «Стадо на відпочинку», де художник постає майстром студій з натури жанрових та анімалістичних мотивів. Критичний погляд на соціальні проблеми суспільства особливо відчутний в жанровій композиції «Біля кордону».

Микола Скадовський. Жіночий потртет

В «Жіночому портреті» Скадовського, який виконаний у змішаній техніці, художник намагається передати складний психологічний стан моделі. Це завдання він вирішує за допомогою графічної манери, де поруч з м’якими півтонами пастелі граничить жорстке штрихування.

Микола Львович Скадовський помер 11 червня 1892 р. та був похований у рідній Білозерці. На жаль, могила його не зберіглася, проте зберігається мистецтво як пам’ять про художника та час, свідчення кровних польсько-українсько-російських зв’язків на ниві історії та культури.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Живописець Його Світлості

Written by lara on . Posted in Статті

Розквіт культурного життя Херсона останній третини XVIII століття обумовлений безліччю сприятливих історичних і політичних факторів. Важливу роль тут мала і постійна присутність першого генерал-губернатора нашого краю Григорія Олександровича Потьомкіна. Діяльна й освічена людина, талановитий організатор, тонкий поціновувач мистецтв, він привернув до Херсона команду професійних майстрів в галузі будівництва та архітектури, монументального і станкового живопису, багато з яких працювали тоді в столиці.

Центром архітектурного ансамблю Херсонської фортеці став перший кам’яний храм міста — Катерининський собор. Він був закладений 30 серпня 1781 року на день ангела Його Імператорської Високості Великого Князя Олександра Павловича, онука Катерини Другої. Його будівництво тривало протягом декількох років під керівництвом московського архітектора Івана Ситникова.

Протягом 1784-1786 рр. в соборі виконувалися оздоблювальні роботи, до числа яких належало створення живописних образів для іконостасу. Збереглися спогади про відвідування собору фрейліною Єлизавети Олексіївни, дружини імператора Олександра I — Олімпіади Петрівни Шишкіної (1791-1854):

«Велична внутрішність храму нагадала мені прекрасний у Києві Латинський костел… Іконостас у два яруси. У нижньому – Спаситель і Божа Матір, Архангел Гавриїл, Іоанн Богослов, Андрій Первозванний, Великомучениця Катерина і святі князі Володимир Рівноапостольний і Олександр Невський прекрасно написані, як кажуть, слугою Потьомкіна, який навчався в Італії. Інші образи повинні бути іншого пензлю…»

Хто ж він цей «слуга Потьомкіна»?

Згідно з архівними дослідженнями, проведеними у другій половині 70-х років минулого століття московським мистецтвознавцем Тетяною Алексєєвою, художником, який отримав гонорар за роботу над іконостасом і керівником артілі майстрів, які допомагали у створенні образів, став «живописець його світлості» князя Потьомкіна – Михайло Шибанов.

У фондах Херсонського художнього музею ім. О.О. Шовкуненка збереглося 7 великих ікон з нижнього ряду іконостасу. В їх числі ікони: Апостол Петро, апостол Павло, апостол Іоанн Богослов, Св. Великомучениця Катерина, Св. Георгій Переможець, немовля Іоанн Хреститель з Ягням, Три Святителі. На важких дияконських дверях збереглися зображення Св. Архангела Михаїла і Св. Архангела Гавриїла (також знаходяться у фондах ХОХМ ім. Шовкуненка).

Михайло Шибанов. Апостол Петро

Михайло Шибанов. Апостол Павло

Михайло Шибанов. Іоанн Богослов

Одухотвореною красою і благородством світяться лики апостолів на картинах-іконах. Св. Петро, за традицією, зображений з ключами, він вічний «воротар» Царства Небесного. Св. Павло – ревний проповідник, єдиний з апостолів, хто не бачив Христа під час його земного життя, зображений з мечем – символом Слова. Іоанн Богослов, містик і пророк, автор Апокаліпсису — з книгою, Св. Апостол Андрій, який проповідував у Скіфії, а по суті, у нас, на Дніпрі (ікона не збереглася). Нарешті — Три Святителі, які рівні по достоїнству в Царстві Божому, і тому зображені втрьох на одній іконі — стовпи християнського богослов’я. В ряду апостольському і рівноапостольний князь Володимир (ікона не збереглася), Хреститель Русі, який приніс православну віру в Київську Русь з Херсонеса Таврійського. Їхні виразні, красномовні жести й осяяні молитвою очі, довгі античні шати, що спадають струнким ритмом складок, змушують згадати давньогрецьких філософів і мудреців Сходу.

Михайло Шибанов. Свята Катерина

Ось Свята Великомучениця Катерина, якій присвячений собор, не поступається чоловікам ані в освіченості, ані в природному розумі, ані в силі і твердості духу, постраждала за віру Христову через важкі тілесні муки і смерть. Вона теж просветителька язичників. Її шанують як покровительку всіх учнів і студентів.

Чи це не чудово репрезентована в цілісному художньому ансамблі ідея просвіти, пошуку істини та суспільного блага в століття просвітництва і соціальних утопій, в століття Державіна і французьких енциклопедистів, в епоху розвитку філософських і природничих наук, в період встановлення просвітницького абсолютизму в Європі!

Михайло Шибанов. Святий Великомученик Георгій

Серед просвітителів і два воїни: Св. Георгій Переможець і Св. Олександр Невський (ікона не збереглася). Переможні війни, які вела Росія з Туреччиною, лягли трьома Георгіївськими хрестами на груди генерала-фельдмаршала Потьомкіна. Св. Георгій завжди був покровителем православного воїнства, і йому присвячували храми. Його присутність в ансамблі іконостасу виправдано і тією обставиною, що Катерининський собор був військовим собором нашого міста.

Св. Олександр Невський – уособлення патріотизму, ревнитель Православ’я, і, звичайно ж, блискучий переможець тевтонських лицарів-хрестоносців. Йому належать надзвичайні слова: «Не в силі Бог, але в правді», тим більше чудові тим, що вони сказані справжнім воїном.

Михайло Шибанов. Маля Іоанн Хреститель з ягням

Важливе місце серед зображень святих займає образ немовляти Іоанна Хрестителя з Ягням. Відомо, що Михайло Шибанов виконав копію з роботи Естебана Мурільо, іспанського художника XVII століття. Це був улюблений живописець Потьомкіна, і оригінал картини, ймовірно, перебував в його особистій колекції.

Незвичайність виконаних Шибановим живописних робіт в іконостасі в товаристві з «вільними людьми», які працювали по підряду, полягала і в манері письма. Образи святих на повний зріст написані олією на полотні з використанням академічної системи зображення постатей і характерним світлотіньовим моделюванням форми. Їхні обличчя цілком індивідуальні і виразні, рухи і жести природні та благородно величаві. Таємничий пейзажний фон із зображенням дерев і неба надає образам святих стан умиротворення і споглядальності. Вони немов зійшли з небес, щоб нагадати нам, що вони живі, і тому правдиво все те, про що вони свідчать.

Чи навчався Шибанов в Італії або пройшов хороший вишкіл у Росії в якогось відомого художника, наприклад, історичного живописця Гавриїла Козлова, як вважає мистецтвознавець Алексєєва, невідомо. Не збереглося інших картин на релігійний сюжет художника. Втім, подібні твори на релігійні теми, копіюючи майстрів пізнього Відродження або болонських живописців XVII-XVIII століть, як це робить Шибанов в Херсоні, виконували багато учасників живописних команд Канцелярії від будівель. Але Шибанов там не перебував.

Другий ряд іконостасу, який, вочевидь, з’явився пізніше, зберігся дуже мало. З цього ряду в фондах художнього і краєзнавчого музеїв Херсона знаходяться декілька картин-ікон, які є копіями з робіт відомих європейських художників. На підставі збережених підрядних кошторисів, Алексєєва стверджує, що Шибанов брав участь у виконанні столярних, токарних і різьблених робіт при виготовленні іконостасу Катерининського собору в Херсоні.

Про самого Михайла Шибанова відомо небагато. Родом із кріпаків Ярославської губернії, він працював також за приватними замовленнями в Петербурзі і Москві. Дві картини Шибанова 70-х років ХVIII століття вважаються хрестоматійними і ставлять художника в ранг засновника побутового жанру в російському живописі. Це «Селянський обід» (1774) і «Свято весільного договору» (1777), які написані дуже правдиво.

Невідомий художник XVIII ст. Копія з картини Михайла Шибанова «Портрет Катерини ІІ в дорожньому костюмі»

Колишній кріпак Шибанов зумів домогтися такої згоди свого покровителя, князя Потьомкіна, щоб отримати відмінну професійну освіту, стати модним портретистом і, нарешті, писати саму імператрицю Катерину Другу у дорожньому костюмі, коли вона у 1787 р. вирушила в подорож з С.-Петербурга до Криму. Цей камерний, демократичний портрет освіченої монархині, написаний під час тривалої зупинки через негоду в Києві, став одним з найкращих творів у творчому спадку майстра. Яким не схожим він був на всі інші замовні портрети імператриці! Один з варіантів цього портрета навіть був відправлений до Лондона в якості подарунка королівській сім’ї (і зберігається в її колекції до теперішнього часу). Широко відомі також портрети вельмож з оточення Потьомкіна пензля Шибанова. Це «гідний європейської слави» портрет генерала А.Дмитрієва-Мамонова, канцлера В. Попова, А. Спиридова та ін.

Останнє свідчення про життя Михайла Шибанова відноситься до 1789 року: художник звертається до канцелярії Катерини Другої з проханням про призначення йому зарплатні.
Чудовий ансамбль соборного іконостасу в Херсоні, низка портретів видатних діячів «золотого» століття і перші реалістичні зображення представників простого народу в національному мистецтві складають яскравий творчий доробок Михайла Шибанова, найзагадковішого художника свого часу.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Українська «Лоллобриджида» у Херсонському музеї

Written by lara on . Posted in Статті

У кожної картини є своя історія, але далеко не кожна історія буває настільки цікавою і незвичайною…

Одного разу до музею зателефонував авіаційний інженер з Дніпродзержинська – Сергій Миколайович Литвиненко, який хотів уточнити, чи дійсно в музеї зберігається портрет його знаменитої тітки, в минулому відомої української актриси театру і кіно Катерини Петрівни Литвиненко. Перше, що ми могли відповісти, що жодного портрета з таким ім’ям до нас ніколи не надходило. Так виникла перша загадка. На наш подив, репродукція портрета, яку Сергій Миколайович надіслав нам і яка зберігається у нього дома, в точності відтворювала картину з колекції музею пензля відомого художника Ісака Тартаковського, учня нашого земляка, академіка живопису Олексія Шовкуненка.

Це велика картина розміром 125х89 см під назвою «Жіночий портрет» з авторськими ініціалами і датою в лівому нижньому кутку – 1959 рік. На портреті зображена гарна, впевнена у собі, молода жінка у довгій темно-синій сукні, що сидить в півоберту до глядача на стільці з високою спинкою.

Ісак Тартаковський. Портрет актриси Катерини Петрівни Литвиненко. 1959. Полотно, олія

На жаль, ми нічого не знали про цей портрет і рідко показували його нашим відвідувачам. Сергій Литвиненко не тільки допоміг нам встановити особистість невідомої, але й розповів сімейну історію про її акторське життя.

Народилася Катерина Петрівна Литвиненко 7 листопада 1921 року в селі Сухий хутір на Дніпропетровщині. Навчалася в Дніпропетровському театральному училищі. Багато їздила по країні, грала різні ролі в театрах Дніпродзержинська, Мукачева, Северодвінська, Одеси. З Одеського театру, де вона працювала, Київська кіностудія ім. Олександра Довженка запросила її на головну роль у мелодрамі Віктора Івченка та Ісаака Шмарука «Доля Марини». Катерина Литвиненко дебютувала в кіно разом з Леонідом Биковим, згодом великим українським актором і режисером.

Фільм вийшов у прокат в лютому 1954 року. Його новизна полягала в тому, що вперше в радянському кінематографі творці фільму прагнули показати не просто жіночу долю мешканки села, а важливість вищої освіти, навчання для успішної кар’єри простої трудівниці. Щастя радянської жінки може бути не тільки в любові і благополучному особистому житті, а й у тому, щоб стати освіченою і успішною, отримати визнання суспільства. Таким був основний лейтмотив фільму. Щоправда, кінцівка цієї кінострічки вельми сумна, не типова для більшості радянських фільмів того часу.

У цьому ж році, через місяць, фільм «Доля Марини» був представлений на Сьомому Канському кінофестивалі, де мав гучний успіх. За легендою, Катерині Литвиненко, яка була присутня на урочистостях, вручили головний приз – Пальмову Гілку, але вона, нібито, була віддана після повернення до Києва у відповідний держфонд, звідки потім зникла.

Є безліч свідчень дійсно реального успіху цього фільму у Франції, де із захопленням ставилися до нашої актриси, головної героїні фільму. Найзнаменитіші художники світу – кубісти – Пабло Пікассо і Фернан Леже в знак вдячності подарували «Марині» свої роботи (кераміку).

Збереглися навіть захоплені відгуки преси. Ось цитати з французьких газетних видань того часу:

«Мені пощастило бути присутнім на перегляді фільму «Доля Марини». Коли включили світло, вибухнула гучна овація на честь Катерини Литвиненко, виконавиці головної ролі. Жан Кокто, голова журі фестивалю, сам підійшов вітати Катерину, яка сиділа у своїй ложі і посміхалася крізь сльози».

«Незабутнє сприйняття органічності національного образу у житті і на екрані. До самого готелю Катерина чула привітальні оплески. Жінка незвичайної простоти, мало властивою зіркам світового кіно, дивовижної краси і абсолютної природності в поведінці. До цього рекорд автографів належав Джині Лоллобриджиді. Катерина Литвиненко перевищила його 2 квітня 1954 року».

«На сходах Палацу фестивалів після перегляду «Долі Марини» з’явилася Катерина… Натовп супроводжував актрису аж до готелю «Карлтон»… По дорозі так напирали, що Катерина продавила спиною скло вітрини магазину. «Я компенсую Вам збитки», – збентеженно промовила вона . «Ну, що ви, – заспокоїв її господар, – ви зробили мені всесвітню рекламу. Такого не робила ще жодна кінозірка».

«Глибоко схвильованою, збудженою, щасливою постала перед глядачами Катерина Литвиненко. Її чисті риси обличчя, виразні великі карі очі випромінювали непереборну радість життя. Це була справжня українка».

Вона пережила справжній тріумф, адже так само схвально про неї писали і на Батьківщині, до неї почали надходити численні листи від шанувальників з усіх кінців країни. Ще раніше у Києві Катерина Петрівна познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, письменником-перекладачем Романом Миколайовичем Терещенком. Їхній будинок став місцем зустрічей відомих діячів культури того часу, серед яких були поет Самуїл Маршак, художники Василь Касіан, Микола Глущенко та інші.

Тим часом людська заздрість і підступна політична ідеологія робили свою справу. Незабаром Катерина Петрівна залишилась без роботи, її затаврували «аморальним» способом життя. Щоб підтримати актрису у скрутний час, Гнат Петрович Юра, видатний український режисер, народний артист СРСР, запросив Катерину Литвиненко працювати в театр ім. І.Франка, де вона згодом зіграла понад 100 ролей. Також актриса багато знімалася в кіно. В її послужному списку такі кінороботи як: «Є такий хлопець», «Загін Трубачова бореться», «Кров людська не водиця», «Наш спільний друг», «Українська рапсодія», «Прості турботи» і інші. У 1960 р. Катерина Литвиненко отримала звання Заслуженої артистки Української РСР. Пішла з життя актриса всіма забутою, тихо і непримітно, в 1997 році, була похована в Києві.

Збереглося безліч чорно-білих і кольорових фотографій Катерини Литвиненко і тільки два живописних портрети, обидва пензля Ісака Тартаковського. На одному з них актриса зображена на повний зріст, він зберігається в родинній колекції художника, а інший, де Катерина Петрівна у віці 38 років зображена сидячою на стільці, – у Херсонському обласному художньому музеї. Свого часу цей портрет був закуплений у Ісака Тартаковського Дирекцією художніх виставок України та переданий у 1966 році в художній відділ Херсонського краєзнавчого музею, звідки потрапив до нас.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

«Жіноче обличчя природи»

Written by lara on . Posted in Новини

Зміна пори року – одна з улюблених тем художників-пейзажистів. Весна визнається митцями найбільш благодатною в плані підбору творчого матеріалу. У роботах митців ХХ ст., представлених в експозиції, ми немов вдихаємо пряну свіжість повітря, чуємо дріб капелі і дзвінкий гомін птахів…

На виставці можна побачити весняні пейзажі, натюрморти та жіночі портрети провідних художників ХХ ст.

Весняне пробудження неможливе без квітів – різнокольорових, ніжних, чарівних. Дивлячись на фантастично-барвисті «Натюрморт на фоні моря» (1973) та «Українські квіти» (1976) неперевершеного українського живописця Миколи Глущенка, «Васильки та ромашки» (1966) пензля нашого славетного земляка Георгія Курнакова, ніжний «Букет мімози» (1930-ті рр.) послідовника імпресіоністичного напрямку у мистецтві Давида Штереберга, немов відчуваєш їх витончені аромати.

Експозиційний ряд прикрашає дуже своєрідне за кольорами, ліричне полотно Анатолія Платонова – одного з корифеїв пейзажного живопису Херсонщини (Весна в Седневі. 1976).

Ще одним послідовником імпресіонізму був відомий кримський митець Федір Захаров. Його робота «Весна» (1962) сповнена жаги до життя і любові до навколишнього світу.

Жіночий образ трансформується в рамках часу і стилю.

Родзинкою експозиції є яскраве полотно послідовника Товариства пересувних художніх виставок, члена петроградського Товариства художників-індивідуалістів Шарапова Д.П., яке носить відгомони салонного портрету (Жіночий портрет. 1920-30-ті рр.).

Твори херсонського митця Єгора Толкунова характеризуються неординарним і своєрідним живописним втіленням. Для них притаманна сміливість творчого пошуку, прагнення до вияву авторської індивідуальності. У своїх роботах художник демонструє абсолютно різну жінку: ніжну і мінливу (Чекання. 2006) або навпаки сміливу, іронічну та вибухову (Тетяна. 1996).

Яскравим доповненням експозиції є ніжний і витончений портрет дівчини у рожевому вбранні пензля Самуїла Невельштейна (Люся. 1975) та ліричне полотно відомого українського майстра Сергія Одайника, просякнуте вираженням любові матері до своєї маленької дитини (Сон. 1979).

Напередодні дня народження (21.03.1884) в експозиції репрезентовано твори Народного художника СРСР Олексія Шовкуненка, чиє ім’я носить Херсонський художній музей.

Всі представлені роботи характеризує поетична піднесеність, яскравість живопису та життєвість образів. Для кожного свого полотна митець створює оригінальну композицію, знаходить своєрідні художні і технічні прийоми зображення (Півонії і ромашки. 1950; За шиттям. 1940; Молодиця. 1938).

На виставці «Жіноче обличчя природи» представленй живопис ХХ ст. з колекції Херсонського обласного художнього музею ім. О.О.Шовкуненка.

«Весна» Федора Захарова

Written by Vlada on . Posted in Статті

Природа завжди була однією з основних натхненниць багатьох поколінь художників. Вони оспівували її красу у своїх творах, йшли до неї як до вчителя, що завжди може здивувати новим творінням — красою форм, неповторністю барв… І у різні пори року природа здатна дивувати по-своєму. Та щовесни вона дарує нам надзвичайну феєрію розмаїття кольорів та настроїв. І в цей час вона поводить себе наче примхлива панянка: то вона привітна і лагідна коли сяє сонце і легкий вітерець гойдає першу весняну зелень, то чимось засмучена — і небо затягнуло густими хмарами, з яких потроху накрапає дощик… І в жодному разі не варто злити цю панночку, бо гнів її — то весняні грози з їхнім буянням стихії.

Багато хто намагався на своєму полотні передати цю мінливу красу, та лише одиницям вдалося «спинити» цю миттєвість. Сьогоднішня наша розповідь саме про такого майстра. Художника, який присвятив свою творчість темі оспівування природи — Народному художнику СРСР, лауреату державної премії ім. Т.Г. Шевченка, Заслуженому діячу мистецтв України Захарову Федору Захаровичу (1919-1994).

Уродженець Смоленщини, Федір Захарович завершив Московський державний художній інститут ім. В.Сурікова. По завершенню навчання художник переїздить в Крим, де викладає у Сімферопольському художньому училищі ім. М.Самокиша (1950-1951). З 1953 року оселяється у Ялті, де проведе решту свого життя.

Федір Захарович здобув собі славу співця кримської природи, одного з найкращих колористів та темпераментних живописців серед численних майстрів пейзажного живопису. У своїх пейзажах Захаров не обмежувався зображенням конкретних деталей, а прагнув розширити рамки перших вражень та точно передати стан природи.

Чіткість композиційної побудови, свіжість колористичних рішень, широкий мазок та неповторна гра світла і тіні — все це разом з абсолютною достовірністю передачі стану природи надає пейзажам Захарова емоційний ліричний настрій, а іноді, навіть якогось філософського «звучання».

Не стала винятком і представлена робота Федора Захаровича «Весна» (1962), яка знаходиться в колекції Херсонського художнього музею, — прозорість весняних талих вод, що віддзеркалюють яскраву синяву небес, вітер, що грається ще голими вітами дерев, поміж яких проглядають острівки залишків снігу. І все це ніби огортає ранкове проміння сонця. Майстер вдало передає стан весняної відлиги та перших паводків, що невеличкі струмки перетворюють у повноводні ріки, змушуючи їх підбиратися ближче до людського житла.

Робота Федора Захарова «Весна» представлена на виставці «Жіноче обличчя природи» (2019).

Анна Фурса, накуова співробітниця