Posts Tagged ‘живопис’

Володимир Гончаренко – співець рідної землі

Written by lara on . Posted in Статті

Володимир Гончаренко народився 14 липня 1952 р. у місті Бериславі Херсонської області. Початкову художню освіту отримав в студії образотворчого мистецтва при Обласному будинку народної творчості. З 1969 р. працював художнім оформлювачем та методистом на підприємствах міста: Херсонському виробничому художньо-оформлювальному комбінаті, художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР, Обласному центрі відродження національної культури. У 1995-1996 рр. очолював Херсонську обласну організацію Національної Спілки художників України.

Володимир Гончаренко. Відлига

Брати участь у спільних виставках, в тому числі організовувати персональні – дуже важливо для митця. Це немов погляд на свою творчість збоку, постійна критична самооцінка та необхідність шукати щось нове. Майстер не боїться експериментувати, розкриваючи з кожним роком наполегливої праці нові грані свого таланту.

Володимир Гончаренко. Санаторний провулок

Яскравою рисою творчості Гончаренка можна назвати його цілісність, що проявляється у неослабному інтересі до природи рідного краю та різноманітних мальовничих куточків нашої батьківщини. Він багато працює на пленері. Таке відчуття, що у митця постійно відкривається друге дихання, і він знову та знову береться за пензель. Художник зумів побачити і відтворити у своїх творах вічність та мінливість природи. Невичерпаним джерелом натхнення став для нього могутній Дніпро, херсонські плавні та рідний степ, а також фантастично красиві пейзажі Закарпаття.

Володимир Гончаренко. Зимка

Улюблена техніка майстра – акварель, яка, на його думку, є вираженням почуттів та експресії. Але, разом з тим, нікого не залишать байдужими дуже майстерні пастельні замальовки Гончаренка, які просякнуті чарівництвом рідної природи. Роботи митця зберігаються у багатьох приватних колекціях та музейних зібраннях, в тому числі у колекції Херсонського художнього музею ім. О.О.Шовкуненка, якому багато творів майстер передав в дар.

Володимир Гончаренко. Натюрморт грибами

Образна мова Володимира Гончаренка ґрунтується на реалістичному баченні життя, а творча енергія – невичерпна. У художника багато нових робіт, але ще більше задумів. Побажаємо ж нашому славетному землякові, щоб усі вони знайшли своє відображення в його творах!

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозіційного відділу

«Роман у фарбах» Івана Шульги

Written by lara on . Posted in Статті

Вечоріє…

Над степом, що розкинув свої безмежні простори ген за небокрай, спускаються літні сутінки. Сонце потроху ховається за горизонт, розфарбовуючи своїм промінням хмари у світло-пурпурний.

На м’якій траві кругом розсілися потомлені за день козаки, пустивши коней пастись біля струмка, що впадав у могутній і вічний, наче сам світ, батько-Дніпро.

…забриніли над степом солодкі звуки кобзи. Старий сивочубий «козак-мамай» завів пісню про те, як діди воювали і повертались з далеких походів, овіяні славою. Його голос сильний та дзвінкий, як степовий вітер, линув ген у далечінь, сплітаючись зі звуком кобзи.

Линув той голос, а кобза все грала, народжуючи казкові образи давніх часів і славних лицарів-запорожців… Кобзар співав, а товариші,зачаровані його піснею, полинули у роздуми… кожен про своє.

Іван Шульга. Пісня запорожців

Саме такі образи спливають, коли дивишся на картину Івана Шульги «Пісня запорожців», і схожі вони на частину з історичного роману про минуле України. Цей «роман у фарбах» майстер почав створювати ще будучи учнем Академії мистецтв і майже до кінця свого життя додавав до нього все нові «розділи». Та про все по-порядку.

Іван Миколайович Шульга – видатний український художник, педагог, майстер живопису та графіки. Шульга навчався в Одеському Художньому училищі, де його вчителем став Кіріак Костанді.

З 1911 року Іван Миколайович навчається в Академії мистецтв. У стінах Академії Шульга товарищує із своїм земляком Олексієм Олексійовичем Шовкуненком, перше знайомство з яким відбулося ще у стінах Одеського училища.

В академічних роботах проявився інтерес художника до героїко-історичних тем. Він працює над складними багатофігурними композиціями на теми з української історії («Смерть Тараса Бульби», «Похід запорожців» та ін.), проявивши себе як художник з великим потенціалом та тонкий колорист.

Треба зазначити,що з Херсоном Івана Миколайовича пов’язує не лише дружба з Олексієм Шовкуненком. З 1918 по 1922 роки Шульга жив та працював у нашому місті. З 1920 року викладав малювання у Херсонській учительській семінарії. На цій посаді у 1922 році його змінив відомий херсонський художник Георгій Курнаков. Свою викладацьку кар’єру Іван Миколайович продовжив у Харківському державному художньому інституті.

До історичної тематики у своїй творчості Шульга повертається у часи тяжких для України випробувань — у роки Другої світової війни. Мабуть, саме ці події пробудили в ньому патріотичні почуття та бажання повернутись до теми національно-визвольних змагань у своїй творчості.

На полотнах майстра «живе» величезна кількість образів українських борців-революціонерів, не схожих один на одного: кожен зі своєю особливою життєвою історією та неповторним характером.

Кожна з робіт художника на історичну тематику змушує замислитись про долю нашої нації та роль окремої особистості в історії, про необхідність об’єднання перед обличчям складних випробувань, що випадають на долю цілого народу. Зібрані воєдино, роботи Шульги складаються в розповідь про славетне минуле українського народу.

Анна Фурса, наукова співробітниця

Зачарований світ Марії Шнайдер-Сенюк

Written by lara on . Posted in Статті

Майстриня гобелену, живописець, графік, поетеса Марія Несторівна Шнайдер-Сенюк вплела чарівну квітку свого таланту у багатий різнокольоровими барвами вінок сучасного декоративно-ужиткового мистецтва України, заклала підвалини для формування цілої плеяди майстрів з художнього текстилю на Херсонщині.

Марія Шнайдер-Сенюк на відкритті персональної виставки «Барви Української землі» в Херсонському художньому музеї, 2017

Марія Шнайдер-Сенюк народилася на Волині в селі Коблин Млинівського району Рівненської області у 1936 р. Навчалася у Львівському державному училищі декоративно-прикладного мистецтва, вивчаючи глибини народного ремества ткацтва західних земель, витоки українського мистецтва. Перші професійні навички закріплювала на Вінниччині, у Клембівці, де опинилася відразу після закінчення училища. Тут, працюючи на фабриці народних промислів «Жіноча праця», відкривала для себе секрети килимарства, «вертикального ткацтва» квіткових орнаментів Центральної України.

Марія Шнайдер-Сенюк. Озеро з триптиху «Тиша Дніпровських плавнів»

Долею судилося Марії Шнайдер у 1965 р. переїхати на Південь, до Херсона, тут вона виховувала двох талановитих синів, теж художників, разом з чоловіком, майстром з художнього текстилю, Борисом Шнайдером, який працював на славетному південному гіганті – Херсонському бавовняному комбінаті.

Херсонщина надихнула майстриню на створення нових за тематикою гобеленів. Розмаїті квіткові візерунки, традиційні українські вазони її клембівських гобеленів змінилися ніжними рослинами дніпрових заплав, красою затишних куточків степових краєвидів. Херсонщина відкрила зрілий фігуративний період її творчості, світ людини праці, буднів українського села. Земля України – така різноманітна на півночі і сході, півдні і заході – ось головний лейтмотив її творчості.

Її великими монументальними роботами стали гобелени для інтер’єрів кафе «Перлина степу» у Києві, Будинку культури у Кривому Розі, бібліотеки для юнацтва та літературного музею ім. Б. Лавреньова у Херсоні, тощо.

Марія Шнайдер-Сенюк. Поетам України, гобелен. 1989

Образ рідної землі вона натхненно оспівувала як художник і як поет. Можливо, тому народився її символіко-алегорійний гобелен «Поетам України» (1989), з колекції Херсонського обласного художнього музею ім. О.О. Шовкуненка. Цей твір, один з найкращих у творчому доробку Марії Шнайдер-Сенюк, присвячений борцям за ліру правди та щирого слова. Варто відзначити також музейний триптих «Тиша Дніпровських плавнів», де художниця оспівує незрівняну красу дельти Дніпра, затишну тишу живописних херсонських плавунів.

Марія Шнайдер-Сенюк. Тиша Дніпровських плавнів, триптих

Живопис Марії Шнайдер-Сенюк особливий, він є невід’ємною частиною ручного ткацтва, його внутрішнім наповненням. І навіть створюючи самостійні станкові твори, художниця тяжіє до узагальнено-декоративної манери, що нагадує гобелен за образно-художнім ладом, логікою художнього вирішення.

Марія Шнайдер-Сенюк. Косарі

Цікавою знахідкою художниці є твір «Червоними і чорними нитками». Він нагадує абстрактний живопис, який складається з орнаментів українських вишивок на розстелених у ряд українських сорочках.

Марія Шнайдер-Сенюк. Червоними і чорними нитками

В картинах Марії Шнайдер як і в гобеленах, квітнуть весняні сади, ніжними пастельними тонами різнотрав’я вбирається могутній хвилястий степ, яскравими кольорами веселки вони розфарбовують навколишній світ і серця людей.

Марія Шнайдер-Сенюк. Філософ

Графічні твори мисткині, виконані аквареллю та пастеллю, є більш стриманими за кольоровим рішенням, образним ладом. Вони привертають увагу міфічністю образів, як наприклад, «Пророк», «Філософ». Народившись під час роздумів над сенсом буття, пошуками істини, вони відзначаються споглядальним настроєм. Книга, джерело, промені світла в цих творах є атрибутами духовного життя, гармонії з оточуючим чарівним світом, до якого запрошує нас автор.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Карпатський портретист Андрій Коцка

Written by lara on . Posted in Статті

Представник Закарпатської школи живопису, народний художник України Андрій Андрійович Коцка (1911-1987) народився в Ужгороді у сім’ї робітника. Шукаючи свій шлях у житті, Андрій Андрійович вступає до Ужгородської вчительської семінарії, де навчається з 1927 по 1931 рік. Саме там на нього чекало доленосне знайомство з його першим, і мабуть, найголовнішим вчителем малювання — Адальбертом Ерделі. Помітивши талант юного Коцки, Ерделі запрошує його відвідувати Ужгородську художню школу. Там розкривається його талант до образотворчого мистецтва, там він поступово починає вливатися у мистецьке життя, там знаходить собі друзів і колег-однодумців з числа учнів школи. Та пройде ще майже десять років перш ніж Андрій Андрійович зможе присвятити себе виключно мистецтву…

Народний художник України Андрій Андрійович Коцка

Отримавши диплом народного вчителя, у 1931 році Коцка покидає рідний Ужгород та відправляється вчителювати до гірських сіл у Карпатах. Враження, яке справило на молодого вчителя місце його першого призначення, село Тихий, було дещо гнітючим. Після вируючого життя у місті Андрій Андрійович опиняється у невеличкому, майже відірваному від світу, верховинському селі високо у горах, поринає в усі тяготи сільського життя. Але за всіма складнощами життя в селі він все ж розкриває для себе довколишню красу гірської природи та чарівні образи людей, що живуть у гармонії з нею.

Поза своєю вчительською працею Коцка також встигає активно займатися живописом та брати участь у мистецькому житті Закарпаття. Так у 1933 році він стає членом Товариства діячів образотворчого мистецтва Підкарпатської Русі. У тому ж році організовує першу виставку разом з А.Борецьким. А за участь у Всеугорській виставці 1939 року приносить Андрію Андрійовичу стипендію на навчання у Римській академії мистецтв у класі Ф.Ферраці (1940-1942). Після ІІ Світової війни Коцка повертається до Ужгороду і 1946 року стає одним із засновників Закарпатського відділення спілки художників.

За цей час (1930–40-ві роки) Коцка активно працює як художник, його живопис швидко набуває зрілої сили, формується притаманна йому стилістика, що тяжіє до експресіонізму. В його творах завжди присутня певна декоративність та образність світобачення, зображення постатей і розмежування планів дещо узагальнено. Та все це у поєднанні з чітким гармонійно підібраним колоритом, створює логічно зважені цілісні композиції. Тематика періоду 30–40-х років — це багатофігурні композиції, з представленими у них верховинськими типажами, та гірські панорами, в яких епічність краєвидів поєднано з ліричною камерністю та поетичним баченням природи.

У 50–60-х роках на перший план у творчості Коцки виходить портретний жанр. В цей час Андрій Андрійович створює свої знамениті серії портретів, здебільшого жіночих. Досить часто у своїх портретах художник вдається до рішучих узагальнень, прагнучи створити ідеальний образ представника Закарпаття, виявити типові для цього регіону національні риси.

Андрій Коцка. Старий гуцул

Проілюструвати цю тенденцію можна на прикладі двох робіт, що належать до колекції нашого музею, «Старий гуцул» та «Дід з онуками». У цих роботах представлено типові образи гуцульських чоловіків. Постаті зображено узагальнено, конкретні риси облич ніби «розмиваються». Натомість ми бачимо збірний образ горянина — сильного та впевненого володаря гір. На абстрактному світлому фоні (що відтворює засніжений пейзаж) контрастно виділяється традиційне гуцульське вбрання, у якому зображено чоловіків. Саме ці костюми можна вважати тим елементом, що об’єднує представлених персонажів і водночас стає символом зв’язку поколінь, зв’язку людини з природою.

Андрій Коцка. Дід з оуками

Пізніше цей пошук «ідеальних образів» та символів, що пов’язували б минуле і сьогодення, вилився у створену в 60-70-х роках серію робіт, пов’язаних з дерев’яною архітектурою Закарпаття. Андрію Андрійовичу вдалося досить точно передати своєрідну поетичність цих пам’яток та їх нерозривний зв’язок з оточуючою природою.

У 1987 році художника не стало, та він залишив по собі яскравий світ художніх образів, що сповнені його любов’ю до рідного краю.

Анна Фурса, наукова співробітниця

Жінки у творчості Олексія Шовкуненка

Written by lara on . Posted in Статті

Ймовірно, що жінки у творчості Олексія Олексійовича Шовкуненка зіграли вирішальну роль. Це були його дві дружини, а також друзі-мистецтвознавиці, акторки, балерини тощо.

Олексій Шовкуненко. Портрет М.М. Фадєєвої. 1920

Серед кращих творів Олексія Шовкуненка в колекції музею зберігається поясний портрет Марини Фадєєвої, першої дружини художника, у техніці пастелі. Фадєєва зображена в яскравому, трохи екзотичному, наче циганському вбранні. У неї чорне декольтоване плаття і заквітчана червоно-синя хустка, що накинута на плечі. На грудях – блідо-жовте намисто. Виразність привабливих жіночих рис і строкатого одягу відтіняє контрастне темно-зелене тло.

Подейкують, що Марина була артисткою, вірогідно, непрофесійною. Портрет був створений автором у Херсоні у 1920 р., і хоча його володіння технікою пастелі в цей час не можна назвати бездоганним, цей образ викликає неабиякий інтерес.

Олексій Шовкуненко. Молодиця. 1938

У спадщині митця 30-х років – картини «Молодиця», «За шиттям» (1936), де втілений образ Олександри Василівни Шовкуненко, яка зберігала пам’ять про чоловіка все життя після його смерті. Саме вона подарувала музею 60 робіт, що стало поштовхом для присвоєння імені Шовкуненка. Сповнена сил, фізичної здорової краси,Олександра Шовкуненко позує в національному костюмі або зайнятою домашньою роботою. Вона стала для художника зразком типової української жінки, задушевної, темпераментної.

Олексій Шовкуненко. За шиттям. 1940

Олексій Шовкуненко. Портрет молдаванки біля дзеркала. 1936.

Олексій Шовкуненко. Портрет Н.М. Ужвій в ролі Л.А. Раневської. 1947.

До цього періоду відноситься також образ «Молдаванки перед дзеркалом», яку Шовкуненко писав з передової радянської колгоспниці Декіци Фрунзе.

Мистецтво 1940-х репрезентоване в колекції чудовим портретом відомої української акторки театру і кіно, зірки українського радянського телеекрану Наталії Ужвій в образі Раневської (за п’єсою А. П. Чехова «Вишневий сад»), для якої художник знаходить особливі прийоми виразності, застосовує вишукану палітру, передає складний емоційний стан своєї моделі, що позує після відпрацьованої вистави.

Серед відомих моделей Шовкуненка і визначна балерина Скорульська, мистецтвознавець Лада Міляєва, яка входила до кола близьких художнику людей. Їхні образи також зберігаються в Херсонському художньому музеї.

Всі ці портрети свідчать про те, з якою повагою та сердечністю художник ставився до жінки, відображаючи в своїй творчості, перш за все, її душевну природу, жіночість та ті особисті риси, які допомагають жінці бути незрівнянною, коханою і привабливою у будь-якому віці.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця