Posts Tagged ‘живопис’

Шлях Віктора Зарубіна до великого мистецтва

Написано lara в . Опубликовано в Статті

Ім’я українського та російського живописця Віктора Івановича Зарубіна (1866-1928), дві роботи якого зберігаються у колекції Херсонського художнього музею, сьогодні мало кому відоме, хоча він був одним з найбільш багатообіцяючих куїнджістів свого часу.

Віктор Зарубін. Святогорський монастир. Дерево, олія

Шлях у мистецтво не став для Зарубіна легким. Він народився у Харкові, в родині відомого професора. За наполяганням батьків закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. Одночасно працював чиновником особливих доручень у Казенній палаті. Але в душі юнак мріяв бути художником, тому наперекір батькам відвідував художню студію.

Закохавшись в бідну дівчину, Зарубін вийшов у відставку і втік з нею в Париж, де вони й повінчалися. Три роки митець навчався в приватній Академії Родольфо Жюліано. Виставлена ним у Паризькому Салоні картина була продана в перший же день.

Після повернення до Санкт-Петербургу майбутній живописець став відвідувати майстерню Архіпа Куїнджі в Імператорській Академії мистецтв, яку надалі з успіхом закінчив, отримавши почесне звання академіка. На все життя Зарубін залишиться вірним своєму неперевершеному вчителю і згодом буде багато працювати у фонді Куїнджі.

Крім нормандських мотивів, які художник дуже любив писати, улюбленими сюжетами майстра були українські краєвиди з білими мазанками та наповнені тишею і гармонією монастирські пейзажі з самотніми фігурами ченців. Вони повторюються в різних варіантах і роблять його твори легко впізнаваними. В химерно вигнутих кронах і стовбурах дерев відчувається вплив модерну, а в декоративному розумінні кольору і деякій композиційній узагальненості – вплив Архіпа Куїнджі. Автор завжди підписував свої полотна, але рідко ставив дату, тому практично неможливо простежити хронологічну послідовність його численних робіт.

Віктор Зарубін. Каплиця Святогорського монастиря. ІІ полов. ХІХ ст. Полотно, олія

Художня спадщина митця досить велика. Його твори зберігаються в багатьох музеях и приватних колекціях. Хочеться сподіватися, що настане той час, коли творчість талановитого майстра буде гідно оцінена.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозиційного відділу

Іван Шульга – шляхами творчості

Написано lara в . Опубликовано в Статті

Іван Шульга. На молочній фермі. 1933. Полотно, олія

Іван Шульга. Автопортрет з палітрою. 1931-40 рр. Картон, олія

Відомий живописець, графік, педагог, заслужений діяч мистецтв України Іван Миколайович Шульга – уродженець Херсонщини, який походить з простої родини трударів села Михайлівки Скадовського району. Його дитинство і юність пройшли в місті Скадовську, де він зробив перші спроби з малюнка у народній школі. Потім підробляв у місцевому трактирі, розписуючи підноси, пивні кухлі, тарілки, дерев’яні ложки.

На користь Шульги місцевою інтелігенцією на чолі із засновником міста – Сергієм Балтазаровичем Скадовським – було влаштовано благодійний концерт. У 1905 р. на зібрані гроші Шульга їде навчатися до Одеського художнього училища, де його викладачами стали кращі одеські майстри: Кіріак Костанді, Геннадій Ладиженський тощо. Відмінно закінчивши училище у 1911 р., художник був рекомендований до Санкт-Петербурзької Академії мистецтв без вступних іспитів. Там він потрапив до майстерні польського художника, академіка Яна Ціонглінського та передвижників – Творожнікова і Савинського.

У 1917 р., після завершення навчання, Шульга повернувся до Скадовська. З 1918 по 1922 рр. – жив і працював у Херсоні: розписував штандарти і прапори для однієї з частин Червоної Армії, створював революційні гасла та портрети Леніна. У 1921 р. викладав в Херсонській художньої студії, відкритій комітетом Народного освіти.

У 1922 р. художник переїхав до Харкова, де почав викладати у художньому інституті. У творчості Шульги в цей час переважали індустріальні та жанрові мотиви, присвячені селу та праці, художник охоче відтворював сюжети радянської історії та писав замовні ідеологічні картини. Працював також у газетно-журнальної графіці, створював поштові листівки, стінки для календарів, політичні плакати, ілюстрував книги.

Іван Шульга. Біля села Збур’ївка на Херсонщині. 1922. Фанера, олія

В колекції музею зберігається 20 творів Івана Шульги, більша частина яких створена у 30-і роки. Особливий інтерес сьогодні викликають роботи пропагандистського циклу в традиціях соціалістичного реалізму, де майстер оспівує працю рибалок, доярок тощо.

Іван Шульга. Рибалки на березі моря. 1932. Папір на картоні, олія

Як людина, яка цілком розділяла революційні принципи і гасла, Шульга героїзує перемоги Червоної Армії під час громадянської війни, фіксує заходи влади по ліквідації безграмотності на селі.

Іван Шульга. У сільському клубі. 1929. Картон, олія

Дівчата у червоних хустках – характерна прикмета часу, також у фокусі уваги митця. Захоплений революційним пафосом та утопічними ідеями радянського режиму, Шульга створює узагальнено оптимістичні, типові образи радянських людей, позбавлені індивідуальних рис.

Іван Шульга. Плоти. 1931. Полотно, олія

Разом з тим художнику особливо вдаються складні багатофігурні сюжетні композиції, в яких він вміло організує простір, переконливо відтворює ту чи іншу подію.

Іван Шульга. У риболовецькій артілі. 1954. Полотно, олія

Іван Шульга помер у 1956 р. і похований у Харкові. Іван Миколайович є почесним громадянином міста Скадовська (посмертно).

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Поетичні ритми творчості Карпа Трохименка

Написано lara в . Опубликовано в Статті

Карпо Трохименко. Деснянський луг. 1956. Полотно, олія

Валентина Виродова-Готьє. Портрет художника Карпа Трохименка

Український живописець Карпо Дем’янович Трохименко (1885-1979) залишив по собі помітний слід у розвитку вітчизняної реалістичної школи живопису, поповнивши скарбницю українського образотворчого мистецтва своїм величезним творчим доробком.

Митець народився в с. Сущани на Київщині, в сім’ї сільського писаря.

Мистецьку освіту отримав у Київському художньому училищі, в якому навчався у таких видатних педагогів, як Микола Пимоненко, Іван Селезньов, Олександр Мурашко.

Деякий час набував майстерності у Московському училищі живопису, скульптури і архітектури, надалі – у Петербурзькій Академії мистецтв (майстерня видатного художника-баталіста Миколи Самокиша), яка під час Першої світової війни в повному складі (включаючи і Трохименка) виїхала на фронт для замальовок військових дій. Ця подорож збагатила молодих митців не тільки враженнями від безпосереднього знайомства з фронтовим буденням, але й умінням швидко виконувати замальовки і етюди. В будь-яких, навіть найскладніших ситуаціях, сидячи в окопах або землянках, чітко і правдиво фіксували вони те, що відбувалось поруч з ними.

На Кавказі Трохименко вперше потрапив в старовинне місто Ерзерум. Його тисячолітня історія, стародавні храми, мальовничі мечеті і мінарети вразили уяву майбутнього майстра, глибоко запали в його душу.

Карпо Трохименко. На засіданні Президії АН УРСР (етюд). 1942. Полотно, олія

Сюжетно-тематичні картини митець почав писати ще під час навчання в інституті, надихаючись творами своїх знаних вчителів.

Карпо Трохименко. Інтер’єр будинка батьків О. Довженка. 1965. Картон, олія

В дусі традиційного реалістичного побутового жанру виконано чимало його картин, в тому числі невеликі роботи «На засіданні Президії АН УРСР» (Етюд. 1942) та «Інтер’єр будинку батьків О. Довженка» (1965) з колекції Херсонського художнього музею, композиції яких – стримані за кольорами і просякнуті відчуттям зіткнення енергії творення з реальністю.

Пейзажі митця наповнені поетичними ритмами. Вони викликають неповторний емоційний відгук і народжують безліч майстерно відтворених відтінків настрою (На Дніпрі. 1947; Осінь. 1977). Карпо Трохименко постійно творчо розвивався, сміливо крокував шляхом пізнання.

Чудові роботи майстра знаходяться в художніх музеях, галереях і приватних колекціях в Україні та за її межами.

Карпо Трохименко. На Дніпрі. 1947. Полотно, олія

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозиційного відділу

Загадка «Капуцина» Федора Броннікова

Написано lara в . Опубликовано в Статті

Сьогодні ім’я художника-академіста Федора Броннікова (1827-1918) є майже забутим, але свого часу він був дуже популярним і затребуваним. Академія мистецтв у Санкт-Петербурзі не скупилася йому на звання, Бронніков мав усі чини, які даються тільки тим, чиї справжні заслуги беззаперечно визнані: академік, професор історичного живопису, почесний член Академії.

Федір Броннікеов. Автопортрет. 1856. Музей В.А. Тропініна і московських художників його часу (Москва)

Але початок творчого життя художника безхмарним не був. Народився майбутній митець у старовинному купецькому містечку Шадринськ Пермської губернії у родині іконописця, і саме батько дав захопленому малюванням сину перші уроки живопису. А після його смерті 16-річний юнак, мріючи вступити до Академії мистецтв, вирушив з попутним обозом у Санкт-Петербург. Та двері цього закладу виявилися закритими для міщан.

Одного разу відомий ксилограф Євстафій Бернардський побачив, як молодик малює на вулиці перехожих, і запросив його в свою майстерню. Так Бронніков став учнем граверної майстерні, де працював підмайстром «за харчі та одяг». Але він хотів бути не гравером — мріяв про кар’єру художника. І от щасливий випадок — знайомство у Бернардського зі скульптором Петром Клодтом, який і виклопотав хлопчині безкоштовний квиток слухача класів малювання академії, які Бронніков успішно пройшов і отримав срібну медаль.

Але тільки в 1850 році, після того як за клопотанням покровителів художника в Шадринську дали згоду відрахувати його зі свого міщанського товариства, він став повноправним учнем Академії, де займався у професора історичного живопису Олексія Маркова. Марков бачив скрутне становище свого учня і допомагав йому грошима, а потім домігся від академічної ради щомісячної стипендії в десять рублів. Піклувався вчитель недарма: за час навчання Бронніков отримав Малі та Великі срібні та золоті медалі і у 1853 році закінчив Імператорську Академію мистецтв з великою золотою медаллю, званням художника і можливістю відрядження до Італії.

Отже, омріяна Італія, «земля обітована» для художників, де у кожному камінчику вбачалися відбитки великої історії… У 1854 році, коли Бронніков вирушив за кордон пенсіонером, в Римі жили його товариші по Академії: Олексій Боголюбов, Олексій Чернишов, Лев Лагоріо – і Вічне місто підкорило вчорашнього студента своєю величною красою, яскравою південною природою, барвистістю італійського побуту і давньою історією, змусило багато читати і наполегливо працювати…

В Італії Бронніков залишився назавжди, бо слабкий стан його здоров’я вимагав теплого і м’якого клімату. В Римі на Віа Вітторія у нього була своя студія. Художник багато працював і став відомим і багатим італійцем. А через деякий час він одружується на італійці Марії Кармелі.

Незважаючи на багаторічне життя за кордоном, Бронніков не поривав зв’язку з батьківщиною, а його тривала поїздка до Росії (1863-1865) стала переломним моментом у творчості. Тут він зблизився з передвижниками і під їхнім впливом написав ряд жанрових картин, а у 1873 році вступив у Товариство пересувних художніх виставок. І якщо раніше Бронніков брав участь лише у російських академічних виставках, на яких регулярно був відмічений золотими медалями, то з 1881 року його пріоритетом стають заходи Товариства пересувних виставок.

Все життя Броннікова – це картини і творчість, художником він був плідним: працював завжди, навіть вночі, щоб ідея не пропала і нічого з голови не вилетіло. Його полотна відрізняються сильною експресією постатей та облич, чудовою технікою малюнку та особливим колоритом: м’якістю фарб, ніжністю відтінків.

Загалом, у творчості Федора Броннікова можна виділити історичний живопис античної тематики, жанрові картинки з життя сучасної художнику Італії, чудові італійські пейзажі та портрети, які вражали схожістю з натурою.

Одна з робіт Федора Броннікова представлена і у постійній експозиції Херсонського обласного художнього музею ім. О.О. Шовкуненка — це картина 1881 року, написана олією на дереві. Офіційно, вона має назву «Капуцин», але перед нами не чернець ордена «жебракуючих».

Федір Бронніков. Капуцин. 1881

Тож давайте подивимось, як виглядали капуцини. Зазвичай, вони носили довгі бороди, одягалися в рясу або волосяницю бурого кольору з гостроконечним капюшоном (завдяки якому орден і отримав свою назву), підперізувалися мотузкою з вузлом, який був символом міцності чернечих обітниць, а на босі ноги надягали прості сандалі.

Зображений Бронніковим священник зовсім не відповідає описам капуцинів. А от католицьким єпископом він цілком може бути. Фіолетова сутана (верхній довгий одяг католицького духовенства, що носиться поза богослужінням, її колір залежить від ієрархічного положення священнослужителя: у священика сутана чорна, у єпископа — фіолетова), білі шовкові літургійні рукавички також є деталлю одягу католицького єпископа, і пояс (фаш’я) відповідає єпископському сану – фіолетовий шовковий, на додачу ще й єпископський жезл. Твір відрізняється тонким малюнком, гостротою психологічної характеристики, переконливістю образної мови і живописною майстерністю.

І хоча картиною Федора Броннікова «Капуцин» часто ілюструють статті про історію цього ордену, можемо з упевненістю сказати, що художник насправді змалював не ченця-аскета, а римського католицького єпископа.

Лариса Жарких, наукова співробітниця

Як ми реставруємо нашу колекцію

Написано lara в . Опубликовано в Статті

Одне з найважливіших завдань, що повстає перед будь-яким музеєм, є збереження національного культурного надбання. Науково-методична рада Херсонського обласного художнього музею ім. О.О. Шовкуненка вирішує це питання кожного року, обговорюючи та плануючи косерваційно-реставраційні заходи для предметів колекції в Національному науково-дослідному реставраційному центрі України.

На початку жовтня головний зберігач музею Марина Жиліна відвідала реставраційні майстерні, які розташовані в Києві та Одесі. Під час відрядження вона спілкувалася з фахівцями-реставраторами, які працюють з музейними творами живопису і графіки, декоративно-ужиткового мистецтва. У свою чергу до музею завітала Вікторія Коритнянська, ентомолог, якою були обстежені приміщення фондів з метою поліпшення умов збереження творів мистецтва. Завдяки професійним знанням, цінним порадам та зусиллям українських реставраторів нове життя отримав цілий ряд творів музейної колекції.

Серед них два літографічні аркуші Василя Тимма середини ХІХ ст. з циклу «Русский художественный листок», над якими плідно працювала реставраторка другої категорії Алла Міцкевич з Одеси.

Василій Тімм. Російський художній листок №27, 1855 р. Папір, літографія (до реставрації)

Василій Тімм. Російський художній листок №27, 1855 р. Папір, літографія (після реставрації)

Василій Тімм. Російський художній листок. Відпочинок на полюванні в Менгрелії (з малюнка князя Г.Г. Гагаріна (1810-1893). ХІХ ст. Папір, літографія (до реставрації)

Василій Тімм. Російський художній листок. Відпочинок на полюванні в Менгрелії (з малюнка князя Г.Г. Гагаріна (1810-1893). ХІХ ст. Папір, літографія (після реставрації)

Київські спеціалісти, зокрема реставраторка другої категорії Наталія Ткаченко та реставраторка вищої категорії Ольга Корвацька, відновили графічні портрети відомого херсонського майстра старшого покоління Івана Гопкала. Ці роботи внаслідок незадовільного стану тривалий час очікували свого повернення до музейної експозиції.

 

Іван Гопкало. Дівчина у форменому одязі. 1917. Сірий папір, олівець, крейда (до і після реставрації)

Іван Гопкало. Дівчина в українському вбранні. 1918. Папір, вуглина (до і після реставрації)

 

Іван Гопкало. Дівчина з косами. 1949. Папір на картоні, олівець (до і після реставрації)

Іван Гопкало. Дівчина з косами. 1949. Папір на картоні, олівець (до і після реставрації)Серйозним заходам та науковому дослідженню було піддано також одну з кращих робіт в музейній колекції – картину «Родина художника» Кіріака Костанді. Художником-реставратором цього живописного твору виступила київська художниця-реставраторка олійного живопису Вероніка Грабовець. У програмі реставрації було передбачено ряд першочергових заходів: зведення тріщини дошки як основи живопису, видалення поверхневих забруднень, підведення ґрунту в місцях втрат авторського живопису, тонування та нанесення проміжного шарового та захисного лакового покриття.

Важливою складовою науково-дослідної реставрації є проведення хімічного аналізу пігментів фарбового шару та рентгенографічне дослідження пам’ятки загалом. За результатами досліджень було встановлено, що картина має авторські зміни композиції. Зокрема, в процесі написання сюжету було приховано зображення стовбурів дерев (центр, права частина картини), змінено розмір та розташування етюдника, за яким працює художник (ліва частина картини). Ймовірно, що коляска з наймолодшою дитиною також була дописана автором пізніше.

Кіріак Костанді. Родина художника. 1901. Дерево, олія (після реставрації)

Головним зберігачем музею Мариною Жиліною регулярно обстежуються не тільки предмети збереження, а й приміщення фондосховищ на відповідність температурно-вологісного, світлового, біологічного режимів, враховується навіть швидкість руху повітря. Перед початком консерваційно-реставраційних робіт 2020 року нею було проведено огляд та відбір робіт, фотографування, оформлення дозволу на вивіз предметів колекції з музею, підготовлена відповідна документація, організовано транспортування та особистий супровід робіт до реставраційних майстерень і повернення їх до музею.

Таким чином, відновлені експонати, кожний з яких має паспорт реставрації пам’яток історії та культури України, можуть зайняти своє гідне місце в постійній музейній експозиції.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця